artville1

Михаил Штекель / 18 октября 2013, 11:24

Репресивні зміни до виконавчого кодексу протягнули як євроінтеграційні: критичний аналіз Дмитра Гройсмана.


Вот такой материал попал мне в руки и, думаю, читателям «Думской.net» он будет интересен. Это комментарии к новому Уголовно-исполнительному кодексу правозащитника, координатора Винницкой правозащитной группы Дмитрия Гройсмана. 5 августа он скончался в результате сердечного приступа.

Я публикую материал в оригинальном виде.

Репресивні зміни до виконавчого кодексу протягнули як євроінтеграційні: критичний аналіз Дмитра Гройсмана.

П'ятого вересня Верховна Рада прийняла зміни до Кримінально-Виконавчого кодексу. Законопроект підписано президентом 27.09.2013. В пресі чомусь ці зміни розпіарили як «євроінтеграційний закон», прийняття якого вимагала Європа. Проте навіть проект цього закону був далеким від вимог Європи. Це при тому, що в проекті до першого читання було норм, які мали замилити очі громадськості і журналістам. А саме — дозвіл на користування мобільними телефонами ув’язненим. А коли проект прийняли – ніхто навіть не перевірив – що саме прийняли. І почали жувати дбайливо підготовлену Пенітенціарною службою жуйку – євроінтеграцію та мобілки засудженим.

Координатор Вінницької Правозахисної Групи Дмитро Гройсман за життя опрацював разом із спеціалістом інституту вивчення проблем злочинності Іриною Яковець зазначений законопроект.

Після цього Дмитро Гройсман довів результати спільної творчості (критичний аналіз законопроекту) до відома депутатів з метою (цитата) не допустити більш серйозної ганьби і дати по рукам ідіотам в пенітенціарній службі та аналогічним людям з Уряду, які таке юридичне гівно вносять в Раду (кінець цитати). Але Рада радо з’їла юридичне лайно – не подавилася — і далі так само радо годує цим лайном своїх виборців.

 Запропоновані Гройсманом зміни до законопроекту, які частково могли виправити ситуацію, майже не були прийняті до уваги. Проголосована редакція виявилась ще жахливішою і небезпечнішою, ніж очікували.

Нижче наводимо таблицю, яка ілюструє суть внесених змін (в прийнятій редакції Закону) і оцінку цих змін Дмитром Гройсманом. Для наглядності позитивні зміни виділено сірим кольором.

 Спеціально для неуважних: мобільні телефони ув’язненим не дозволили. Народний депутат Дерев'янко Ю.Б. (Реєстр.картка №87) вніс до другого читання поправки № 10 і № 22, якими прибрав дозвіл на мобільні з законопроекту; профільний комітет (з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності) ці зміни врахував. а Рада їх радісно проковтнула. То ж кісточка зробила свою справу, можна випльовувати.

Аналіз змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо порядку та умов відбування покарання, прийнятих Верховною Радою 5.09.2013 і 27.09.2013 підписаних Президентом

Суть змін, проголосованих Верховною радою 5.09.2013 і підписаних президентом 27.09.2013

У чому полягає дебілізм та потенційна корупційність відповідної норми

(критика від Дмитра Гройсмана[1])

Кримінально-виконавчий кодекс України

Зміни до ст. 59 та 99, які передбачали право ув’язнених мати при собі мобільні телефони та аксесуари до них були скасовані і до фінальної версії закону не увійшли.

Зауважень до цих змін не було. Це була одна з небагатьох позитивних новел в проекті.

Стаття 59. Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі

абзац 3 ч. 2 – встановлення обмеження щодо кола осіб, яким можуть надаватись тривалі побачення тільки близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки), подружжю, яке проживало однією сім’єю, але не перебувало у зареєстрованому шлюбі. Тривалі побачення під час реєстрації шлюбу надаються позачергово.

Не зрозуміло – чому засудженим до обмеження волі пропонується обмежити коло осіб, з якими надаються тривалі побачення?

Існує обмеження по кількості побачень, навіщо втручатися у приватну сферу і обмежувати коло осіб, з якими такі побачення надаються? Як це сприяє тому, що засуджені будуть ресоціалізуватися, адже саме це є головною метою будь-якого кримінального покарання.

Стаття 92. Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях

Роздільне тримання скасовано для засуджених до довічного позбавлення волі, які після відбуття двадцяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки;

Без зауважень

Стаття 95. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці карантину, діагностики і розподілу,
 
 

ч. 3:  заборона побачень засудженим під час тримання у дільниці карантину, діагностики і розподілу, крім побачень з адвокатом.

Автори законопроекту стверджують, що встановлення обмежень щодо побачень (крім побачень з адвокатом) для засуджених під час їх тримання у дільниці карантину, діагностики і розподілу має на меті запобігання можливому розповсюдженню захворювання серед засуджених, персоналу установи та інших осіб (зміни до ст. 95 КВК України). Але з цим висновком навряд чи можна погодитись.

По-перше, незрозумілим є те, як саме обмеження в побаченнях, які надаються з родичами засуджених, буде запобігати розповсюдженню захворювання серед засуджених та персоналу установи? Для досягнення цього потрібно взагалі припинити будь-яке спілкування усього персоналу з цими засудженими або заборонити персоналу, який працює у дільниці карантину, діагностики і розподілу вільно пересуватися по території установи, відвідувати заходи, які проводяться з особовим складом тощо. Також слід призначити окремо і психолога, й інших працівників виключно для цієї дільниці. Обмеженням же побачень з родичами зазначена мета не може бути досягнута.

По-друге, переважна більшість засуджених надходить до установ виконання покарань зі слідчих ізоляторів, де вони піддаються медичному обстеженню. Крім того, значна частина цих осіб до переведення в колонію протягом доволі тривалого часу тримається в дільницях слідчого ізолятору при колонії, при прийомі в установу їх оглядає лікар та беруть основні аналізи, тому вірогідність наявності у них заразних хвороб (а саме вони є шкідливими для оточуючих) є мінімальною. Якщо у авторів проекту Закону є дані стосовно підвищеного ризику зараження від осіб, які утримуються в дільниці карантину, діагностики і розподілу, ці дані слід вказати у пояснювальній записці, оскільки без фактичного підтвердження дана пропозиція сприймається виключно як спроба безпідставно звузити права засуджених.

Припускаю, що уведення такого обмеження зумовлене виключно забезпеченням зручності для персоналу установ виконання покарань, з яких буде знято додаткове навантаження щодо необхідності організовувати такі побачення. Проте обмеження засуджених жодним чином не повинні зумовлюватися спробами персоналу спростити покладені на них функції і завдання. Побачення з рідними після прибуття до нової установи може перешкоджати зловживанням та тиску на засуджених зі сторони адміністрації, а також дозволяють знижувати негативні наслідки зміни обстановки. Тобто, така можливість завжди має позитивні наслідки для засудженого, з огляду на що її скасування або безпідставне звуження під прикриттям нібито піклування про стан здоров’я персоналу та інших осіб є невиправданим та шкідливим.

Стаття 107. Права і обов’язки засуджених до позбавлення волі

4. Засудженим забороняється:

самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;

спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії;

продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, що перебувають в особистому користуванні;

заподіювати собі тілесні ушкодження, у тому числі з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;

завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;

вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків,  підбурювати до  цього інших засуджених;

грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;

вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;

самовільно залишати призначену для перебування ізольовану територію, приміщення або визначене місце роботи, а також перебувати без дозволу адміністрації колонії у гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об’єктах, на яких вони не працюють;

завішувати чи міняти без дозволу адміністрації колонії спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших службових або виробничих приміщеннях;

готувати та вживати їжу в непередбачених для цього місцях, виносити продукти харчування з їдальні без дозволу адміністрації колонії;

мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, установлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань;

курити у дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщаннях камерного типу (одиночних камерах) та виховних колоніях, а також у не відведених для цього місцях;

надсилати та отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань;

наносити собі або іншим особам татуювання;

тримати тварин;

виготовляти, зберігати саморобні електроприлади та користуватися ними;

самовільно переплановувати, змінювати конструктивні елементи будівель та споруд колонії, споруджувати на виробничих об’єктах різні об’єкти (лазні, пральні, душові, сейфи, будиночки, будки, приміщення та засоби для відпочинку, опалення)»

Цілком правильним є твердження, що відповідно до частини другої статті 7 Кодексу засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Відтак заборони щодо засуджених мають бути визначені саме законодавчим актом. Тому можна лише вітати спробу закріплення у Кодексі вичерпного переліку заборон щодо засуджених, які на сьогодні визначені підзаконними нормативно-правовими актами (зміни до ст. 107 КВК України).

Але, закріплюючи вказані заборони, слід також визначитися й з чітким переліком заборонених для зберігання засудженим речей, а також надати вичерпний та чіткий перелік заборон, який би виключав можливість оціночного або довільного їх тлумачення. Проте в проекті окремі види заборон тупо перенесені з відомчих нормативних актів, без врахування їх доцільності, значення та визначення.

Невизначеною є й заборона «вживати нецензурні та жаргонні слова (…), давати і присвоювати прізвиська». Для існування такої заборони кожному засудженому має бути доведений вичерпний перелік слів, які визнаються «жаргонними» або «нецензурними». Враховуючи, що нині навіть високопосадові з державних органів влади припускають вживання жаргонних слів і виразів – подібна вимога створює підґрунтя для визнання, «при бажанні», майже будь-якого невірно промовленого засудженим слова порушенням, та притягненням такої особи до відповідальності «на законних підставах».

Ось я к з великою напругою в голосі спілкується завідомо знаючи, що його знімають на камеру – начальник однієї з виправних колоній – підполковник внутрішньої служби.

Чи можна очкувати, що засуджені будуть спілкуватися краще. Хто буде оцінювати цензурність, чи нецензурність висловлювань? Невизначеність – це підґрунтя для зловживань. Щоб спрямувати поведінку особу у необхідне русло, потрібно чітко окреслити рамки поведінки, а проект Закону лише створює зайві ускладнення у їх визначення. Що стосується прізвиськ – то не завжди їх значення й використання має негативних характер, тобто, далеко не всі прізвиська є шкідливими.

Виключно каральний характер, на мою думку, має заборона паління у дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщеннях камерного типу (одиночних камерах). Враховуючи дозвіл куріння у спеціально відведених місцях на території колонії, слід спершу зобов’язати адміністрацію установи створити такі місця в дисциплінарних ізоляторах, карцерах та приміщеннях камерного типу, а також встановити механізм, як саме засуджені можуть до них дістатися, а вже потім обмежувати засуджених. З точки зору комунальної гігієни ДІЗО, карцер та ПКТ повинні відповідати Державним будівельним нормам а це повинно передбачати такий коефіцієнт вентиляції, щоби не створювати у разі паління жодної небезпеки особам, які перебувають всередині. Карати забороною паління – незаконно і може бути трактоване як жорстоке поводження, оскільки короткочасне примушування до не паління в умовах стресу щодо осіб, які мають довгий стаж як курці, може приводити до шкідливих наслідків для здоровʼя. Загальновідомо, що засуджені палять в цих приміщеннях і нині, проте адміністрація установ використовує це як додатковий засіб негативного впливу на них, оскільки у будь-який момент утримувані в ДІЗО та інших побідних приміщеннях особи можуть бути притягнуті до відповідальності. Загальновідомо, що паління призводить до звикання, при примушуванні особи відмовитись недобровільно від паління воно відчуває значні фізичні та психічні страждання, а засуджений не повинен відчувати страждання, якщо вони можуть бути відділені від покарання. Пропонована заборона куріння при застосуванні найбільш суворих заходів стягнення без обов’язку створити місця для такого паління – це не турбота про стан здоров’я засуджених, а додаткове покарання

Незрозуміло, як саме може поліпшити стан режиму або виховної роботи з засудженими заборона тримати тварин. Подібна норма, не заснована на цілях покарання й право обмеженнях, встановлених у Конституції України, створює в установах виконання покарань численні конфліктні ситуації. Достатньо проганяти сучасну літературу з юридичних, психологічних та педагогічних наук, щоб переконатися, що догляд за тваринами, а також створення затишку лише позитивно відбивається особистості та поведінці правопорушників. Наявність, приміром, акваріуму, є по-суті однією з форм реалізації конституційного права особистості на сприятливе оточуюче середовище, тобто таке середовище, що буде сприятливо впливати на психічне та фізичне здоров’я людини, а також її розвиток та соціально-фізіологічне благополуччя. Як конституційне, подібне право може бути обмежене лише у певних випадках, зокрема, з метою захисту конституційного ладу, моральності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення безпеки громадян та держави. Крім того, подібні обмеження повинні ґрунтуватися на здоровому глузді, існуючих в суспільстві етичних нормах, нахилах та інтересах засудженого, а рішення про заборону має прийматися у кожному конкретному випадку окремо, в тому числі й з урахуванням санітарно-епідеміологічного стану в установі та регіоні.

Доволі безглуздими видаються й заборони :- «готувати та вживати їжу у непередбачених для цього місцях», оскільки в установах виконання покарань взагалі місць для приготування їжі.

Стаття 111. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній

1. Засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоніях середнього рівня безпеки та виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у зв’язку з такими винятковими особистими обставинами:

смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого;

стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї

Зміни до статті 111 Кодексу, нібито покликані упорядкувати короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній. Насправді, пропозиція передбачає позбавлення осіб, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки можливості отримати дозвіл на короткочасний виїзд за межі колонії у зв’язку з винятковими обставинами. Тобто, це значне звуження правового становища засуджених.

Стаття 114. Одержання і відправлення засудженими до позбавлення волі грошових переказів

2. Гроші, виявлені в посилках (передачах), бандеролях
 і листах, що надходять на ім’я засудженого, вилучаються і за рішенням суду передаються в дохід держави.
 Про вилучення грошей посадовою особою колонії складається протокол.

Це правильна норма, яка відповідає Євроконвенції та Конституції у частині захисту права власності. Проте є нюанс процесуального порядку – яким чином буде здійснюватися судочинство з цього питання? Якою буде його форма – цивільне чи кримінальне? Яким порядок оскарження? Які – процесуальні гарантії участі засудженого у розгляді справи? Без визначення цих питань неможливо вважати вказану норму закону якісною.

Крім того, я думаю, що настав час взагалі переглянути цю норму, а саме таким чином, щоби вилучені грошові цінності депонувалися на рахунку установи виконання покарань та поверталися особі при звільненні, або родичам у випадку смерті особи.

Стаття 134. Порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі

11. Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, телефонні розмови, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми.

Засудженим, які відбувають дисциплінарне стягнення
 у виді поміщення у дисциплінарний ізолятор, карцер або переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), телефонна розмова може бути надана лише
 з дозволу начальника колонії як виняток, з метою виховного впливу або у зв’язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї).

Необґрунтованою та недоцільною видається пропозиція стосовно надання засудженим, які відбувають стягнення у виді поміщення у дисциплінарний ізолятор, карцер або переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), телефонних розмов в порядку виключення, лише з метою виховного впливу або у зв’язку з винятковими особистими обставинами. За такого підходу, у разі необґрунтованих дій адміністрації колонії, засуджений фактично позбавляється можливості повідомити про це сторонніх осіб та реалізувати право на правову допомогу. Крім того, у ряді випадків він навіть не зможе попередити родичів про перебування в умовах жорсткої ізоляції та причини неявки, приміром, на побачення. Це створить зайві ускладнення для родичів засудженого, які у жодному разі не можуть каратися за вчинене порушником діяння. Водночас, надання адміністрації колонії права вирішувати, чи надати засудженому телефонну розмову, чи ні, створює міцне підґрунтя для маніпулювання для персоналу. Уведенням такої норми фактично пропонується додаткове покарання особи.

Зміни до ст. 141, якими врегульовується статус будинку дитини в виправній колонії та порядок спілкування із дітьми в таких будинках близькими родичами.

Відбування покарання засудженими вагітними жінками, матерями-годувальницями і жінками, які мають дітей віком до трьох років

1. При виправних колоніях, в яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі потреби організовуються будинки дитини. Засуджені жінки мають право влаштовувати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років. Будинок дитини при виправній колонії
 є дитячим закладом. У будинках дитини діти перебувають під опікою адміністрації дитячого закладу на повному державному забезпеченні, їм забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку.
Якщо засуджена жінка не виявила бажання проживати
 в будинку дитини спільно із своєю дитиною, їй має бути надана можливість вільно спілкуватися з нею без обмежень.
 Не вважається обмеженням спілкування жінки із своєю дитиною, якщо від засудженої вимагається відвідувати дитину у час, вільний від виконання покладених на неї обов’язків.

5. Відвідування дитини, яка перебуває у будинку дитини, з близькими родичами та умови їх спілкування здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Без зауважень

Стаття 143. Особливості відбування покарання у виховних колоніях

1. У виховних колоніях засуджені мають право:

одержувати короткострокові побачення без обмежень і щомісяця одне тривале побачення.

2. При сумлінній поведінці і ставленні до праці та навчання після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання засуджені мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено:

за постановою начальника колонії одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення за межами виховної колонії.

Це правильно!

Стаття 150. Місця відбування покарання у виді довічного позбавлення волі

1. Засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання:

….

2. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, що після відбуття двадцяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.

Це правильно!

  

З привітом Дмитро Гройсман та Ірина Яковець

[1] Зауваження до законопроекту розроблялись Дмитром Гройсманом у співавторстві із Іриною Яковець — к.ю.н. старшим науковим співробітником Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В.Сташиса НАПрН України

  


Пост размещён сторонним пользователем нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователя



   Правила

Записи в блогах:




Думська в Viber


Одрекс
Ми використовуємо cookies    Ok    ×