Залужний хоче снарядів, літаків і терпіння, — інтерв`ю The Washington post

Щоб контрнаступ України розвивався швидше, генерал Валерій Залужний, головнокомандувач Збройних сил України, каже, що йому потрібно більше — будь-якої зброї. І розповідає він про це всім, хто його слухає, включно з американським колегою, генералом Марком А. Міллі. Зокрема, про те, що ці ресурси потрібні йому зараз.

У великому інтерв'ю газеті The Washington Post головнокомандувач Збройними силами України Залужний висловив розчарування тим, що, хоча його найбільші західні партнери ніколи б не розпочали наступ без переваги в повітрі, Україна досі не отримала сучасних винищувачів, але очікується, що вона швидко відвоює територію в росіян, які її окупували. Американські F-16, обіцяні зовсім недавно, найімовірніше, не надійдуть до осені — у кращому разі.

За словами Залужного, українські війська також мають випускати щонайменше стільки ж артилерійських снарядів, скільки і їхній противник, але через обмеженість ресурсів їх перестрілюють у десятки разів.

Тому мене «бісить», сказав Залужний, коли він чує, що довгоочікуваний контрнаступ України на сході та півдні країни розпочався повільніше, ніж очікувалося, — таку думку публічно висловлюють західні чиновники та військові аналітики, а також президент Володимир Зеленський, хоча Залужний не мав на увазі Зеленського. За його словами, щодня його війська відвойовують певну територію — навіть якщо це всього лише 500 метрів.

«Це не шоу, — сказав Залужний у середу у своєму кабінеті в Головному управлінні Генерального штабу України. — Це не шоу, за яким спостерігає весь світ, на яке роблять ставки чи щось іще. Кожен день, кожен метр дається кров'ю».

«Без повного забезпечення ці плани взагалі нездійсненні, — додав він. Але вони виконуються. Так, можливо, не так швидко, як хотілося б учасникам шоу, спостерігачам, але це їхня проблема».

За останні 16 місяців перед 49-річним Залужним стояло грандіозне завдання — очолити збройні сили України проти більших і краще озброєних російських військ, які, як і раніше, займають приблизно п'яту частину території країни, навіть після успішних контрнаступів минулої осені. Він впорався з цим завданням, частково перетворивши ЗСУ на сучасні, моторні сили, навчені тактики НАТО, і позбувшись надмірно централізованої радянської структури управління, яка все ще існувала, коли він тільки почав підготовку.

Питання, які щодня мучать його: коли західні партнери України нададуть озброєння, якого вона потребує, особливо більше боєприпасів і літаки F-16? І як можна очікувати, що без них він впорається з роботою?

За словами Залужного, він передає свої побоювання Міллі, яким він глибоко захоплюється і вважає своїм другом, кілька разів на тиждень у бесідах, а вони можуть тривати годинами.

«Він абсолютно поділяє їх. І я думаю, що він може допомогти мені позбутися цих побоювань», — сказав Залужний, додавши, що в середу він розповів Міллі, скільки ще артилерійських снарядів йому потрібно на місяць.

У цих розмовах Залужний відверто говорить про наслідки: «У нас є домовленість: 24 години на добу, 7 днів на тиждень ми на зв'язку. Тому іноді я можу зателефонувати й сказати: «Якщо я не отримаю 100 000 снарядів за тиждень, загине 1000 людей. Станьте на моє місце», — сказав він.

Але «не Міллі вирішує, отримаємо ми літаки чи ні, - нарікає Залужний. — Просто поки це рішення ухвалюють, в очевидній ситуації щодня помирає багато людей — дуже багато. Просто тому, що рішення ще не ухвалено».

Хоча літаки F-16 зрештою прибудуть, після рішення президента Байдена в травні підтримати міжнародний план з навчання українських пілотів і відправлення літаків, залишається проблема з нестачею боєприпасів. У лютому генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг попередив, що «поточний рівень витрат України на боєприпаси у багато разів перевищує наш поточний рівень виробництва». Це означає, що снаряди, яких, за словами Залужного, він потребує, можуть стати ще більш дефіцитними, чим довше триватиме війна.

Напередодні давно запланованого контрнаступу Україна вперше отримала західні бойові танки, включно з «леопардами» німецького виробництва, і бойові машини піхоти.

Ці танки та бойові машини дебютували на полі бою, коли на початку червня почався контрнаступ. Декілька з них уже знищені, визнав Залужний, додавши, що «ми отримали «леопарди» не для того, щоб їздити на парадах або фотографуватися з політиками чи знаменитостями. Вони приїхали сюди на війну. А «Леопард» на полі бою - це не «Леопард», а мішень».

Україна ще не розпочала основний напрямок свого контрнаступу, кажуть аналітики. Не всі її спеціально підготовлені сили були відправлені на передову, а ті, що були, поки що, схоже, намацують слабкі місця в обороні росії. Загалом було звільнено близько 130 квадратних кілометрів, повідомили українські офіційні особи.

Але Залужний також вказав на власну доктрину сил НАТО — яка, за його словами, паралельна російській, яка вимагає переваги в повітрі перед початком наземних операцій глибокого проникнення.

«А Україна, переходячи до наступальних операцій, повинна слідувати якій доктрині? — сказав Залужний. Натовської? Російської Федерації? Чи це не ваша справа? У вас є своя доктрина. У вас є танки, у вас є гармати, у вас є [бойові машини]. Ви можете це зробити. Що це таке?»

У командному пункті Залужного — екран, який показує йому все, що перебуває в повітрі в будь-який момент часу, — авіацію країн НАТО біля західного кордону України, його власні літаки в небі над Україною і російські на східних рубежах.

«Скажімо так, кількість літаків, які чергують біля наших західних кордонів, удвічі більша, ніж кількість російських літаків, які знищують наші позиції. Чому ми не можемо взяти хоча б третю частину звідти та перекинути сюди?» — запитав Залужний.

Оскільки більш сучасні російські літаки Су-35 мають набагато потужніший радар і дальність польоту ракет, старі літаки України не можуть конкурувати з ними. У результаті наземні війська легко стають мішенню.

«Ніхто не каже, що завтра ми повинні переозброїтися і отримати 120 літаків, — продовжує Залужний. Навіщо? Мені не потрібно 120 літаків. Я не збираюся загрожувати всьому світу. Достатньо дуже обмеженої кількості. Але вони потрібні. Тому що іншого шляху немає. Тому що противник використовує авіацію іншого покоління. Це як якби ми зараз пішли в наступ із луком і стрілами, і всі б сказали: «Ви що, з глузду з'їхали?». Але в цьому питанні — «ні, ні».

Якщо хтось думає, що контрнаступ України отримав вдалий поштовх минулими вихідними, коли ватажок «Вагнера» Євген Пригожин повів бунтівні сили найманців у наступ на москву, а потім зупинив просування, Залужний у цьому не впевнений. За його словами, сили «Вагнера» Пригожина вже покинули лінію фронту після взяття Бахмута місяць тому, тому на полі бою не відбулося помітних змін у момент заколоту.

«Ми не відчули, що їхня оборона десь ослабла або щось у цьому роді», — запевняє генерал.

Бійці «Вагнера», які не захочуть залишитися в росії або підписати оборонні контракти з російським міністерством оборони, зможуть приєднатися до Пригожина в Білорусі, сказав диктатор росії володимир путін. Але в той час, як деякі з найманців можуть покинути поле бою, де українські командири часто хвалили їхню ефективну — хоча й жорстоку — тактику, Залужному, можливо, тепер доведеться замислитися про нову, додаткову загрозу для його північного кордону, оскільки деякі з бійців переїдуть туди.

«У мене багато страхів, і «Вагнер» — один із них, — міркує Залужний. — І вони не єдині. Якщо ми зараз почнемо про це говорити, у мене голова закрутиться… Наше завдання — підготуватися до найгірших і найімовірніших сценаріїв. І ми постараємося мінімізувати можливі наслідки того, що може бути».

Один із найгірших сценаріїв, який має розглянути Залужний, — це загроза того, що путін може застосувати ядерну зброю. І Зеленський попередив минулого тижня, що українська розвідка отримала інформацію про те, що російські сили готують «терористичний акт із викидом радіації» на окупованій Запорізькій атомній станції — найбільшій у Європі.

Чи дає це Залужному привід відмовитися від спроб повернути контроль над станцією в рамках контрнаступу України?

«Мене це анітрохи не зупиняє, — каже він. — Ми робимо свою роботу. Усі ці сигнали чомусь ідуть ззовні: «Бійтеся ядерного удару». Може, нам здатися?»