Війна — шлях обману: як раптовість вплинула на українську операцію в Курській області та коли «фарт» закінчиться?

«Україні вдалося домогтися оперативної раптовості, відкривши новий фронт у Курській області рф», — такого висновку дійшли аналітики американського Інституту вивчення війни. Що це означає? Що таке раптовість, чому вона «оперативна» і яку роль відіграє в бойових діях? Пояснює військовий оглядач «Думської» Віктор Босняк.

Питання впливу фактора раптовості на підсумок воєн і битв порушували ще в давнину. У VI-V століттях до н. е. легендарний воєначальник і стратег Сунь Цзи у своєму трактаті «Мистецтво війни» писав:

«Війна — це шлях обману. Тому, якщо ти і можеш що-небудь, показуй супротивникові, ніби не можеш; якщо ти і користуєшся чимось, показуй йому, ніби ти цим не користуєшся; хоч би ти і був близько, показуй, ніби ти далеко; хоч би ти і був далеко, показуй, ніби ти близько; заманюй його вигодою; приведи його до розладу і бери його; якщо в нього все повне, будь напоготові; якщо він сильний, ухиляйся від нього; викликавши в ньому гнів, приведи його в стан розладу; прийнявши смиренний вигляд, виклич в ньому зарозумілість; якщо його сили свіжі, стомлюй його; якщо в нього всі дружні, роз'єднай; нападай на нього, коли він не готовий; виступай, коли він не очікує».

В іншому місці він буквально описує ситуацію, в якій опинилися Збройні сили станом на 6 серпня, і як вчинили, щоб розірвати порочне коло постійної виснажливої оборони: «Той, хто добре веде війну, подібний до Шуайжань. Шуайжань — це чаншаньська змія. Коли її б'ють по голові, вона б'є хвостом, коли її б'ють по хвосту, вона б'є головою; коли її б'ють посередині, вона б'є і головою, і хвостом».

Ворог уже багато місяців намагається наступати. Нехай і з величезними втратами, він повзе вперед, захоплюючи, попередньо стираючи з лиця землі, українські села, а то й міста. Останнім часом загострилася обстановка на покровському напрямку, де окупантам вдалося ґрунтовно просунутися і створити загрозу всій логістиці Сил оборони в цьому районі. Яким би був цілком логічний хід українського командування, щоб не допустити ще більшого погіршення? Правильно, всі резерви кинути на зміцнення оборони в місці, де можливий прорив. Наскільки ми можемо судити, саме це і рекомендували українському командуванню союзники.

Однак у Ставці та Генштабі розсудили по-своєму. Нескінченно таке тривати не може: у противника більше ресурсів, він може дозволити собі їх бездумно витрачати, ми - ні. Тому потрібен несподіваний і зухвалий хід, щоб, так би мовити, «перевернути дошку». Тобто вчинити як та змія з давнього китайського трактату. Вдарити хвостом.

«У війні найголовніше — швидкість, — констатує Сунь Цзи або той, хто писав від його імені.

- Треба опановувати те, до чого він встиг дійти; йти тим шляхом, про який він і не думає; нападати там, де він не остерігається».

«Так канделябром його по голові треба було!» — кинув обвинуваченому у вбивстві любителю преферансу суддя в бородатому анекдоті. «Я так і зробив», — потупивши очі, зізнався той.

Якось так усе і сталося. Канделябром…

Тему раптовості, умов, за яких вона досягається, впливу на хід битв розробляли як радянські, так і західні військові теоретики. При цьому, мабуть, Радянський Союз приділяв їй більше уваги — мабуть, дався взнаки шок, пережитий червоними воєначальниками 22 червня 1941 року. Тоді Третьому рейху вдалося домогтися того, про що мріють усі полководці — раптовості стратегічної. Випередити СРСР у розгортанні і завдати удару першому, заставши противника буквально зі спущеними штанами.

Раптовість класифікують за двома ознаками. Перша — масштаб: тактична, оперативна, стратегічна. Тактична раптовість — це несподіваний удар на рівні відділення, взводу, роти, батальйону, до бригади включно. Впливає на результат конкретного бою. Оперативна — коли задіяно кілька бригад, зібраних в оперативне або оперативно-тактичне об'єднання (у росіян — корпус, армія). Тут раптовість призводить до успіху цілої операції.

І нарешті є стратегічна раптовість — це на рівні цілого театру військових дій, а то й усієї війни. Один удар — і ворог зовсім переможений або сильно ослаблений. Стратегічна раптовість — це окупація Криму 2014-го. Це вторгнення Третього Рейху в СРСР. 22 червня 1941 року повторюся, німці випередили в розгортанні Червону армію. Військово-політичне керівництво СРСР знало, що Німеччина готує напад, але сумнівалося в тому, коли і як це станеться. У результаті червоні втратили майже всі сили і засоби, стягнуті до кордонів.

24 лютого 2022 року російська федерація стратегічної раптовості не досягла, Україна, незважаючи ні на що, була готова до нападу. Агресору вдалося чогось досягти лише на кількох напрямках, зокрема південному, але це була лише оперативна раптовість. Стратегічно план путінців провалився.

Тут треба, напевно, дати все ж таки визначення військової раптовості (фактору раптовості) і розібратися з її різновидами. Отже, «Радянська військова енциклопедія» дає таку дефініцію: «Фактор раптовості, або просто раптовість — один із ключових принципів військового мистецтва, суть якого полягає в досягненні успіху шляхом дій, що мають ефект неочікуваності для противника».

Ще радянська школа поділяє раптовість за часом, місцем і нарядом сил. Грубо кажучи, успіх гарантований, якщо ви вдарите не тоді, коли очікує супротивник, не там, де він очікує, і якщо у зоні прориву буде більше людей, зброї і техніки, ніж він очікує. Звісно, домогтися поєднання всіх трьох умов дуже складно, зазвичай спрацьовує одна або дві, але військові намагаються зробити так, щоб був весь комплекс. Наскільки ми можемо судити, у Курській області рф у Сил оборони вийшло. Вдарили там, де їх не чекали, тоді, коли їх не чекали, і навалилися такою силою, що повалили в паніку російське командування. Результат — узята під контроль територія, яка постійно розширюватиметься.  

Крім того, українські захисники зуміли витримати те, що в західних арміях називають OPSEC, операційною інформаційною безпекою. Ми не знаємо, як цього домоглися командири: може, забрали телефони в особового складу, а може, якось інакше. Але факт очевидний: перша доба операції пройшла в цілковитій інформаційній тиші, без відосиків у телеграмі. У підсумку командування противника почало щось підозрювати лише на третю добу, коли Сили оборони вже вирвалися на оперативний простір і почали гуляти тилами.

Що далі? Вважаю, що фору, забезпечену фактором раптовості, українські сили вже використали по максимуму. Навряд чи перед військами стояли грандіозні стратегічні цілі на кшталт заняття Курська і просування далі на північ. Ворог уже перекидає резерви, щоб купірувати наступ, і за кілька днів на новому фронті буде формена різанина. Українці тим часом зариваються в землю. Але головне, упевнений, вони вже зробили: відвернули увагу супротивника від його генеральних напрямків, клацнули по носі країну, яка претендує на звання великої держави, мотивували союзників продовжувати допомогу.

А ще солдати України знову відчули смак перемоги. Останніми днями всі підрозділи Збройних сил обговорюють тільки події в Курській області. Вони пишаються, вони вірять, вони хочуть іти вперед.І перемагати.

І вони переможуть.

Слава Україні!

Автор — Віктор Босняк, військовий оглядач «Думської»