artville1

В'ячеслав Кушнір / 9 октября 2017, 16:45

Новий закон «Про освіту» — шлях до консолідації української нації


Останнім часом у ЗМІ жваво обговорюється мовне питання у сфері освіти. Це не перша дискусія за часів незалежної України, але нинішня, на відміну від попередніх, відрізняється участю у ній, крім вітчизняних політиків і громадських діячів, навіть очільників сусідніх держав. Ще однією ознакою нещодавно підписаного Президентом України закону «Про освіту» в новій редакції стала не якась там загальна декларативність, а конкретна, чітка і зрозуміла політика держави, спрямована на укріплення української політичної нації через освітній процес. Закон «Про освіту» засвідчує також, що його розробник і виконавець, у даному випадку Миністерство освіти і науки України розуміють проблему, її неоднозначність і складність поступової імплементації новацій в освітній простір. На цьому тлі видається незрозумілою болісна реакція опонентів Закону. Складається враження, що не всі зрозуміли реальну сутність документу, або користуються нагодою сподобатись виборцю, заробити політичний капітал.

Спробую викласти свої думки, зупинившись на 4-х позиціях.

1.Чим не задоволені опоненти. Узагальнивши, виокремлю дві основні претензії. У першій вказується на ніби-то позбавлення можливості навчатися представникам етнічних груп рідною мовою з перспективою мовної і етнічної асиміляції. Цілком із цим погоджуюсь, якщо така практика буде введена і підтвердженням цьому є реальність у сусідніх з нами країнах по відношенню до української діаспори. Однак у прийнятому Законі інші принципи. Вони зважені, відображають інтереси етнічних груп і завдання держави. І в цьому суть другої позиції.

2. Не секрет, що в Україні ось уже більше 25 років відсутня адекватна концепція інтеграції національних меншин з дієвими механізмами її реалізації. Нарешті в освіті вона з’явилася. Держава, по-перше, визнала проблему, існування якої є недопустимим для європейської країни ХХІ століття, а саме – низький рівень володіння державною мовою її громадян, а то і повне її незнання. По-друге, держава гарантує підтримку міноритарних мов в освітніх закладах. По-третє, вивчення предметів українською мовою в середніх і старших класах суттєво підвищить рівень знань випускників різних національностей, що забезпечить більш високу їхню конкурентоспроможність при вступі у вищі навчальні заклади, адже результати ЗНО підтверджують існування цієї проблеми. Залишити її непоміченою, у невирішеному стані, означає невтішну перспективу маргіналізації етносоціальних груп. Дивно, що цього не розуміють противники Закону.

3. Досвід наших сусідів. Мовна концепція Міносвіти України спрямована на вирішення проблем, що існують у нашій країні з урахуванням обставин, що склалися. Не бачу можливостей запозичення досвіду сусідніх країн. Різниця в тому, що в Україні етнічні групи є суб’єктом з точки зору соціокультурного виміру. Вони зберегли мову, значну частину обрядовості, специфіку побуту, мають можливість вивчати рідну мову як предмет і навіть навчатися. Вони – реальний феномен нашого сьогодення за змістом своєї культури і самосвідомості, а не лише за самоназвою. В сусідніх країнах українці такою суб’єктністю похвалитися не можуть, хіба що самоназвою і то далеко не скрізь. А чому така прискіплива увага політиків цих держав до національних питань в Україні пояснюється просто. У них, наприклад з українцями, до повної асиміляції яких залишилося одне покоління, подібних проблем вже не існує, тому впевнені, що адекватних претензій на їхню адресу не буде, тим більш дій.

4. Одвічне «що робити?». Нам потрібно зрозуміти, що ми знаходимося у стані міжетнічних, міжкультурних процесів, які розвиваються за своїми законами. Змінити їх неможливо, однак обирати стратегії безконфліктного розвитку спільнот можливо. Мігранти, виходячи із світового історичного досвіду, в інших країнах рано чи пізно асимілюються. Процес асиміляції можна пришвидшити, чи уповільнити, використовуючи відповідну державну політику. Держави, які прискорювали цей процес, прагли, як вважали, уникнення сепаратистських проявів, чи позбавлення можливостей використовування національних меншин як інструменту політичного тиску, у тому числі і ззовні. Інший підхід в політиці поступової інтеграції етнічних груп у національний простір, якого і дотримується Україна. Він відкриває можливості розвитку культури представників різних національностей, які опинилися за межами своєї етнічної території, чим збагачують як культуру власного етносу, так і національну культуру країни, в якій вони знаходяться. Однак в нашій ситуації виявляється, що знайти компромісне порозуміння, щоб зберегти ідентичність етнічної групи забезпечити, її інтеграцію в українську націю, не просто.

Із власного досвіду знаю наскільки складне це завдання. Часто буваю в українців північної Добруджі в Румунії, знаю історію і культуру, сучасний стан української діаспори, бачу незворотність завершення процесу повної асиміляції найближчим часом. На рівні емоцій виникають бажання апелювати до держави, і України також. Та усвідомлюю й інший бік проблеми. Ще в 1950-х роках тут були українські школи, але тоді українцям сказали приблизно таке: якщо хочете, щоб ваші діти мали однакові з румунськими дітьми можливості вступу до вищих навчальних закладів, працевлаштування, передовсім добре вчіть румунську, а не українську. Радикально. Батьки, заради майбутнього своїх дітей, перестали спілкуватись українською навіть в родинах. І сьогодні, не зважаючи на конституційні права, бажаючих вивчати українську серед українців нема.

Істина, як завжди, посередині. І новий закону «Про освіту» відображає такий підхід, який спрямовує розвиток нашого суспільства у державотворче русло, консолідацію української нації. До середньої і старшої школи діти мають змогу навчатися рідною мовою, а потім удосконалювати державну. А на плечі політиків і національно-культурні товариства покладаються не менш відповідальні завдання – вкладайте кошти, матеріальні ресурси у підтримку розвитку традиційно-звичаєвої культури, що має не меншу вагу у справі збереження ідентичностей.

Автор — декан історичного факультету Одеського національного університету імені Мечникова, доктор історичних наук

 


Пост размещён сторонним пользователем нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователя



odessit-ukr
Наконец кто то, и не просто кто-то, а декан и доктор исторических наук! , правильно и по полочка разъяснил для «слабодумающих» закон «про освіту», а то эти Штепсили или Штекили со своими рассийскими методичками, такое впечатление, что оккупировали СМИ!
   Відповісти    
Андрей Одесский
Таки да, Штекель бьётся в припадке!
   Відповісти    
Одессит и гражданин
Ошибаетесь! Граждане нашей страны государственным языком, как раз владеют, хотя в быту и на работе пользуются тем, который им более удобен  имеют право. Главное, что они думают как украинцы, а на каком языке — сейчас не суть. К сожалению, есть значительное количество тех,  кто фактически гражданином считаться не может: не хочет знать государственный язык и не признаёт существования самого государства, не платит налоги и не ходит на выборы.
   Відповісти    
Одессит и гражданин
Спасибо Думской за статью профессора Кушнира.
   Відповісти    
Семь-Восемь
А как быть человеку, который не совсем чисто изъясняется на украинском, такой знаете ли суржик, все понимает но говорит неважно? Не будет ли его разговор бить по психике настоящих, пересичных украинцев? И не возникнут ли в дальнейшем у контролирующе-карательных структур к нему вопросов?
   Відповісти    
Андрей Одесский
Ну мы же не на раССии, и где вы таки в Одессе видели карающие органы?
   Відповісти    

Одессит и гражданин
Семь-Восемь: а Вы в Одессе давно живёте? Были когда нибудь во Львове? Откуда повод для беспокойства? Хотя, стремиться говорить  правильно на любом языке — похвально. Хотя бы на родном. Остальное — домыслы.
   Відповісти    
В. Жилин
Коментар порушує правила нашого сайту та був видалений.
   Відповісти    
odessit-ukr
"Істина, як завжди, посередині. І новий закону «Про освіту» відображає такий підхід, який спрямовує розвиток нашого суспільства у державотворче русло, консолідацію української нації. До середньої і старшої школи діти мають змогу навчатися рідною мовою, а потім удосконалювати державну! "- мы не на рассии и тут нет радикализма.
   Відповісти    
Serg  Chernetchenko
"мови, їм"?
Ну як, москалику, добре, що гугл-перекладач є, чи то Яндекс?
   Відповісти    
Будьмо!
Москалику, авжеж володіємо.
   Відповісти    
Одессит и гражданин
Звичайно, володiю. С удовольствием говорю по-украински с носителями языка — много общаюсь по работе,  но считаю нормальным в русскоговорящей среде общения говорить на русском. Мыслю на русском языке, при чтении книг или просмотре фильмов на украинском дискомфорт не больше минуты — потом не замечаю. И, главное: не вижу проблемы!
   Відповісти    
   Правила

Записи в блогах:




Думська в Viber


Одрекс
Ми використовуємо cookies    Ok    ×