«Якщо десь є на Землі пекло, то це Бахмут»: одеські тероборонівці розповіли про бої в найгарячішій точці війни (відео)

На тридцять бійців — троє загиблих, двадцять один поранений і шестеро контужених. Такий результат трьох діб битви за Бахмут для загону, сформованого з бійців територіальної оборони Одеської області.

Йдеться про підрозділ із Роздільної. Раніше ми писали про скандал, пов'язаний з відмовою низки військовослужбовців, включно з депутатом міськради Володимиром Нестеровим, їхати на фронт. Зараз вони перебувають під слідством. Однак на будь-якій війні є приклади різної поведінки людей. Так от, як з'ясувалося, більша частина роздільнянської ТрО все-таки потрапила на передову, причому в найгарячіше місце — Бахмут.

Ми поспілкувалися з командиром роти N-ської бригади територіалів Олександром Б.

«Наприкінці лютого наш підрозділ отримав наказ висунутися на фронт. Так, була неприємна історія, кілька бійців (за даними «Думської», кілька десятків, — Ред.) відмовилися їхати. Їх судять, це ганьба. Але більшість наших виконали наказ. Загалом на фронт попрямувала рота з 63 осіб, рахуючи мене. Коли приїхали, нас розділили на частини. Їх прирядили до різних рот N-ської бригади Збройних сил. Десять осіб були придані до роти вогневої підтримки, двадцять два - до N-ної роти бригади, мене з тридцятьма бійцями відправили на посилення N-ної роти. У завдання мого загону входило зайняти позиції вздовж річки Бахмутка і прикривати відхід бійців інших підрозділів. Спочатку вважалося, що це ніби друга лінія. Але коли ми приїхали на місце, це вже була перша лінія оборони: перед нами нікого не було.

Ділянка, яку ми тримали, постійно була під обстрілом. Щохвилини прилітало все, що могло прилетіти. Усе горіло навколо. У наших окопах стояла вода — по пояс. Крім того, що по нас прилітали снаряди, постійно доводилося боротися з повінню, копали і відкачували воду цілодобово. Будинки навколо повністю зруйновані, все горить, жодної живої душі навколо.

«Нуль» — це місце, де немає нічого з того, що звично звичайній людині. Ніде зігрітися, ніде поспати. Ніде поїсти, відпочити. Та й немає гарячого харчування на передовій — тільки сухпаї. Утім, і їсти не дуже хочеться — багато хто не їв цілодобово, тільки воду пив. Перебувати на одному місці не можна — це смертельно небезпечно: прильоти і розриви безперервно. Постійно потрібно міняти позиції. У якийсь момент снаряд прилетів у будівлю, де в підвалі перебувала група наших хлопців. Підвал завалило, кілька людей загинуло, багато поранено, розбирали завали теж під вогнем.

У якийсь момент із флангу виїхав наш танк, вистрілив кілька разів по тварюках, що насідали. І поїхав. Після цього ділянка, на якій була моя група, перетворилася на пекло. Так, якщо пекло і є десь на Землі, то воно в Бахмуті. Усе навколо горіло. Важкої техніки на нашій ділянці не було, крім того танка на самому початку. У нас були тільки автомати і ручні гранатомети, більше ніякої підтримки. Але всі пацани трималися гідно, ніхто не скиглив. Ситуація склалася зовсім жорстка — росіяни заходили по флангах, нас оточували. Після трьох діб у моїй групі з тридцяти солдатів залишилося лише шестеро, рахуючи мене. Троє загинуло, двадцять одну людину було поранено, кілька дуже важких трьохсотих. Шестеро тих, що залишилися відносно цілі (і я серед них) — контужені. Командир п'ятої роти, до якої нас прирядили, дав дозвіл нашій групі на евакуацію — потрібно було вивозити поранених.

Відходили теж дуже важко. Заїжджали на позиції на чотирьох автомобілях, три машини буквально в перші дні були повністю виведені з ладу. Залишився лише пікап «Міцубісі», куди завантажили останню групу поранених — першу частину вдалося вивезти раніше. Тобто евакуюватися довелося на єдиній машині, що залишилася. Шлях відходу прострілювався наскрізь, пікап у полі теж пошкодило близьким прильотом, підбило заднє колесо. На щастя, мені вдалося зв'язатися з тилом, назустріч нам вийшла вантажівка, яка підібрала нас у полі під обстрілом. Водій пікапа буквально дивом, на трьох колесах, вивів машину з поля.

Зараз я і мої побратими в тилу. Я і ще п'ятеро з контузією, решта з пораненнями. Командира п'ятої роти вже вбило. Решта груп нашого загону ТрО - двадцять два чоловіки з четвертою ротою і десятеро з ротою вогневої підтримки поки що тримають позиції на передовій. Хоча вже був наказ на відведення в тил. Знаю, що кажу жорстку правду, але це правда — нашому загону ще відносно пощастило. Бо в Бахмуті частіше трапляється так - вранці заводять свіжу роту під дев'яносто осіб, а до вечора чи ранку наступного дня з усього особового складу цілими залишається від десятка осіб. Знаю випадки, коли й менше в живих залишалося. На жаль, втрати дуже великі».

Словом, усе як зазвичай: хтось із липовими довідками відсиджується в тилу, хтось воює в найстрашнішому місці на планеті.

Розмовляв Георгій Ак-Мурза