Рівно рік минув від початку повномасштабного вторгнення нацистської росії. 12 місяців, 365 днів Україна палає, втрачаючи в запеклих боях своїх найкращих синів і дочок.
Десятки тисяч людських душ, що пішли на небо… Зруйновані міста. Поля, всіяні трупами, спаленою технікою, снарядами, що не розірвалися. І мінами — безліччю мін, на яких ще роками будуть підриватися українські діти.
Війна… Велика, повномасштабна і майже тотальна війна вже рік спотворює українську землю. Ні, відбивати навалу ми почали набагато раніше, рівно дев'ять років тому (вчора була дата), але те, як виявилося, було лише розминкою. Так, війна, але відносно далека. Кривава, але локальна. А ще гібридна. Більшість українців її благополучно ігнорувала до пори до часу.
Але 24 лютого 2022 року благословенна Україна занурилася в справжнє пекло, і закривати очі на те, що відбувається, стало просто неможливо.
То був четвер. Приблизно о п'ятій ранку за Києвом небо над країною розверзлося. Прилетіли перші ракети. Щось вдалося збити, але багато, на жаль, досягли мети. В Одеській області сталася перша трагедія — ворог вразив військовий об'єкт. Люди, підняті по тривозі, отримували зброю… Загинуло кілька десятків військовослужбовців.
І одразу ж рушили броньовані колони агресора, які за кількома напрямками вгризлися вглиб країни. Опинився в блокаді Маріуполь, поліг Херсон. Частини, що відступали від Перекопу, зазнали масованих авіа- та артилерійських ударів. Вертолітний десант біля Києва. Летючі частини в серці Харкова… Одеса завмерла в очікуванні висадки росіян з моря…
Як ми пережили все це?
Україні, яка напередодні великої війни поводилася в плані посилення обороноздатності, м'яко кажучи, не зовсім адекватно, казково пощастило: ворог сильно недооцінив наші Збройні сили, стійкість політичної системи, а головне, мав явно хибну думку з приводу настроїв народу.
Підсумок (проміжний) усім відомий. Наразі стратегічна активність росіян звелася до спроби зайняти маленький Бахмут і до боїв місцевого значення за курники і свинарники на околицях Вугледара. Гідне закінчення епопеї з «Києвом за три дні» і «вечерею у Львові».
Чорт, та вони навіть з енергосистемою України впоратися не змогли, домігшись усіма своїми атаками лише кількох місяців відключень. Тотального блекауту не сталося і, схоже, не станеться: українські енергетики навчилися ліквідовувати наслідки ударів швидше, ніж окупантам вдається накопичити необхідні для нового нальоту ракети.
Так, війна триває. Так, будуть ще жертви. Можливо, підтягнувши резерви, агресор зробить нові спроби прориву фронту — не виключено навіть, що в якихось місцях у нього вийде. Але головне вже сталося — Україна не програла цю війну. І програти в принципі не може. Ми зберегли державу, зберегли армію, зберегли націю… Нація не просто збереглася — вона стала сильнішою. І дуже сумніваюся, що в майбутньому в нас будуть у парламенті фракції на кшталт ОПЗЖ. Найближчі кілька поколінь так точно.
Найгірше — позаду!
Однак не варто забувати, що «не програти» далеко не тотожне «перемогти». До перемоги ще далеко. Це означає, що будуть ще жертви, будуть випробування. Буде важко. Періодами дуже важко.
І все-таки ми вистояли. Великий народ великої країни. Слава Україні! Вічна пам'ять полеглим захисникам батьківщини. Смерть окупантам!
Ми обов'язково переможемо!
Автор — редакція «Думської»
Telegram-канал
Застосунок:
iPhone
Android
Надіслати фото через telegram
Patreon