Фронтове літо-2024: українські війська втримали харківське прикордоння, але повільно відступають на Донбасі  

Закінчується перший місяць літа 2024 року, на яке як українська розвідка, так і західні союзники пророкували великий російський наступ, якщо не прорив на сході України.  

На щастя, поки що цього не сталося, проте ситуація на фронті залишається вкрай важкою. На сході України ворогам вдається тіснити наших захисників.

Військовий оглядач «Думської» Микола Яковенко розбирався, що відбувається на ключових напрямках.

ДОНБАС

Отже, на Донбасі нині триває повільний, повзучий наступ російських військ, що розпочався ще в січні із загострення ситуації в Авдіївці, яке обернулося окупацією цього важливого населеного пункту і доволі швидким просуванням противника на значну відстань за ним.

За півроку окупанти просунулися тут приблизно на 26 кілометрів, прорвали другу лінію оборони, окупували понад десяток сіл і наблизилися на відстань приблизно 7 км до важливої транспортної артерії, траси Покровськ-Констянтинівка, яка вже давно прострілюється ворожою артилерією, а віднедавна туди долітають і російські FPV-дрони.

26 червня президент, Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський відвідав прифронтовий Покровськ, що сигналізує про те, що Ставка усвідомлює ситуацію, що склалася, і загрози.

Однак це не єдиний центр тяжіння ворожого наступу на сході. Щодня тривають вкрай запеклі бої в районі Часового Яру на захід від Бахмута. Деякий час тому російські війська змогли зайти і навіть закріпитися в мікрорайоні Канал на західних околицях міста, але не змогли прорватися далі через водну артерію, яка відрізає його від решти агломерації. Проте ситуація там залишається хиткою. Протягом останніх кількох днів Сили оборони за значного напруження сил провели на цьому напрямку обмежений контрудар і вибили ворогів зі значної частини району, про що 27 червня відзвітували представники оперативно-стратегічного угруповання сил «Хортиця».  

Останніми тижнями окупанти активізувалися і в напрямку Красногорівки, яку штурмують як зі сходу, так і з півдня. Росіяни змогли частково зайняти населений пункт. Там тривають запеклі бої.

Загострилася ситуація і в районі села Нью-Йорк на схід від Горлівки. Це зараз єдина невелика ділянка фронту протяжністю близько 9 кілометрів, на якій лінія зіткнення залишається практично незмінною з часів проведення Операції об`єднаних сил.

Можна констатувати, що такими повзучими темпами противнику вдається реалізовувати оперативні завдання з витіснення українських військ із Донецької області. Після відновлення поставок американського озброєння і боєприпасів швидкість просування ворога вдалося знизити, але зупинити його й остаточно стабілізувати фронт поки що не вдається. Насамперед тут дається взнаки значна чисельна перевага росіян і їхня самовбивча наполегливість, що призводить до щоденних банзай-атак, які рано чи пізно досягають своїх результатів.

Активність окупантів на Луганщині значно нижча і здебільшого зводиться до спроб промацувати підходи до Лиману, де періодично горять колони ворожої техніки.  

Тривають вкрай запеклі бої на п`ятачку Серебрянського лісу, які вирують з осені 2022 року. Нещодавно бригада «Азов» шляхом докладання неймовірних зусиль відбила у ворогів там кілька квадратних кілометрів. Цей тактичний успіх — промінь світла серед загалом безрадісної загальної картини східного фронту.

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Російський наступ на півночі Харківської області, що розпочався 10 травня, застопорився на тих позиціях, яких окупанти змогли досягти за перші 4-5 днів боїв.  

Ба більше, з часом став проявлятися стратегічний задум Сил оборони на цьому напрямку. Наші захисники впродовж часу, що минув, змогли не лише зупинити ворога в прикордонних районах, а й ізолювали його шляхи логістики, виснажили сили, які зайшли, і провели серію контрударів, потроху вибиваючи ворога із зайнятих позицій.  

Так, наприклад, вдалося вибити російські війська з частини Вовчанська та його околиць, потіснили їх і в районі села Глибоке.

На жаль, судячи з динаміки боїв, до остаточного звільнення прикордоння Харківської області ще далеко. Однак військові періодично заявляють, що ситуація там контрольована і шальки терезів дедалі більше схиляються на наш бік.

Тим часом очікуваний прорив через кордон у сусідню Сумщину поки що так і не відбувся, найімовірніше, через невражаюче вороже командування і вельми важкі спроби просунутися в Харківській області.

Багато в чому ситуацію на цьому напрямі допоміг врівноважити отриманий від США та інших західних союзників дозвіл бити їхньою зброєю по прикордонних районах «історичної росії», чим Сили оборони швидко та радісно скористалися, розносячи «хаймарсами» військові частини та склади в передмістях Бєлгорода та Курська.

ПЕРСПЕКТИВИ

Тенденції на полі бою в Україні навряд чи серйозно зміняться протягом найближчих місяців. Це, на жаль, у тому числі означає, що повзучий російський наступ на Донбасі триватиме, перетворюючи міста як на лінії фронту, так і на відстані польоту коригованих авіабомб на купи руїн.

Українські війська начебто нарешті почали отримувати в достатній кількості західні боєприпаси, що, звісно, певною мірою дає змогу стримувати ворожий натиск, але поки що не дає його зупинити.

Хочеться сподіватися, що ще одним фактором, який дасть змогу поліпшити ситуацію, стане довгоочікуване прибуття в Україну винищувачів F-16. Частина обіцяних літаків має з`явитися в нашому небі протягом літа.

А ось розмови, що тягнуться вже не перший місяць, про можливе відправлення в Україну західних військ (для початку, скоріш за все, невеликої кількості інструкторів і бригад для ремонту техніки) — не полегшать нам життя щонайменше в найближчій перспективі.  

Водночас викликають серйозне занепокоєння новини про нібито підготовку перекидання інженерних підрозділів армії КНДР на окупований Донбас у рамках нещодавно підписаного диктаторами Путіним і Кім Чен Ином військового союзу. Щось підказує, що одними лише «інженерами» справа тут не обійдеться: російські командири одразу ж почнуть відправляти північнокорейців у м`ясні штурми, наплювавши на їхню військову кваліфікацію. Це загрожує не тільки посиленням тиску на українські позиції, а й цілком імовірним втягуванням у війну нових учасників.

Тим часом офіс Зеленського періодично заявляє про необхідність уже найближчими місяцями провести нову «мирну конференцію» із залученням Росії та конкретною метою покласти війні край.

«Ми не хочемо затягувати війну і в нас немає великої кількості часу, тому що багато людей гине. Ми повинні покласти план врегулювання на стіл протягом кількох місяців», — заявив президент України 27 червня.  

Автор — Микола Яковенко, військовий оглядач «Думської»