Дмитрий Корчинский: «Ніде в світі серйозні питання не можуть вирішуватися без насильства»18 октября 2011
Лидер политической партии «Братство», кандидат в Президенты Украины в 2004 году Дмитрий Корчинский рассказал «Думской» о своем знакомстве с Эдуардом Гурвицем, играх с бывшем мэром в бильярд и поездке в Ирак, о христианском талибане, друзьях из «Свободной Одессы», а также, почему самым эффективным способом решения наболевших вопросов являются уличные акции протеста. Скажите, какие у Вас отношения с Эдуардом Гурвицем? Ми приятелі і знаходимось у добрих стосунках. Как Вы познакомились? Це було 1998 року. Тоді в Одесі була напружена ситуація перед виборами. Коли міліція намагалася заарештувати заступників Гурвіца, по одеському телебаченню почалися заклики до громадян підтримати та захистити одеську мерію. Я в той час випадково перебував в Одесі і так само ми допомогли в обороні одеської мерії. Что Вы сделали? Я також закликав своїх прихильників, ми забезпечували оборону деяких дільниць в день виборів. Бригада національної гвардії зробила зовнішнє кільце оборони одеської мерії, навколо їздили машини шостого управління, які заарештовували усіх, хто виходив. В цілому була бадьора та весела обстановка, хоча Гурвіцу, напевно, було невесело. Если не секрет, сколько людей Вам удалось призвать? Тоді постійно в мерії перебувало біля 40 людей. Ходят слухи, что у Вас есть родственная связь с Эдуардом Гурвицем… Ні, нема. Крім тої, що ми обидва походимо від Адама і Єви. После Вашего знакомства отношения сразу переросли в дружбу? В добре знайомство. Після того, як Кучма скасував результати одеських виборів та ввів президентське правління, Гурвіц перебрався до Києва, до Верховної Ради. Ми часто з ним грали у більярд. Гурвиц хорошо играет в бильярд? Дуже непогано. Як не дивно, він людина зі спортивним хистом. В молодості він займався кульовою стріляниною з пістолета і, одночасно, велоспортом та в обох досяг добрих результатів, хоч на перший погляд здається що це два види спорту, які заважають один одному. Кроме бильярда, я так понимаю, вы еще разделяли страсть к путешествиям, ведь вы вместе ездили в Ирак? Так, ми разом їздили до Іраку, там як раз була війна. А нам було нудно. Мені було дуже цікаво подивитися зблизька як функціонує американська воєнна машина, тому що до того часу я мав справи з іншими арміями. Спочатку ми поїхали до Кувейту і там спробували проникнути в розташування українського батальйону, але виявилося, що це найбільш замаскована точка на Близькому Сході, тоді як, наприклад, у будь-яку американську чи британську військову частину можливо було заходити без особливих проблем: хочеш посидіти в танку – посидь. Але в український батальйон, який був скомплектований з якихось доходяг, нам не вдалося проникнути. В Кувейті ми взяли напрокат машину, Гурвіц сів за руль і ми поїхали в Ірак. Вы поехали вдвоем? З нами був ще журналіст і оператор. Ми доїхали до першого блокпоста перед кордоном і нас завернули назад, після чого ми заїхали на заправку, де зустріли кувейтського офіцера з великими зірками. В нього ми спитали як проїхати за кордон, на що він сказав, що потрібен дозвіл міністерства оборони. Ми сказали, що там були, але сьогодні вихідний, тому ми не взяли дозвіл. На що він нам відповідає: «Не треба мені брехати – я сам офіцер міністерства оборони. У нас йде війна і вихідних не буває». Ми довго його вмовляли та, нарешті, ми йому так набридли, що він махнув рукою та провів нас. Ми проїхали за ним. Ось так ми проїхали усі блокпости. А кордон Кувейту з Іраком представляє собою вал, метрів шість висотою, під ним рів, заповнений солоною водою, і через кожні 100 метрів – крупнокаліберний кулемет. Коли ми в’їжджали, то зустріли українську групу, яка виїжджала звідти. Їхня машина вся була увішана запасними колесами та каністрами з бензином. Вони спитали, куди ми їхали. Ми відповіли, що хочемо до Багдаду доїхати, подивитися. І вони нас попередили, що треба їхати зі своїм бензином, бо в Іраку тоді жодна заправка не працювала. Попередили, що треба брати запасні колеса, бо дуже погані дороги і колеса через 200 км взагалі рвуться, та їх потрібно міняти. Але ми вирішили не повертатись, та поїхали вперед. Та через 200 метрів, як ми від’їхали від кордону, в машину полетів перший камінь. Добралися ми через Басру – це друге по величині місто в Іраку. Там як раз закінчилися бої і я з задоволенням подивився як виглядають американці, британці та місцеве населення – шиїти. В цілому це було весело. Ваша заинтересованность понятна, но почему Эдуард Гурвиц был заинтересован в этой поездке? Він теж ризиковий такий хлопець, та йому було цікаво розширити кругозір. А сейчас Вы с ним общаетесь? Рідко. Зараз я в Києві, а по телефону сильно не поговориш. В Одессе есть такая организация «Свободная Одесса». У руля этой организации стояли люди, многих из которых ассоциировали с членством в «Братстве», например, тот же Марк Соколов. Скажите, что общего между «Свободной Одессой» и «Братством»? Ці організації різні за функціями. А взагалі таки приятельські стосунки. Во время одной из Ваших лекций произошла драка, в результате которой активист «Свободной Одессы» Марк Соколов обвинялся в том, что бил человека клюшкой для гольфа. Что Вы можете рассказать об этом эпизоде? Справді, час від часу підчас моїх лекцій виникають якісь бійки, одна за яких закінчилась для багатьох людей тілесними ушкодженнями важкої і середньої тяжкості. Але, мушу сказати, усі звинувачення на адресу Марка Соколова та інших так і не знайшли підтверджень. Ніхто не був засуджений та усе закінчилося добре. Взагалі в усіх цих екстраординарних ситуаціях на нас віроломно нападають, а ми просто мужньо захищаємось. Завжди от такий розподіл ролей. Необходимо ли, по-Вашему, насилие для решения каких-либо политических вопросов? И могут ли вообще на Украине политические вопросы решаться без насилия, а только путем дебатов? Ніде в світі серьйозні питання не можуть вирішуватися без насильства. Тобто насильство застосовує держава, так само як і суспільство головні питання вирішує через насильство, або через загрозу насильства, безумовно. Зовнішньополітичні та внутрішньополітичні питання в будь-який найбільш цивілізованій країні світу. Я спостерігав, що робиться підчас мирних акцій протесту у Великобританії, Франції, Німеччині. У нас би це вважалося громадянською війною. А там це вважається звичайною акцією протесту. Когда в 2004 году Вы баллотировались на пост президента, Вы тоже планировали или были готовы, что подобные акции будут с Вашей стороны или со стороны других команд? Я давно живу в гущавині суспільного життя і так чи інакше постійно доводиться стикатися з насильством або з боку репресивного апарату, або з боку політичних опонентів. Сам я, як пацифіст, безумовно намагаюся якимось чином уникати застосування насильства. Але тоді я сам розглядав це діло як жарт. Т.е. серьезно Вы не рассчитывали на успех? Я якось дуже рано зрозумів, що можливо навіть і не піду на другий тур. Це справді був жарт, оскільки за всю передвиборну кампанію я не зробив нічого, що схилило б виборців на мою сторону. Ваши амбиции стать у руля Украины еще остались? У мене ніколи не було таких амбіцій. Світ сильно змінився. Він нагадує римський світ V століття. Зберігалися усі старі республіканські інститути, старі імперські посади. Це все працювало, але не робило історії. А історію робили вже зовсім інші люди. Зараз ми приблизно в такій самій ситуації. Наприклад, мене не цікавить посада голови «Київпастрансу». Я розумію, що на тій посаді я зможу вкрасти 2-3 колеса від тролейбуса. Звісно, воно не погано, але я розумію, що впливати якимось чином на історію я не зможу. Але так само я не зможу впливати на історію з посади міністра, голови якоїсь обласної адміністрації чи навіть президента. По-вашему они все марионетки? Не маріонетки, а просто деталі механізму. Цей механізм працює, але він не пише історію, тобто світ змінився. А на історію впливають інші люди. Я знайомий з людьми, своїми однолітками, які вплинули на історію та увійшли в історію. Шаміль Басаєв впливав на історію, Усама бен Ладен впливав на історію. Кто сегодня диктует исторический тренд Украины? Україна зараз поза історичним трендом. Тут ніхто нічого ще не диктує. Україна – це чиста сторінка, на якій можна писати будь-які ієрогліфи. Саме цим вона нам подобається. В чем Вы видите свою миссию, свою роль? Я хочу створити православний Талібан. Я вважаю, що ми повинні навчитися захищати інтереси Ісуса Христа методами ісламської революції і я вважаю, що зараз це найголовніше, тому що зараз вже неможливо об’єднати людей навколо соціальних питань. Ніхто не хоче, скажімо, вмирати за реформу пенсійного законодавства. А якщо люди і здатні об’єднуватися, то тільки заради абстрактних питань – заради Аллаха готові. А хотілося, щоб ми навчилися об’єднуватися, боротися і йти на самопожертвування заради Ісуса Христа. Зараз ми намагаємось в цьому напрямку хоч щось робити. Теперь вернемся к Одессе и к Эдуарду Гурвицу. Вы, как его друг и товарищ, скажите, в чем, на Ваш взгляд, заключалась его самая большая ошибка и самое большое достижение в его работе? Помилок він наробив масу. А причина тих помилок в тому, що він жива людина. Був би мертвим, то помилок би не робив взагалі. На мій погляд, велика помилка в тому, що він свого часу не вступив до Партії регіонів. Я намагався його переконати, що це безумовно потрібно було зробити, коли було ясно, що Янукович стане президентом. У Гурвіца була така позиція, що «западло». Чого це ради? Він казав, що треба вибирати, якщо хочеш бути мером та працювати для міста, то неможливо бути одночасно і мером, і революціонером. Треба вибирати. Якщо ти революціонер, то значить будемо шукати підпільну хату чи підвал який-небудь, де можна буде відсиджуватися, накопичувати боєприпаси. А, якщо ви хочете залишатися мером, то тоді треба будувати свої стосунки з майбутньою владою і навіть трохи прогинатися. Він відмовився це робити, щось йому дуже не хотілося прогинатися і саме з тієї причини він програв вибори. Що стосується його досягнень, то тут мені важко казати, тому що я не є фахівцем з комунальних питань, мені здається, що не дивлячись на всі недоліки, кризи і нестачу грошей, той відсоток грошей в місті, який пускався на дороги, водопровід та всяку-таку комунальну дрибедінь, дуже високий. Я знайомий із ситуацією в інших обласних містах, наприклад, в Києві, там багато розкрадалось. А от при Гурвіці в Одесі – ні. Звичайно, був якийсь рівень корупції, але це була корупція, така собі, домашня. Не переходила рамок, як зараз. Скажите, Вы знакомы с Вахтангом Убирией? Так, безумовно. Он имеет какое-то отношение к «Братству»? Так, він входив до «Братства» до того як став на посаду заступника міського голови. Допомагав нашій діяльності. Что Вы о нем думаете? Как Вы можете охарактеризовать его работу, его поступки? Я не можу охарактеризувати його роботу, тому що зовсім не розбираюсь, та навіть не збираюся розбиратись в питаннях міського транспорту та інших його функціональних обов’язків. Але можу сказати, що для посади чиновника, він занадто щиро емоційний. Це ми, звичайні люди, коли нас ображають можемо дати з пересердя в морду, а посадовець, все ж таки, має терпіти. Тобто чеснотою чиновника є не стріляти з пістолета, а писати заяву в прокуратуру. А Вахтанга Убірію дуже легко було спровокувати, та, власне кажучи, всі опоненти Гурвіца цим займалися і його провокували. Сейчас Вы поддерживаете с ним связь? Час від часу бачимось. Как у него дела, чем он занимается? Рибу ловить. Т.е. ушел на покой? Він дуже неспокійна людина для того, щоб піти на покій, але зараз він відпочиває. Тим паче, що зараз суд якийсь іде. Да, в Николаеве. А чем он занимался в «Братстве»? Розумієте, «Братство» — це творча лабораторія, мистецьке об’єднання. Свого часу ми скористалися нагодою та навіщось зареєстрували його як партію. Це нам жодного разу не знадобилося і я навіть недавно хотів продати усі реєстраційні документи одним хорошим людям, але підле та підступне міністерство юстиції перешкодило моїм комерційним планам. І єдина людина у якої були ілюзії, що «Братство» має якийсь електоральні перспективи, це був Вахтанг Убірія. І він намагався, щоб усе це було подібне на партію. Я думаю, что Вы в курсе того, что сейчас происходит в Одессе. Я говорю о задержании в мэрии. Как по-вашему, дело Ильченко настоящая ли это борьба с коррупцией или это передел влияния? И что вообще Вы думаете о том, что сейчас происходит в Одессе? Те, що в Одесі корупція сягнула зовсім непристойних масштабів, це - факт. Як ми знаємо, президент проголосив курс на боротьбу з корупцією. І звісно, що це пов’язано з війною якихось угруповань в Києві. Звісно, що Костусєв неправильно зорієнтувався в цій боротьбі. Безумовно, якщо б це була справжня боротьба с корупцією, то мабуть і він, і склад виконкому сидів би вже рік тому. Але оскільки це несправжня боротьба з корупцією, то просто користуються тим, що випирають на поверхню те, що й так лежить на поверхні. Інше питання яке виникає — це, що власне роблять одеські правоохоронні органи? Якщо для того, щоб взяти хабарника невеликого ґатунку оперативна група має приїздити з Києва, це означає, що відповідні підрозділи обласного управління внутрішніх справ можна ліквідовувати. Якщо для того, щоб застрелити двох бандитів, один з яких поранений, а другий вже й так заляканий, потрібно щоб приїздила «Альфа» з Києва, то можна сміливо ліквідувати управління по боротьби з організованою злочинністю. Це означає, що більша частина одеської міліції просто дарма їсть свій хліб. Вона не потрібна. Нікому. І, власне кажучи, треба думати над цим, тому що це їхня функція протидіяти корупції виконкому, це їхня функція захищати одеситів від злочинності. А ми бачимо, що вони не здатні від злочинності захистити навіть себе, не кажучи вже про те, щоб виконувати свої функціональні обов’язки. Адже функція міліції – це арештовувати, а не вбивати злочинців. Але арештовувати ніхто й не збирався ніяких злочинців. Просто одразу вирішили вбити. Якщо ви хочете вбивати людей, то це інше – ідіть в армію. Вбивати ворогів – це функція армії. Ідіть в банду. Але до чого тут міліція? Як на мене, то одесити мають ставити питання, навіщо тут міліція, навіщо тут такий виконком? Навіщо взагалі виконком на який не можна прийти? Я бував в багатьох меріях світу — практично в будь-яку можна зайти й там гуляти, навіть мені, туристу, не громадянину. Якщо вам в коридорі зустрінеться заступник мера, а ви спитаєте його, як пройти у якийсь зал, то він вас проведе. А одесит не може пройти в Одеську міську раду. Це місце, де працюють чиновники, але доступу туди нема. Але, якщо це так, то винесіть її на Котовського, там вони нікому особливо заважати не будуть, не буде ніяких шлагбаумів, а це місце на Думській площі здайте в оренду баригам і хай вони платять бабки в міський бюджет. Чому це посадовці мають сидіти в такому місці? Зрештою, віддайте це місце під дитячу лікарню. В Америці, кількість чиновників в мерії міста розміром з Одесу і такого населення, це чоловік 8-12 всього. Я не знаю скільки чиновників в одеській мерії (1464 – ред.), але усі ці люди – це просто забезпечення корупції. Ці питання мають стояти, та якимось чином вирішуватися. А публіка, як на мій погляд, повинна якось жвавіше на це реагувати. Как реагировать? Бузити, двері вибивати. В Києві зібралися «афганці» та «чорнобильці», а це боязливі, зашугані люди. «Афганців» можна усіх разом нашугати простим складаним ножем. От вони зібралися, вибили двері в Верховну Раду і одразу усе стало нормально. Принаймні з ними стали говорити, як з людьми. А в Одесі на «Привозі» стоять бабки, яки дадуть фору цим «афганцям» в бойовитості аж бігом. Чому б не вибити пару раз двері в мерію, чому б кілька разів не атакувати обласне управління внутрішніх справ? Це було б краще. А Вы не боитесь, что Ваши слова та же милиция воспримет как призыв к вооруженной борьбе с властью? Тоді я безумовно це використаю для реклами. У Вас в штабе написано Fuck USA и в то же время Вы ставите США в пример, как страну с эффективным управлением. Или это просто написано в стиле арт? Це стиль арт, але ми безумовно не любимо всіх, хто сильніший за нас. В чому наша ненависть до Америки? В тому, що вона занадто добра для того, щоб ми могли коли-небудь до цього дорости. Заздрість. А наші люди завжди добре працюють в чужих державах — і в Росії, і в США, де завгодно. Я так понял, по Вашим предыдущим ответам, что на ближайших выборах баллотироваться в президенты или в Верховную Раду Вы не собираетесь? Или не собираетесь вообще? Такого роду політика, виборча політика – це бізнес. Але безумовно, якщо складеться таким чином, що на цьому можна буде заробити … Что заработать? Политический капитал, електоральный капитал, деньги? Гроші. Виключно гроші. То безумовно я буду балотуватись. І партія буде балотуватись. Але це є бізнес-проект. Тобто ми не вважаємо, що щось може бути покращене через вибори, що взагалі вибори мають хоч якийсь сенс. Взагалі, виборча демократія – це лайно. Я б, взагалі, більше зрадів, якщо би почув, що в Україні з’явився справжній страйковий комітет у будь-якій галузі, ніж тому, що ми маємо фракцію в Верховній Раді. Все, що може бути вирішене – може бути вирішене тільки через вулицю, через активність позапарламентську й позаполітичну. Власне, це єдине, що нас цікавить, цим ми і займаємось. Будь-яка активна акція, яка в Україні виникає, і будь-яка зміна настрою в Україні, в цьому сенсі, радує значно більше, ніж будь-які зміни в політичному колі. Скажите, пожалуйста, в каких вы отношениях с Тягнибоком и «Свободой»? Что между вами общего и чем вы отличаетесь? Я имею в виду между Вами, как лидером, и Вашей силой, «Братством»? Особливо спільного нічого нема, хіба що загально-патріотичні настрої. Зараз, слава Богу, намітилася тенденція до солідарності між різними патріотичними групами. Раніше цього не було. Тепер, якщо якусь людину ув’язнюють, то всі кидаються допомагати, так чи інакше. Вы про Тимошенко и Луценко? Ні, не Тимошенко та Луценко, а когось з учасників вуличних протестів. Також, слава Богу, вдалося витягнути деяких наших людей, які сиділи. В тому числі, завдяки допомозі «Свободі» та інших людей. Ми теж допомагаємо, коли хтось сидить. Ось зараз посадили хлопця з села Семиполки, який застрелив свавільного міліціонера, і всі намагаються якось допомогти йому. Почему он его застрелил? В Київській області є село Семиполки, там був дуже поганий міліціонер, який ображав селян. Хлопець, з символічним прізвищем Запорожець, взяв дробовик й застрелив цього міліціонера. Безумовно, зараз він сидить. Адвоката до нього не допускають, міліція тиранить це село, ображає цих селян, намагається на них наїжджати. Тим не менше, селяни намагаються цьому протидіяти. Хлопець вже народний герой в цьому селі, та й в усій Київській області. Раніше б ніхто не цікавився його долею, але зараз уже якісь елементи громадянського суспільства є, і якісь організації, комітет визволення політв’язнів — всі піклуються його долею, намагаються якимось чином допомагати йому. Це - важливий момент. Тобто, ми відчуваємо солідарність з іншими протестними групами. А так, більше нічого особливого нема, тому що «Свобода» — це чисто виборчий проект і їх цікавлять вибори в місцеві органи влади та парламентські вибори. Нас це не цікавить, тому ми не перетинаємося і не конкуруємо з ними на цьому полі. Теперь вопрос про девушку, которая напала с букетом на Табачника. Она потом выложила видеоблог. Он был записан в помещении, которое было связано с Вами. Это Ваша активистка? Вона активістка «Братства Святого Луки». Я співчуваю цій дівчині. Я знайомий з більшістю активістів міста Києва, багатьох знаю в Україні і, безумовно, ми намагаємося сприяти допомагати різним проявам такої молодіжної активності. Вона майже дитина, але дитина дуже симпатична, дуже хороша, з великим потенціалом дівчина і, я так вважаю, що вона далеко піде. Избиение критика Ульянова. Говорят, что его избили за то, что он написал о Вас плохую статью? Ні. Якби били всіх, хто пише про мене погані статті, то, я думаю, що мене б вже давно засудили на довічно. Таких людей дуже багато. Наскільки я знаю цю історію, його побили за те, що він опублікував дуже похабну карикатуру на Ісуса Христа. Виявилося, що є люди, які сприймають це боляче і не збираються миритись. Це справді була дуже похабна карикатура. Випадково один з наших християн зустрів його на вулиці і побив йому обличчя. Що, в принципі, пішло йому на користь. Тепер він перебуває в Європі в якості, мабуть, жертви переслідування, та мабуть користується якимось пільгами, схопив якісь грант. Тобто, він вирвався з Києва і зараз цілком може віддаватися своїм вадам десь в Амстердамі чи якихось подібних місцях. А «Братство» не получает грантов? Ні, оце ми не вміємо. Багато разів хотіли обманути західних законодавців, але не вдалось. Не умеете или не хотите? А хто ж не хоче отримати грант? Про Вадима Черного вопрос. Вадим Черный – анархист, весьма известный в Одессе анархист. На парламентских выборах у Вас был общий блок с анархистами. Знакомы ли вы? В каких вы отношениях? Поддерживаете ли отношения сейчас? Ми знайомі, справді. Ми справді хотіли створити блок, на жаль до цього так і не дійшло. Свого часу, коли створювали блок, було необхідно платити гроші, як заставу виборчій комісії, та ми думали, що необхідні гроші мають одеські анархісти на чолі з Вадимом Чорним. А Вадим Чорний думав, що необхідні гроші маємо ми на цю заставу. Нажаль, не знайшлося ні там, ні тут - і блок не склався. Брак по расчёту? Ні, чому? Ми ж самі анархісти і симпатизували цьому руху. Та й сам Вадим Чорний така симпатична людина, хоча він намагався ображати нашого Гурвіца. …За что и поплатился своим «Хаммером»? Ну, це вже історія до якої ми не маємо відношення. Чем занимается «Братство» сейчас? Це, переважно, релігійна діяльність. Вы с диаспорой поддерживаете контакт? Ні. А сколько активних членов в «Братстве»? Дванадцять. В Украине? Так. А кто-то из них проживает в Одессе? Декілька людей так, проживає. Каким Вы видите будуще Украины? Куда идёт Украина? Ваше мнение по поводу всего происходящего в Украине, стратегического курса евроинтеграции, российских газовых отношений. Вас это волнует? Я вважаю, що Путін нам посланий Богом, що гроші роблять більше, ніж його політична місія в Росії. Зараз активно заганяє Януковича до бандерівського схрону. Янукович виграв вибори як людина цілком промосковська. Я думаю, що через рік він буде більшим націоналістом, ніж я. Суттєво це нічого не змінить, але працювати може буде трошки легше. Треба розуміти, що взагалі весь світ дуже сильно змінюється. Зараз в усьому світі громадські організації часто грають значно більшу роль, ніж навіть державні інститути. На останній лівано-ізраїльский війні перемогла Хезболла, а не ліванська держава. А Хезболла була найбільш ганебною війною для Ізраїля. Ізраїль взагалі зараз змушений йти на поступки громадським організаціям, а не державам. Жодна ісламська держава світу не становить собою серйозного геополітичного чинника, а ісламістська спільнота становить серйозний чинник світової політики. Головну роль будуть грати вже не чиновники і не партії, основну роль будуть грати корпорації релігійних спільнот. Вже найближчим часом. Это когда? Найближчі роки. Далі менше будуть цікавитись партійною політикою, ситуацією в Верховній Раді, настроями президента і дедалі більше потрібно цікавитися тим, що відбувається внизу, у підвалах. Новий світ виповзає з підвалів, спускається з гір. Це - основне. Можете рассказать про это место, в котором мы сейчас общаемся? Что это такое? Це студія, в якій відбуваються мистецькі проекти чи просто тусовка. Хтось тут ночує, кому треба десь переночувати. Щось середнє між казармою і салоном. Расскажите о Вашем кулоне. Це Лабарум — перший абстрактний символ християнства. Хрест святого Костянтина. Грецькою – Хрізма, латинською – Лабарум. Цей символ був прийнятий християнством ще до того, як цим символом став хрест. Монограма Ісуса Христа. Беседовал Юрий Басюк
|