Це не питання «внутрішнього ворога» чи «п’ятої колони». Більш того, це не питання принципів розбудови Української державності. Бо головною причиною війни росії проти України є, як завжди, економіка.

А саме:

1. Морський транспорт залишається самим дешевим логістичним рішенням.

2. В поєднанні з кліматичними умовами півдня України та можливістю отримання двох врожаїв зернових на рік, плюс, додаткових культур, цей фактор робив нашу країну, ще за часи 2004-2014 років головним конкурентом росії на ринку сільгосп продукції.

3. Боротьба за власні національні інтереси в Україні привела до того, що російський бізнес почав втрачати не лише частину в міжнародному розподілу економічної діяльності, але і во внутрішньому економічному житті.

Вирішити це актуальне питання могли б відкриті вибори в Росії. Бо є виклик — і є рішення. Все можна було врегуювати. Але росія до того часу вже перетворилася в авторитарну медіакратію. І не мала намірів щось чути. То ж початок війни був неминучий.

Кожна автократія ховає власні бажання за популістськими лозунгами. Так саме фашизм маскує свої анти-людяні помисли за ширмою традиційних чеснот. І єдиним маркером розподілу на звичайного консерватора, та фашиста полягає у внутрішньому переконанні та інституціональній можливості фізичного знищення політичного опонента.

То ж питання мови, релігії та інших культурних відмінностей між росіянами та українцями, за виключенням ідеологічної складової, що базується на прагненні до свободи останніми і бажанні перекласти відповідальність за свої поступки перших, не можуть бути причиною вторгнення. Навіть, якщо уявити, що путін здригається при кожному українському слові.

Мета вторгнення: морські порти по узбережжю Чорного моря, плюс родючі землі. Без питань – хто і якою мовою розмовляє. Кращий аргумент цієї точки зору – спитайте хлопців, що тримають лінію фронту про питання мови.

Але навіщо фаріон грається на цьому полі.

По-перше, її заяви про якісь порушення чинного законодавства не мають під собою ніяких доказів.  

Ось вже і хлопці з «Азову» не мають права називатися українцями, якщо «не виконують вимоги статті 29 Закону «Про Збройні сили України», де за думкою екс-депутатки є посилання на хоч якусь заборону використання будь-якої мови, крім української.

Але в зазначеному Законі немає ніякої 29 «мовної» статті, бо там їх всього … 18! 

А про державну мову говориться в статті 13, але вона стосується «Мови статутів, документації, діловодства, команд, навчання, виховних заходів, іншого статутного спілкування та службової діяльності у Збройних Силах України».

Но що веселіше – так те, що «Азов» не відноситься до ЗСУ. Це підрозділ Національної гвардії України. А в них окремий закон. Скажемо відразу – там також немає 29 статті. Бо лише 24.

Но що ще цікавіше, на весь Закон, посилання на українську мову присутнє лише в статті 15, щодо застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки військовослужбовцями Національної гвардії України і тільки в питанні – попередження про намір їх застосування.

Тобто, українське законодавство ніяк не обмежує побутове чи культурне використання будь-якої мови, крім державної. УСЮДИ. Що є вимогою Євросоюзу.

І лише фаріон бажає, щоб ми порушили норми вільної Європи і поступилися вимогам російських пропагандистів, що сплять і бачать хоч який доказ нашої фашизмізації.

На фоні крадія всіх ресурсів росії, задля власного збагачення, діяльність фаріон проти наступних поколінь українців виглядає більш загрозливою.

І це лише, щоб поборотися на виборах. Цікаво, а що вона зробить за край хліба…

То ж путін руйнує наше сьогодення, а фаріон — наше майбутнє…

Зрозуміло, що це "одкровення святого Григорія" планувалося озвучити у разі питання — чому журналістів Думської не пускають до зали засідання. Але патрон був заряджений — то і бахнуло по першій згадці.

Цікаво, що на початку сесії перед депутатами та, безпосередньо, їх спікером десять хвилин зачитували звіт Уповноваженої з прав людини, де питання свободи слова є в пріоритеті. Також, чомусь, промовчав новий голова-прокурор ОВА. Хоча може він бачить себе таким собі Понтієм Пілатом, мовляв, ви тут на місці копошиться, а я кесарю відпрацьовую. 

Як би там не було, але тепер журналісти Думської мають моральне право повністю довести, що вони існують. І більш реальні, ніж повноваження Диденко та Кіпера.

Отже, головне питання — "навіщо".

Діюча Конституція гарантує права людини та різні види самоорганізації громадян. Більш того, окрема стаття присвячена участі громадян в управлінні державними справами. Тобто, питання народу, як носія влади, в проміжку часу між виборами — вирішено.

Ще одне питання Конституції — це відношення гілок влади між собою. Україна — парламентсько-президентська республіка. Так, Зеленському вдалося штучно створити умови президентського авторитаризму, але системної зміни не відбулося, тож Конституція і далі працює, задовольняючи вимоги як українських еліт, так і пересіченого громадянина.

Більш того, вона відповіла на виклик часу і забезпечила нам інституціональну стабільність, навіть, в умовах війни. При цьому, ми продовжили шлях на приєднання до таких міждержавних об'єднань, як НАТО і ЄС.

То, що може бути не так з нашою Конституцію, що пан Штекель говорить про необхідність її перепису? Мені здається, що це дискусія заради лише дискусії.

Отже, соціальний експеримент.

Умови: в країні йде війна, ворог наступає великими силами та бомбить цивільні міста та об’єкти.

Відео: чоловік, що не хоче захищати країну чинить опір військовим, які захищають країну.

Питання: на чийому боці будуть симпатії громадян країни?

P.S. Ні, я можу зрозуміти людей із Стокгольмським синдромом, але чому раптом Оперативне командування «Південь» забуло про українське законодавство і вирішило дисціплінарно покарати військових, що виконали умови статті 259 КУпАП.

Хоча тут мова, мабуть, про інший синдром…

P.S.S. Чомусь пригадалось, як станом на початок 2015 року в нашому батальйоні було десь 80% від необхідній кількості. А у тих, хто прийшов на заміну – 70. А через два тижні росіяне почали Дебальцівську операцію…

Тож місто і далі буде працювати. Просто ті, хто очікував швидкий прибуток будуть вимушені почекати.

Або і зовсім відмовитись від оборудок.

Приємно, але з 2002 року, коли в Одесу приїхав відомий московський політтехнолог, до міськради повертається відкрита політика з її шаховими багатоходівками. Тому що задовбало жити в парадигмі лінейної дії кувалди.

Труханов сьогоднішню партію програв – вистачило лише вісім депутатів ЄС, щоб заблокувати «хлібні» питання. При всій повазі, як наголосила Анастасія Большедворова.

Тож для лобістів Обухов стає важливою фігурою.

А всім нам потрібно повернутися до вивчення корпоративних ігор, де володар 13% акцій отримує усе.

Обмежено право на мітинги – ось вам адвокація і постійний тролінг в соціальних мережах. Немає права провести пікет – отримуйте петицію на сайті державних органів. Більш того, представники громадянського суспільства, не маючи доступу до офіціальних даних почали використовувати, так звані, неофіційні канали інформування. Завдяки цьому, повідомлення громадських активістів отримали додатковий флер таємничості. Що також сприяло їх популярності.

Гордієнко, Ганул, Дібров, Карташова (Пранжу), Ножевнікова, Тітаренко, Богаченко, Балинський, Голопотелюк, а ще десятки та сотні дуже заперечливих, але важливих для міста постатєй.

А що влада. Як завжди вона інертна і втрачає свої можливості коли вводить різного роду обмеження. Так, закрили дані декларування, відмінили тендери, засекретили безліч інформації.

А що в результаті? Купа обшуків та розтрат, замість того, щоб вчасно отримати реакцію громадянського суспільства на те чи інше призначення, ту чи іншу дію.

Висновок один – суспільство змінилось, а влада ніяк не поспіває.   

Перемогу отримав хлопець, який написав: «Була війна, всі боролися за мир».

Вже нема того хлопця, так склалося.

Вже нема тої школи.

Але ці слова я пам'ятаю: «Була війна, всі боролися за мир».

Кожного разу, коли від мене щось залежить…

Д.Л. Колцун,

голова ГО «Методичний центр ГО учасників, інвалідів, ветеранів та волонтерів АТО»,

провідний фахівець відділу досліджень Придунайсько – Чорноморського регіону в місті Одеса Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України 

Існуючу зараз в державі систему надання соціальних послуг для учасників АТО/ООС можна порівняти з обстановкою, що склалась на фронті влітку 2014 року: тут тобі і державні, і відомчі, і місцеві, і громадські, і будь які інші формування. Всі роблять майже одну і ту же справу, але в кожного своє бачення, свої засоби та своя мета діяльності. Як результат – неузгодженість дій, відсутність координації, внутрішні конфлікти та звинувачення одне одного у зраді.

Декілька років тому фахівці Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів нарахували 44 пільги та виплати, які так чи інакше стосуються учасників АТО/ООС, але всі вони настільки широко розкидані по відомствам, державним органам та місцевим радам, що інколи розібратися в переліку різних законів та розпоряджень важко навіть фахівцю, а не то що солдату. Яскравим прикладом може стати пільга на отримання землі – вона якби і існує, але десятки тисяч наших захисників ще й досі не наблизились навіть до першого етапу – отримання дозволу…

Вперше проблемою координації різних служб та відомств на державному рівні вирішили зайнятися в березні 2015 року. Тоді якраз масово до дому почали повертатися добровольці першої хвилі мобілізації. Своїм Указом Президент зобов’язав створити в регіонах відповідні центри, щоб мали надавати інформаційні та консультаційні послуги. Сам Указ не мав прямої вказівки, як саме мають діяти ці центри, віддавши ініціативу на місця. Тому в кожній області своя структура Центру допомоги учасникам АТО/ООС: десь це комунальна установа, ще десь – відділ в Департаменті соцполітики, в Одеській області вирішили зробити на волонтерських засадах. Тоді багато чого робили на волонтерстві. Тобто всі ці чотири роки наші дівчата-волонтери, не маючи зарплат, безкоштовно допомагали та подовжують допомагати хлопцям, що повертались с фронту. Від оформлення документів на отримання статусу та комунальних пільг, до сплати лікарняних рахунків та забезпечення безкоштовними санаторними путівками дітей.

До честі сказати хлопців, вони й самі через деякий час почали допомагати іншим, хто повертався з фронту. Так, в Одеській області во всіх районах і містах діють більше ніж 100 громадських організацій як учасників АТО/ООС, так і волонтерів. У кожної своя спроможність, але вони частково взяли на себе функції центрів.

Тим часом стало зрозуміло, що лише однією ініціативою громадянського суспільства проблему не вирішити. Дійсно, в Україні існує Державна служба у справах ветеранів, але весь її кадровий потенціал – це один головний спеціаліст на всю область. Тому вже з кінця 2016 року розпочались консультації між ветеранськими організаціями та Одеською обласною радою, щодо створення відповідної комунальної установи. Перемовини з профільною комісією, що очолює депутат від фракції «Доверяй ділам» Анатолій Садовник проходили не завжди просто, тому процес розробки статуту, визначення штатного розкладу, цілей і завдань, підпорядкування та звітності розтягнувся на довгі два роки.

За цей час в державі відбулися певні процеси – громадські об’єднання ветеранів та волонтерів набули реальну можливість отримувати бюджетні кошти на свої проекти. Як приклад, три місяці тому, в Ананьєві завдяки 113 тисячам гривень коштів з обласного бюджету та залученим коштам благодійників, місцева волонтерська організація «Великі серця» провела ремонт будівлі колишньої загальноосвітньої школи та облаштувала там центр реабілітації для учасників АТО/ООС. В цілому, лише на обласному рівні в цьому році біля 10 громадських об’єднань ветеранів та волонтерів АТО/ООС реалізували свої проекти на загальну суму понад 1.5 міліонна гривень. А ще є міста, райони та ОТГ, які також потроху починають запроваджувати конкурси проектів, як ефективний механізм взаємодії влади та громадянського суспільства.

Ще один важливий процес наведення ладу в питанні надання соціальних послуг для учасників АТО/ООС – створення Міністерства у справах ветеранів. І хоча відомство знаходиться лише на стадії свого формування, вже є чітке розуміння щодо його ролі в координації роботи різних служб на місцях. З огляду на це можна зробити висновок, що наша обласна рада значно запізнилась з часом створення відповідної комунальної установи. Настільки, що зараз більш ефективніше буде направити кошти по її утриманню на фінансування проектів громадських організацій. Вони і набули досвіду, і мають певний авторитет у суспільстві. Але це, якщо річ іде про реальну допомогу учасникам АТО/ООС. Останні рішення як Верховної Ради так і Кабінету міністрів надають таки можливості в повній мірі.

Ну, а якщо мова йде про банальне працевлаштування друзів та знайомих депутатів обласної ради від фракції «Довіряй ділам», що наявно демонструють останні скандали з відвертим нав’язуванням та просуванням за допомогою адмінресурсу спочатку генерала Фьодорова, а зараз і полковника Вершигори, то краще ці кошти, що планують їм на зарплатню, віддати родинам загиблих.

Бо як свідчить практика: генерали та полковники – це останні, хто реально потребує соціальних пільг.

Д.Л. Колцун,

голова ГО «Методичний центр ГО учасників, інвалідів, ветеранів та волонтерів АТО»,

провідний фахівець відділу досліджень Придунайсько – Чорноморського регіону в місті Одеса Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України