Лебеді, качки та плиска. В одеському Будинку Блещунова показали красу диких пташок  

Виставку ілюстрації «Птахи Супію» від Ольги Прокопенко проводить Одеський муніципальний музей приватних колекцій імені О.В. Блещунова (Польська, 19) у своєму виставковому просторі «Квартира 6» до 12 листопада. Мисткиня зараз перебуває за кордоном, але хвилюється за долю батьківщини, адже у вирі війни страждають як люди, так і птахи, тварини, рослини, квітуча земля гине.

Серія з двадцяти двох робіт, виконаних лише за останніх півроку, створена для привернення міжнародної уваги до війни в Україні у рамках проекту «Озеро Супій». Це озеро, розташоване на кордонах Київської, Черкаської, Чернігівської і Полтавської областей, стало і домівкою для багатьох рідкісних представників фауни, і точкою відновлення на їхніх міграційних шляхах.

Ольжині роботи якісно виконані у сучасній техніці анімалістичної ілюстрації, до того ж глядач дізнається про види птахів та їхні маршрути, про центр вивчення природи, культури і архітектури «Озеро Супій», яким керує Євген Довгалюк. Про кожну пташку тут є докладна зоологічна інформація. Лебеді, качки та дятел – ніби давні знайомі, а от жовта плиска сприймається, немов екзотична пташка, мало хто з міських жителів її бачив.

«Цей проект вважаю дуже позитивним, — каже завідувачка відділом виставок музею Марія Апрятова. – Він про красу української природи, про збереження екології. Вже пів року наша мисткиня малює кожну пташечку кольоровими олівцями. Можу сказати, що сучасні кольорові олівці зовсім не такі, якими ми малювали в дитинстві, це інший рівень, вони відкривають великі можливості. Малюнки надруковані на чудовому папері Tintoretto. Працювати будемо три тижні, щосуботи і щонеділі з дванадцятої до другої діти та дорослі можуть відвідати майстер-класи, де навчимось професійній техніці штрихування кольоровими олівцями для анімалістичної ілюстрації. Оля підготувала розмальовки з контурами пташок, їх можна розмалювати за власним смаком».

Наразі жовту плиску необов’язково робити жовтою – дамо волю фантазії.

Автор — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва та Олександра Синельникова