Дружній вогонь, «зомбі» й фінгали під очима: як паніка солдата цілий підрозділ врятувала  

Продовжуємо публікувати розповіді про велику війну нашого фронтового кореспондента Георгія Ак-Мурзи.

Автор уперто називає свої нариси «байками», хоча всі вони засновані на реальних подіях. Журналіст сам був очевидцем і навіть учасником кількох історій.

Розповідає комвзводу N-ської штурмової бригади В. з позивним Короб:

«Справа була під Ізюмом — мій взвод отримав наказ на перевірку і зачистку «сірої» зони, позицій, з яких нещодавно, після нашого наступу, відкотилися росіяни. Місцевість у тих місцях складна, рельєф горбистий, багато балок, порослих деревами і чагарником.

Розділив взвод на дві групи, поставив завдання обійти з двох напрямків балку, де стояла купа спаленої техніки. Одну групу очолив сам, на іншу призначив сержанта на псевдо Вовчик — ветеринара у мирному житті, а на війні — ну дуже досвідченого вояку. Розділилися, повземо…

Що таке сіра зона? Це кілометри переритої снарядами, випаленої нічийної землі з мінними полями, зруйнованими окопами, смердючими трупами, розтяжками та іншими приємними сюрпризами. Пересуватися нейтралкою можна тільки приховано. Що попереду, толком не знаємо. Хоча перед виходом разів десять перевіряли ділянку «мавіками» (розвідувальні дрони вертолітного типу, — Ред.). Начебто порожньо було. Але, як показує досвід, у порожнечі завжди якийсь підступ захований…

Зв'язок по радіо, але іноді через рельєф він переривається, дає перешкоди. Виповзаємо на пагорб перед спаленими «коробочками» (бронетехнікою, — Ред.), вивчаємо в бінокль. Ніякого руху. Мертва зона, техніка згоріла кілька днів тому. Ще зовсім рано, туман стелиться низинкою, тиша гробова. Ніби й немає війни…

І тут почалося! Тиша просто вибухнула… Трах! Бум! Бум! Трраах! Сучки над нами посипалися градом: чагарник шматувало чергами! Перше, що спало на думку: потрапили в засідку… Мої відповіли тут же, з усіх стволів. Стріляємо, але не можемо зрозуміти, звідки орки палять. Схоже на те, що мою другу групу порвали. Вони мають бути на тому боці балки, за пів кілометра від нас. Але вогонь по нас іде трохи з іншого боку, вище по балці і з боку горілих «коробок». Викликаємо по радійці, начебто відповідають, але чути нерозбірливо — гуркіт, матюки, хтось команди віддає. Лупимо по горілій техніці, звідти відповідь летить, щільно дуже. Висадили по ріжку, перезарядилися, розосередилися. Мочимо далі по залізяках, там аж бризки та іскри летять.

Через хвилин десять такої стрільби пробилася по рації друга група.

- Короб, Короб! (це мій позивний), вогонь мінус-мінус, ми теж мінус — з боку коробок білий прапор! Схоже, з коробок у полон хочуть здатися! Повзуть до нас на карачках… — віщає Вовчик.

- Плюс, зрозумів. Не палимо. Берете полонених, залишаєтеся на місці. Ми перевіряємо коробки, зачищаємо. Потім до вас ідемо.

Але найголовніше попереду — «зустріч на Ельбі» моїх груп. У другій групі — два «трьохсотих», солдат із позивним Студент і ще один, із позивним Кракен. «Поранення» в обох якесь дивне, ееее… не зовсім стандартне… У вигляді грандіозних ліхтарів під правим оком і в того, і в іншого. З групою Вовчика — четверо полонених росіян, руки за спиною на стяжках, усе як годиться. Двоє поранених. Екіпірування на них з голочки, все продумано, прилагоджено до деталей. Зброя у полонених теж непроста. Автомати «Вал» (безшумна штурмова гвинтівка, застосовується російським спецназом, — Ред.) і один «Вінторез» (ВСС — «гвинтівка снайперська спеціальна», теж зброя частин СпПН). Як потім з'ясувалося, група запеклих диверсантів, з великим досвідом, суцільно «іхтамнети» — ветерани Сирії, а у пари навіть медалі за «повернення Криму» є.

- Коли зайшли на той бік від горілих коробок, зв'язок із вами перервався, — розповів потім Вовчик. — Перед нами були кинуті окопи, почали через них переповзати. Ясна річ, нерви на волосині — х…й його знає, що і хто в окопах може залишатися… Загалом, зайшли трохи вище по балці, ніж мали спочатку. У якийсь момент Студент на наших очах буквально крізь землю провалився! Ось повз-повз і тут - брик, зник. З-під землі волати почав, ніби в пекло провалився. І пальба шалена. Решта моїх теж зірвалися, заістерили, влупили на всі боки з усіх стволів. Я сунувся в провал, бачу — ніжки і жопа Студента стирчать угору. А сам він звисає в провал тулубом донизу на якійсь балці поперечній головою вниз. Лупить із калаша в темряву і кричить, як дурний. Я його — хапати за ніжки. Рвонув. Витягнув нагору. Вниз, у темряву, відразу гранату закинув.

Заспокоїв Студента, покартав другого бійця, що істерив — Кракена. Мої продовжують палити, уже в бік горілих коробок — звідти теж прилітає. Та так, що над нами просто тріск і ураган! За хвилин п'ять глядь — з боку коробок рука. Білою ганчіркою махає. Кричать, мовляв, не стріляйте, досить! Здаємося… Викинули вбік зброю, здалися. Ми орків прийняли, як годиться, вам повідомили, ось і вся історія…

Лише після виходу і допиту полонених з'ясувалися цікаві деталі.

- Завдання було на диверсійний рейд й отримання координат «хаймарсів», — похмуро розповів командир російської групи, досвідчений вояка. — Ваше пересування зафіксували заздалегідь. Так вийшло, що довелося ховатися в купі знищеної техніки. Планували, коли ви сунетеся перевіряти коробки, ліквідувати обидві ваші групи — все підготували. Ви вже на прицілі були фактично. Ми чекали лише моменту, коли ви ближче підійдете, нічого не підозрюючи. У тепловізорі нас не видно, бо вся техніка ще тепла після влучень. Вас видно з місця, де ми залягли. Але щось пішло не так - хтось із ваших нас засік. Одразу в'їбали по нас із двох напрямків, перехресним. Щільність вогню просто шалена, так нас притиснули, що голови підняти не могли! Після п'яти хвилин вогню в групі один двохсотий, два трьохсотих. Ось і вирішив здаватися, поки всіх не замочили.

- Повз-повз і провалився в бліндаж росіян — примружившись підбитим оком, повідав Студент. — Ухнув униз, зачепився за балку на рівні пояса. Вишу вниз головою, бовтаюся. Дивлюся — переді мною троє орків сидять вразвалочку за столом. Посміхаються якось зовсім недобре. Зловісно, можна сказати. Морди в кровищі, перекошені, очі білі, стіни в кровищі, жах, страх — справжні зомбі, як у кіно! Я і влупив по них зі ствола. Потім уже зрозумів, що росіяни дохлі були…

Студент перший влупив, коли мало не обісрався від вигляду мертвих у бліндажі. Потім уже його решта підтримали, зокрема й моя група — по нас теж солідно прилетіло. Френдлі-фаєр, на війні таке часто буває… Дивом нікого не зачепило. Є такий термін у комп'ютерних іграх — «туман війни», це коли не видно, що робить противник. Російські диверсанти якраз у центрі такого «туману» опинилися. Не пощастило їм.

Щодо «поранень» у вигляді фінгалів під правим оком у наших двох, то всі в нас знають, що Вовчик, ветеринар, на громадянці боксом захоплювався. Лівша! Кажуть, коли бив - одразу світло гасив. Ось і пожурив злегка, приводячи до тями Студента та Кракена…

Записав Георгій Ак-Мурза