Події 2 травня 2014 року в Одесі: сто недитячих питань з майбутнього

Оглядач «Думської» і учасник «Групи 2 травня» Сергій Дібров зробив дуже великий лонгрід, присвячений трагічним подіям травня 2014 року. Матеріал не зовсім в нашому форматі, але порушена тема надзвичайно важлива, тому публікуємо в повному обсязі.  

Вони — цілком дорослі і дуже розумні люди, учні випускних класів Русанівського ліцею, що в Києві. У 2014 році їм було по десять років. Вони не пам’ятають усіх подій та обставин Революції Гідності. Вони не билися на Майдані, не зустрічали тривожні новини з Криму, не переживали разом з усією Україною події в Слов’янську, Донецьку, Одесі.

Вони дорослішали тоді, коли в Україні не транслювали російські телеканали, що перетворилися на рупори ворожої бойової пропаганди.

Вони кияни. Одеські події 2 травня 2014 року для них - це вже одна з багатьох сторінок підручника історії України. Тому вони дивляться на події того дня трохи відсторонено — на відміну від тих, хто був якщо не учасником, то принаймні свідком або спостерігачем.

Після перегляду документального фільму і ознайомлення з матеріалами «Групи 2 травня» в них виникло багато запитань. Ми з колегами з Групи вирішили, що повинні відповісти на всі.

Питання ліцеїстів — найважливіше в цьому тексті. Так, вони певним чином дублюються або перетинаються. Ми залишили їх у тому вигляді, в якому їх поставили: лексика та формулювання 17-річних громадян дозволяють зрозуміти хід їх думок, побачити, що для них є головним, а що другорядним, і що саме викликає нерозуміння або сильні емоції. Ми лише об’єднали питання у тематичні блоки, щоб було зручніше відповідати.

І головне: саме такі питання будуть виникати у розумних людей через десять, 20, 50 років. Дуже добре, що ми можемо надати на них відповіді вже зараз.

На більшість питань ми відповіли. На деякі, дуже важливі — відповідей в нас наразі, на жаль, немає.

Дякую викладачу Русанівського ліцею пану Андрію Ювченко за цей цікавий експеримент. Також дякую своєму колезі, експерту «Групи 2 травня» Володимиру Саркісяну за відповіді на останній, найскладніший та найважливіший розділ «Висновки».

ДСНС

1. Почему первый звонок в пожарную службу был просто проигнорирован? Почему пожарные приехали с таким опозданием?

2. От момента загорания здания Дома профсоюзов до приезда пожарной службы прошло около сорока минут. Как вы считаете, чем вызвана такая задержка? Было ли это вызвано нежеланием пожарников вмешиваться в боевые действия или же непрофессиональной работой руководства?

3. Чому в Домі профспілок 2 травня не було води? Хто наказав працівникам пожежної служби не надсилати машини до пожежі протягом 40 хвилин?

4. Чому пожежники приїхали так пізно до будинку профспілки, чи дійсно те, що в них не вистачало машин?

5. Якщо пожежа на перший погляд нічому не загрожує, хіба її не мають негайно ліквідувати?

Дії працівників ДСНС, як бачите, викликають багато питань. За Статутом, рятувальники повинні негайно виїжджати на кожне повідомлення про пожежу. Як так сталося, що до Будинку профспілок, до якого було 500 метрів, вони їхали сорок хвилин?
 
Для розуміння ситуації варто знати, хто саме віддав наказ не реагувати. Володимир Боделан, який був начальником обласного управління ДСНС — син дуже відомого і дуже впливового політика, який був в Одесі і мером, і губернатором, а в радянські часи ще й першим секретарем обкому КПРС, тобто першою особою області.

Володимир Боделан очолив обласне управління ДСНС не через те, що є досвідченим рятувальником. Крісло він отримав, як то кажуть, «по блату». Він був лейтенантом без досвіду та без профільної освіти, коли посів генеральську посаду. Не дивно, що коли ситуація стала нетиповою, відреагувати в правильний спосіб він був не здатен і віддав незаконний наказ — не вирушати на місце пожежі. Затримка була на 45 хвилин. Потім було вже запізно.

Критична фаза, коли люди стрибали з вікон, розпочалася несподівано для всіх і тривала дві-три хвилини. Ще одна людина, 17-річний Вадим Папура, загинув пізніше, вже після приїзду пожежних машин. Він був непритомний, тому що довго знаходився в задимленому приміщенні на верхньому, п’ятому, поверсі. Товариші намагалися евакуювати його через вікно, але, на жаль, не втримали. Вадим впав з великої висоти. Потім один з його товаришів вийшов на дах, іншого за кілька хвилин евакуювали пожежною драбиною. Все це є на відео в нашій хронології.
 
Ми встановили, що жодних перешкод пожежникам не чинили, скоріше навпаки. Про це свідчать відеозаписи, покази свідків, протоколи допитів водіїв та рятувальників. Якби пожежні машини приїхали бодай на 10 хвилин раніше, Вадима можна було врятувати.

Щодо відсутності води в будинку. Пожежні крани там, схоже, не працювали багато років. Пожежна водойма була порожня. Виглядає так, що дозволи на роботу власники будинку (Федерація профспілок Одеської області) отримували за хабарі. Стосовно звичайного водопроводу: не будемо забувати, що це були довгі вихідні (четвер 1, п'ятниця 2 травня, потім субота та неділя). В будинку нікого не було, крім двох охоронців. Схоже на те, що воду відключили для звичайної економії та безпеки — як це робимо ми вдома, коли виїжджаємо надовго.

6. Я не розумію, чому після декількох падінь людей, падаючих не почали ловити якимсь «покривалом».

Пожежні батути, які дозволяють рятувати людей, що стрибають з верхніх поверхів, на жаль, існують переважно в кіно та в рекламі. Одеські рятувальники їх не мають. Люди, які були біля будинку, намагалися якось допомогти, але ці спроби виявилися марними.

У нас немає жодних сумнівів: якби пожежники приїхали своєчасно, стільки людей би не загинуло. А Володимир Боделан наразі отримав російське громадянство і працює на високій посаді в «МЧС Крыма».

 
МІЛІЦІЯ

7. Почему бездействовала полиция?

8. Почему были разрешены два марша в одно и то же время двух противоборствующих сил, и почему милиция не обеспечила безопасность?

9. Чому міліція, яка знала і була повідомлена за день до цієї трагедії, нічого не зробила, щоб якось уникнути цієї сутички?

Питань щодо дій міліції очікувано більше, ніж до ДСНС. Варто зрозуміти, що собою являла міліція на той момент. То була цілком, наскрізь корумпована структура, деморалізована після Майдану, яка (принаймні в Одесі) чекала, як розвиватимуться події далі, щоб не втратити посади за будь-яких умов. Така тактика очікування «ані вашим, ані нашим» призвела до того, що міліція самоусунулася від охорони порядку під час заходів, поклавши це на «Самооборону» й «дружини» Антимайдану і навіть координуючи їх дії.

Єдине, на що в той час була здатна міліція — на політичні ігри, «договірняки» та підкуп очільників. Саме так вони намагалися розв'язувати проблему з Куликовим полем. Проте 2 травня невелика група однієї з проросійських «дружин» вийшла з-під контролю і почала діяти всупереч домовленостям. «Плану Б» на такий випадок у міліції не було.

Формальним керівником міліції області був полковник Луцюк, призначений за «політичною квотою» однієї з партій, які після Майдану розділили посади у країні. На всі складні питання Луцюк відповідав: «Я нічого не знаю, я взагалі ДАЇшник». Справами займався його заступник Фучеджі — той самий, який проводив переговори та передавав гроші антимайданівцям і був впевнений, що повністю контролює ситуацію в місті.

10. Почему полиция, когда только начала собираться пророссийская группа, не обыскала их на предмет оружия, тем самым предотвратив вооруженный конфликт?

11. Чому поліція не намагалась одразу зупинити перші постріли?

12. Зачем полицейские пытались загнать «Одесскую дружину» в угол, если сами же их сопровождали?

Варто розуміти, яка була ситуація в той день. В подіях 2 травня брали участь кілька тисяч людей. Фучеджі вважав, що все під контролем, і приділяв основну увагу стадіону, де було 20 тисяч глядачів. Там було близько тисячі правоохоронців. На решту мільйонного міста залишилося приблизно 150 працівників міліції. Зрозуміло, що швидко розділити та заблокувати багатотисячний натовп такими силами нереально. Фучеджі намагався завести антимайданівців у пастку, заблокувати їх всередині перекритого з двох боків кварталу — саме для цього він вів колону вулицями. Але йому це не вдалося — командири «дружини» його «розкусили».

13. Один из активистов организации «Одесская дружина» в интервью утверждает, что их целью было «просто провести марш и не дать громить магазины и избивать людей», но, насколько я знаю, такие действия должны выполняться правоохранительными органами, но никак не сомнительными самоорганизациями. Было ли разрешение у этой организации на сопровождение марша?

14. Разве никто не видел белый микроавтобус, и почему вообще разрешили проехать ему?

Варто розуміти, що в ті дні влади в Одесі майже не було. Була хіба що ситуативна координація між міліцією, євромайданівською «Самообороною» та «дружинами» Куликового поля. Питання про дозволи, взагалі про дотримання закону, були тоді неактуальні.

Маю зауважити, що в ситуації, яка була в перші півгодини, працівники міліції на чолі з Фучеджі діяли досить ефективно. Так, їм не вдалося заблокувати антимайданівців у кварталі біля Соборної площі. Проте потім вони разом з «Самообороною» розділили сторони на вулиці Грецькій, а також захистили євромайданівців, які залишалися на площі, від флангового удару з боку вулиці Дерибасівської. Проте оточити місце сутички, щоб контролювати ситуацію і не пропустити, наприклад, мікроавтобус з Боцманом, сил вже не вистачало.

Далі стало складніше. На бік Євромайдану прибували та прибували люди, вони оточували антимайданівців з різних сторін, і одним кордоном на Грецькій розділити сторони вже було неможливо. Боцман почав стріляти о 16:20, і за десять хвилин місто побачило у прямому ефірі телеканалів перших загиблих. Після цього зупинити бійку (то вже була не бійка, а справжні вуличні бої) тими силами було вже неможливо.

Фучеджі до останнього намагався щось робити, постійно знаходився між двома сторонами, отримав поранення. Крім нього, досить тяжкі поранення на Грецькій отримали ще кілька десятків міліціонерів. Після трьох годин бою бажання щось робити у міліції вже не було.

Єдині, хто зберігав певну боєздатність, були бійці колишніх внутрішніх військ, які на той момент вже стали Національною гвардією. Це вони — офіцери та 20-річні хлопці-строковики — у найгостріший момент, коли після 17:45 на Грецькій площі почали стріляти з мисливських рушниць, тримали стрій і намагалися розділяти ворогуючі сторони. Вони, до речі, постраждали сильніше за інших. Командиру військової частини розтрощили камінням голову, а багато бійців, які стояли в ланцюгу зі щитами в руках, отримали вогнепальні поранення ніг.

15. Лагеря, такие как «антимайдановский» лагерь на Куликовом поле, должны контролироваться правоохранительными органами, контролировался ли лагерь на тот момент и если да, то почему были разрешены такие действия, как строительство баррикад, штурм и оккупация здания?

16. Чому основні сили поліції не почали одразу рухатись від стадіону до епіцентру сутички?

17. Почему полиция не появилась на Куликовом поле, заведомо зная, что туда идет толпа людей?  

18. Почему полиция допустила массовое проникновение людей в Дом профсоюзов и при подходе толпы агрессивно настроенных проукраинских активистов не обеспечили оцепление Дома профсоюзов?

19. Судячи з відеоматеріалів, ситуація на Куликовому полі була безконтрольна, адже я не помітив жодної спроби зупинити агресивні дії з обох сторін з боку міліції, враховуючи таку небезпеку, яка, власне, і була фатальною?

20. Чому поліція дозволила активістам зайти в Дім профспілок?

21. Почему полицейские не стали вмешиваться, когда участники антимайдана «поселились» в Доме профсоюзов?

22. Кто приказал милиции не вмешиваться, когда действия перешли под Дом профсоюзов?

23. Где находились остальные работники милиции? Почему они не смогли справиться с активистами? Они учатся и работают для того, чтобы защищать граждан, а выходит, что они допустили людей в Дом профсоюзов, где они погибли.

Люди, які збиралися на Куликовому полі під час бою в центрі міста, протягом кількох годин вирішували, що їм робити. Навіть голосування проводили. Жодного контролю і присутності міліції там не було — всі були залучені на Грецькій.

Колони міліціонерів йшли на площу після важкого багатогодинного бою, пішки, фактично у хвості натовпу. Вони прийшли на Куликове поле, коли вже палали намети, і не втручалися — не було наказу. Не виключаю, що після поранення Фучеджі не було нікого, хто був здатен взяти керівництво і відповідальність на себе. А може, все було простіше — міліціонери злякалися, тому що там знову стріляли та кидали «коктейлі».

24. Чому під час подій на Грецькій вулиці правоохоронні органи стояли спиною до антимайданівців, якщо їх було менше і легше було зупиняти їх?

25. Судячи з поведінки правоохоронних органів, мені здалося, що вони захищали агресорів. Якщо це так, то хто за цим стоїть?

26. У фільмі натякається на те, що міліція була на боці Антимайдану (наприклад, стояли до них спинами, щитами до Євромайдану). Тоді хто намагався перекрити колоні дорогу до Євромайданівців? А якщо міліція займала нейтральну позицію, то чому не зупинила бійню?

Під час сутичок в центрі міста міліція намагалася бодай якось мінімізувати кількість жертв. В ситуації, коли з одного боку (Антимайдану) було 500 людей, а з іншого 5000, це означало, що міліція фактично захищала купку активістів Куликового поля від розлюченого натовпу. І саме так це виглядало ззовні.

Я нікого не виправдовую, але така поведінка міліції є для мене зрозумілою та очікуваною. Я особисто спостерігав дзеркальну ситуацію 30 березня 2014 року. Тоді з не до кінця зрозумілих причин, через нескоординованість сторін, натовп з кількох тисяч прихильників Антимайдану ледь не розірвав на шматки три десятки активістів «Правого сектору». Останніх захистили спільним кордоном працівники міліції та, як це не дивно — активісти «Одеської дружини» Куликового поля. Серед них були і Боцман, і Капітан Какао. Все це можна побачити на відео: я тоді був посередині між сторонами та проводив пряму трансляцію.

27. Чи могла поліція більш ефективно направляти масові скупчення людей?

28. Хто віддав наказ міліції не втручатися? Чи були покарані винні?

Для того, щоб керувати масами людей, необхідна або велика сила, або великий авторитет. Ані першого, ані другого ввечері 2 травня у міліції вже не було.

Єдиною силою, яка на той момент теоретично могла розділити сторони на Куликовому полі, була євромайданівська «Самооборона». Але в той час вона була в трьох кілометрах від місця подій — на прохання міліції тримала кордон, коли затримували антимайданівців в ТРЦ на Грецькій площі. Без такого кордону розлючений натовп міг просто вбити на місці затриманих.

Хто віддавав наказ, якщо такий дійсно був, ми не знаємо. Це питання вже до слідчих органів.

ЧЕРВОНИЙ СКОТЧ

29. Чи була поліція у змові з групою Куликового поля?

30. Некоторые моменты в фильме намекают на то, что отряды полиции разделились на два лагеря (например, в первой половине видео показывали отряды людей в бронежилетах с красными маркировками; и хотя это в видео объяснили тем, что повязки из красного скотча нужны были, чтобы лучше держались щитки, но у некоторых повязки были не только на кисти, но и в области плеча). Как вы думаете, полиция и вправду разделилась на разные стороны, и если так, то какие примерно были соотношения сил? Кто возглавлял противоборствующие лагеря и понесли ли эти люди ответственность?

31. Что за красные повязки были на работниках милиции и зачем они были им нужны (ведь такие же были у пророссийской стороны)?

Жодного розділення в лавах міліції не було. Всі більш-менш виконували накази, хоча й без великого бажання та ентузіазму.
 
Історія зі стрічками червоного скотчу на руках у міліціонерів — дуже яскравий приклад того, як це виглядає для нормальної людини, яка звикла критично ставитися до інформації. Ситуацію з червоним скотчем з’ясовувала Генеральна прокуратура, яка окремо допитала усіх працівників міліції. Наша група теж приділила велику увагу цьому епізоду.

Для початку — факти.
 
По-перше, червоні стрічки у міліціонерів з’явилися після 17:00, коли після півторагодинного вуличного бою з загиблими вони разом з Антимайданом були щільно заблоковані на Грецькій площі.

По-друге, червоний скотч був виключно на пластикових щитках, що захищають руки, і лише у співробітників патрульно-постової служби міліції. У колишніх «Беркутів» скотчу не було.

По-третє, міліціонери з червоними стрічками діяли так само, як міліціонери без стрічок, і спільно з ними, в єдиному строю, під керівництвом одних командирів.

Все це виглядає дуже дивно та підозріло. Проте варто знати ще один факт: захисні щитки мали невдалу конструкцію кріплення на «липучці». З часом вона ставала слабкою та не тримала щиток на руці. Саме тому було багато випадків, зокрема на київському Майдані, коли міліціонери фіксували щитки скотчем.
 
Чому вони не зробили це заздалегідь? Тому що бійці одеського полку ППС (патрульно-постової служби) на Майдані в Києві не були і відповідного досвіду не мали.

Чому саме червоний? Тому що іншого не було. Вийти з оточення, знайти магазин (всі магазини навколо Грецької тоді зачинилися), придбати там прозорий чи звичайний сірий скотч — це на той момент було нереально. Навіть часу на це в умовах вуличного бою в оточенні у них не було, зате були проблеми більш важливі — наприклад, евакуація поранених. Тому взяли те, що було під рукою. Комусь дісталися дві стрічки на дві руки, хтось встиг наліпити одну, а хтось — жодної. Ми ретельно дослідили всі обставини і навіть власника того рулону знайшли. Це був організатор страйкбольних ігор, який використовує кольоровий скотч для маркування гравців, і носить його разом з аптечкою.

Залишається одне питання: а чому колишні бійці одеського «Беркуту» не наліпили скотч собі на свої щитки? Все дуже просто. Після повернення з київського Майдану батальйон «Беркут» розформували. Бійців перевели в інший підрозділ і видали нову амуніцію. Щитки в них були теж нові та трималися міцно, потреби в скотчі не було.
 
І останнє питання: чи може нормальна людина, яка критично сприймає інформацію, повірити, що це все насправді було саме так?

Навряд чи.

ПЛАН «ХВИЛЯ»

32. Чому одразу після виникнення конфлікту не було надано необхідних вказівок щодо розподілу міліції, її передислокації у місце заворушень?

33. Почему в действие не была введена военная или служебная техника для разрешения конфликта?

34. Яка подія/події завадили поліції завершити умиротворення конфлікту на Грецькій площі, що викликало подальше загострення ситуації?

35. Какие меры предусматривал план «Хвиля» и почему он так и не был зарегистрирован? (хотя это дело 15 минут, и его выполнение могло бы предотвратить трагедию)

Застосовувати техніку та спеціальні засоби можна лише в межах оперативного плану. Наприклад, якщо міліція застосовує водомети або сльозогінний газ, то десь поруч повинні стояти машини швидкої, які допомагатимуть постраждалим.
 
Такий план був, його склали в обласній міліції та затвердили у губернатора. Вводити цей план в дію мав право начальник міліції області полковник Луцюк.

Слідство встановило, що після початку подій 2 травня Луцюк покинув область, поїхав до Києва, але потім повернувся з півдороги. Також слідство встановило, що ввести в дію план «Хвиля» він не наказував, а його розповіді на кшталт «не зареєстрували», «не виконали» — то була неправда.

Зараз Луцюк знаходиться під судом, зокрема за фальсифікацію документів. Суд триває вже п’ять років.

ЛІКАРІ

36. Что за проблемы были с приездом скорой?

Працівники швидкої допомоги та лікарень — це чи не єдині співробітники державних та муніципальних структур, до яких у членів нашої групи не було жодних зауважень. В той день вони виконували свої обов’язки бездоганно. Вони лізли у пекло, вони перетинали кордони та барикади, знаходилися фактично в зоні бою, і це диво, що ніхто з них не постраждав. Зауважу, що окрім комунальної швидкої допомоги, на виклики 103 приїжджали машини деяких приватних клінік, які насправді цілком могли цього не робити.
 
Виходить, що одеські лікарі виявилися набагато хоробрішими за людей в однострої міліції та ДСНС, які мають військові звання і спецзасоби захисту.

Бездоганною було і співробітництво швидкої допомоги під час нашого розслідування. На відміну від міліції, прокуратури, управління ДСНС та інших установ, вони надали відповіді на всі наші запити так, як це передбачено законом. Ми отримали дуже корисну інформацію, яку зіставили з іншими даними і зробили певні висновки.

«УЛЬТРАС»

37. Кто был инициатором проведения марша «за единую Украину» и зачем он был организован? Ведь болельщики команд-соперников изначально настроены против друг друга и в большинстве случаев «ультрас» команд разводят по разные стороны, чтобы избежать стычек и излишней агрессии. Здесь же объединение болельщиков обеих команд, возможно, и стало одной из причин чрезмерной агрессии.

38. Як події вплинули на подальший футбольний матч і чи багато втрат зазнала влада після всіх подій 2 травня?

Дуже доречні питання. Вони є важливими для нашого розслідування, тому один з учасників нашої групи є експертом, дуже добре обізнаним в ситуації всередині середовища вболівальників.

Тут є два важливих моменти.

По-перше, футбольні «ультрас» ще з лютого 2014 року почали захищати людей на місцевих майданах від «тітушок», тобто фактично стали «силовим крилом» протестуючих по всій Україні. Фан-клуби уклали «угоду про перемир’я» і відклали усі свої суперечки до інших часів. Спільні марші вболівальників двох команд перед іграми чемпіонату України стали традицією і символом єдності країни.

По-друге, фан-клуби «Чорноморця» та «Металіста» — це дружні, братерські «фірми». Вони в чудових стосунках багато десятиріч, кожна гра цих двох команд супроводжується масовим виїздом «в гості» — без бійок. Саме тому, наприклад, гра в Одесі була призначена в календарі на п’ятницю, 2 травня: в планах була величезна спільна «майовка» на базі відпочинку біля моря в суботу та неділю. Власник клубу «Металіст», олігарх з клану Януковича, організував для вболівальників спеціальний потяг. Багато людей поїхали до Одеси з родинами. Один з вагонів потягу був обладнаний для клубу Мetаl Нearts — вболівальників з обмеженими фізичними можливостями.

Також нагадаю: саме фани «Металіста» першими почали співати відому пісню про Путіна. Тому їх приїзд до Одеси і спільний марш став такими собі «гастролями» для місцевого євромайдану. Планувалося, що старі друзі пройдуть містом спільно, подивляться гру і потім «відтягнуться» біля моря. Але так не сталося.

Що характерно, коли після першого тайму (приблизно о 18:00) одеська фан-зона «Чорноморця» спорожніла, тому що всі пішли битися на Грецьку, ультрас «Металіста» залишилися на стадіоні та підтримували обидві команди. До речі, вони сиділи на своїй трибуні до кінця гри і покинули стадіон останніми, вже після 19:00, у щільному супроводі міліції. Тобто — в одеських подіях більшість харків’ян участі не брали, серед загиблих та поранених їх не було.

Футбольний матч закінчився з рахунком 1:1. Міська влада не понесла жодних збитків, крім, можливо, моральних: комунальна власність майже не була пошкоджена. Постраждали автомобілі, які опинилися в центрі подій. Було вибито скло в будівлі Російського театру на Грецькій. Розбили кілька лайтбоксів — з того боку, де висіли передвиборчі плакати колишніх «регіоналів». Була пожежа в будинку, що належить не місту, а громадській Федерації профспілок, його досі ремонтують. Головне — загинули 48 людей, і це неможливо оцінити грошима.

МОТИВИ УЧАСНИКІВ

39. Яка мета була у всіх сторін, з якою ціллю вони виступали?

40. Яка була причина нападу на громадян групи Куликового поля?

41. В фильме сказано, что есть люди, обвиняемые в организации этих столкновений. Какая была их изначальная цель?

42. Чи була причетна влада Росії до підбурювання організації «Куликове поле»?

43. Чи був вплив Росії на дії «Одеської дружини»?

44. Яким чином були організовані антимайданівці? Чи можна було запобігти подій від самого початку?

45. Проанализировав личные данные обвиняемых в организации столкновений, были ли выявлены у них какие-либо мотивы?

В 2014 році Україна опинилася у «зоні турбулентності». Фактично люди розділилися на три групи.

Перші — пасіонарії, які були беззаперечними прихильниками української незалежності і на той час відстоювали європейський вектор подальшого розвитку.

Другі — пасіонарії, для яких незалежність України не є абсолютною цінністю, які не виключають її припинення. На той момент вони виступали за зближення з Росією аж до гасла «Путін, ввєді войска».

Решта, а вона складала десь 90% громадян, була «у стані очікування»: вони пасивно спостерігали за подіями для того, щоб вчасно відреагувати на зміни і вижити за будь-яких умов. Наочний приклад представника третьої групи — полковник Дмитро Фучеджі.
 
Зауважу, що такий розподіл всередині суспільства не є українською особливістю. Так само було в усі часи та в усіх країнах.

На початку травня 2014 року «турбулентність» закінчувалася. Так, Крим окупували, проте в цілому Україна після втечі Януковича не розпалася і не зникла. На 25 травня були призначені вибори президента, і ситуація потроху стабілізувалася.

Відповідно, у кожної з трьох груп станом на 2 травня були свої мотиви і поточні цілі. Перші, «проукраїнські», намагалися якнайскоріше стабілізувати ситуацію, другі, «проросійські» — навпаки, продовжити цей «стан турбулентності», лише під час якого можливі зміни у державному устрої. Треті хотіли стояти осторонь, не втручатися і нічого не робити, щоб не ризикувати і ні за що потім не відповідати.

Звісно, були інші сили. Були політики, які не гаяли часу і ділили владу та посади. Були олігархи, які перерозподіляли бізнеси та ресурси, які до того захопив клан Януковичів. Звісно, були свої інтереси і у сусідніх держав, і навіть у окремих лідерів перших двох груп. І ще один момент: у спадщину від Януковича ми отримали тотально корумповані і недієздатні органи влади. Армію, наприклад, довелося відновлювати майже з нуля.

Ми не знайшли свідчень того, що події 2 травня 2014 року в Одесі в тому вигляді, в якому вони сталися, були заплановані та скоординовані. Кожна зі сторін, як ви бачите, мала свої інтереси, але мети вчинити масове вбивство, як ми вважаємо, не було у жодної. Як то буває, складна система, на яку діють незбалансовані та різноспрямовані сили, в певний момент вийшла з-під контролю, а засобів, щоб зупинити процеси (наприклад, ефективної міліції), у держави не було. І, до речі, я вважаю, що ситуація пішла шкереберть не 2 травня, а ще в січні 2014 року.

Звісно, російська влада протягом багатьох років фінансувала «антимайданнівські» організації і рухи. В середовищі проросійських організацій була дуже серйозна конкуренція за гроші РФ. Тому вони повинні були принаймні демонструвати «бурхливу діяльність», щоб перемогти в цій конкуренції. Проте прямих ознак того, що в день 2 травня дії антимайданівців спрямовувалися або координувалися з Росії, ми не маємо.

Як це завжди буває, підсумки подій виявилися комусь на користь. В тій ситуації, як це не сумно, ситуацією із зиском скористалися майже всі. Україна потрапила в нову хвилю турбулентності: з новою силою спалахнула війна на Донбасі, проте в Одесі ситуація заспокоїлася. Олігархи остаточно розподілили місцеві бізнеси та активи. Українські політики переділили владу. Сусідня країна чи не всі свої пропагандистські ресурси спрямувала на створення міфу про «одеську Хатинь».

«КООРДИНАТОРИ»

46. Выяснили, что какая-то группа людей координировала события на Греческой, возле Дома профсоюзов, в том числе несвоевременный выезд пожарных машин?

47. Было ли это столкновение спланировано до такой степени, или ситуация просто вышла из-под контроля?

48. Считаете ли вы, что события 2 мая были заранее запланированы координаторами сил Антимайдана?

Пошуком «координаційного центру», який би керував та спрямував всі події того дня, займалися і правоохоронні органи, і депутатські слідчі комісії, і наша група, і неофіційні розслідувачі, які були з обох боків протистояння, і міжнародні спостерігачі, і журналісти з різних країн.

Наша група не знайшла ознак існування «координаційного центру», який керував усіма подіями і спрямовував їх перебіг. Нагадаю: ці події тривали сім годин, в них брали участь тисячі людей. Була купа ситуацій, коли події могли розвиватися в іншому напрямку, і все залежало лише від випадку.

Ситуації, що виглядають «дивними» або «підозрілими», пояснюються нефаховістю, корумпованістю, панікою або марними сподіваннями учасників. Наприклад, активісти «Одеської дружини», які вчинили напад на марш, щиро сподівалися, що міліція втрутиться і розділить сторони, як це завжди було. А люди на Куликовому полі отримали брехливу інформацію і щиро вірили, що за дві години до Одеси увірвуться російські танки з Придністров’я, і тому влаштували «Брестську фортецю» в Будинку профспілок.
 
49. В фильме фигурируют названия различных групп и организаций. Возможно, в этом и был посыл, но с какого-то момента в первой половине фильма перестает быть до конца понятным, что это за группы и на чьей они стороне. Хотелось бы это уточнить.

Ми складали хронологію та знімали фільми «по гарячих слідах», і не було потреби пояснювати, «хто є хто». Наразі це вже є необхідним.

«Проукраїнська сторона» — це ті, хто підтримував Євромайдан. Серед них в подіях брали участь більш-менш організовані групи: «Самооборона» (з Одеси та інших міст) — до 200 людей, «Правий сектор» — десь 30 людей. 2 травня разом з ними були одеські футбольні фанати, «бойова» група яких — до 100 людей. Харківські вболівальники брали в сутичках мінімальну участь.
 
Таким чином, тренованих, підготованих фізично, екіпірованих, готових до сутичок учасників з проукраїнської сторони було не більше 400 людей. Нагадаю, що в цілому з українського боку в подіях 2 травня брали участь кілька тисяч осіб.

Проросійська» сторона, «Антимайдан», або «Куликове поле» (за назвою площі, де було наметове містечко), мала свої силові групи, або «дружини» кількістю в декілька сотень людей. Саме члени «Одеської дружини», всупереч наказам своїх командирів, спровокувала сутички в центрі міста і втягнули до них інші групи, які співчували РФ. Приблизна кількість активних прихильників Антимайдану в Одесі — 1000 людей: саме стільки брали участь у першотравневій демонстрації напередодні подій.
 
Під час подій 2 травня в центрі міста було кілька сотень «антимайданівців», ще кілька сотень було на Куликовому полі. До Будинку профспілок увійшло приблизно 300-400 людей.

ПРО ПЕРЕБІГ ПОДІЙ

50. Были ли применены пиротехнические устройства в первой стычке? Если да, то представляли ли они особенную опасность? Если да, то по какой причине?

51. Кто был первым пострадавшим со стороны Самообороны? Они сейчас считают его героем?
 
52. Какая группа людей приняла верное решение и стала третьей линией оцепления, стала на защиту простых граждан (первыми двумя были милиционеры, которые явно уступали количеством)?

Всю зброю, яку застосовували в той день, варто розділити на летальну (бойову або мисливську) і нелетальну (травматичну, сигнальну, револьвери Флобера, саморобні вибухові пристрої, також такою ми вважаємо «коктейлі Молотова»). Нелетальна зброя є дуже небезпечною, нею можна навіть вбити, проте вона для цього не призначена.

Нелетальну зброю (револьвери під патрон Флобера, травматичні пістолети) з перших хвилин сутичок застосовували обидві сторони. Саме тоді, приблизно о 15:30, «Самооборона» Євромайдану, прикриваючись щитами, перекрила Грецьку вулицю і разом з міліцією розділила сторони. Великої бійки вдалося уникнути. За один з щитів залетіла саморобна граната, зроблена з потужної петарди з цвяхами та гайками. Такі гранати у великій кількості використовували бійці «Одеської дружини» Куликового поля. Граната вибухнула біля шиї активіста «Самооборони» Ігоря Бабаяна, він переніс кілька операцій і став першим постраждалим в той день.
 
Першим постраждалим від летальної зброї став Ігор Іванов з «Правого сектору» — його смертельно поранили кулею калібру 5,45 (з автомата Калашнікова) майже через годину, о 16:23. Ми вважаємо, що кулю випустив активіст Кулікового поля, відомий як Боцман.

Першим померлим на місці був Андрій Бірюков, який перебував серед проукраїнських активістів. Приблизно о 16:23 в нього влучила куля з потужної пневматичної зброї.
 
53. Як люди відрізняли своїх та не своїх?

54. Хто саме посіяв агресію в скупченні людей і чи керував він скупченням далі?

55. Кто спровоцировал первое столкновение?

56. Кто именно начал стрелять первым?

57. Який сенс будувати барикади на Куликовому полі?

58. Як люди, які мали проукраїнські мотиви, опинились в Будинку профспілок?

59. Що стало апогеєм цієї сутички?

60. Была ли возможность покинуть Куликово поле?

61. Почему люди заранее не ушли из здания профсоюза?

62. Кем осуществлялся поджог здания?

63. Когда произошла точка невозврата?

64. «Коктейлі Молотова» були присутні в обох сторін. То хто з них врешті підпалив будівлю?

65. Який характер (ступінь тяжкості) набув конфлікт на різних стадіях? Чим це було зумовлено?

Перебіг подій і сутичок того дня ми ретельно встановили та зафіксували в наших «хронологіях». Тому дякую за питання, які дозволять уточнити і пояснити окремі моменти.

Стосовно впізнання. Антимайданівці ще до початку сутичок позначили «своїх» червоними стрічками на руках (з того самого рулону скотчу). Крім того, були інші ознаки: російські триколори, георгіївські стрічки, каски чорного кольору, інколи навіть середньовічні лицарські лати.

Євромайданівська «Самооборона» використовувала нефарбовані зелені каски. Для них та інших учасників з боку проукраїнських сил маркуванням були національні прапори та символіка одеського «Чорноморця».

Зауважимо, що масових хаотичних вуличних бійок, де треба швидко відрізняти «свій-чужий», в той день майже не було. «Самооборона», наприклад, діяла лише в групах зі щитами. «Дружини» знали своїх бійців в обличчя. Неорганізовані учасники були розділені кордонами та барикадами та переважно кидалися каміннями з великої відстані.
 
Наметове містечко стояло на Куликовому полі з лютого. Це був «центр тяжіння» і штаб антимайданівців. На думку проукраїнських активістів, спровокували сутички в центрі міста і почали вбивати людей саме озброєні люди з російською символікою, які прийшли з Куликового поля. Тому те, що після кількагодинного бою в центрі розлючений натовп прийде руйнувати намети, було цілком зрозумілим та очікуваним і для учасників подій з обох боків, і для міліціонерів, і для журналістів.

«Військового» сенсу будувати барикади на Куликовому полі не було. Наметове містечко мало велику територію з периметром в кілька сотень метрів. Побудувати та обороняти таку барикаду наявними силами (кілька сотень людей, з них лише кілька десятків «бойових») було цілком неможливо. Тому «куликовці» спочатку стягнулися до Будинку профспілок, який прикривав їх з тилу, а потім створили невелику барикаду перед входом — така барикада вже мала якийсь сенс.
 
Зупинити людей, які заходили в Будинок профспілок, було неможливо: міліція в той час намагалася припинити бій на Грецькій, тому будинок охороняли двоє працівників охоронної фірми. Всередину увійшли приблизно 300-400 осіб.

Будинок профспілок — величезна споруда площею 12000 квадратних метрів, тому одна людина була на 30-40 квадратних метрів. «Боєздатних» було, повторюся, кілька десятків, і ефективно тримати оборону навіть з вогнепальною зброєю вони не могли. Тому вони створили ще одну барикаду з легкозаймистих матеріалів у вестибюлі будинку — саме вона горіла під час пожежі.

У нашому фільмі є розповідь вболівальника, який прийшов зі стадіону і просто увійшов до будинку через одні з багатьох дверей, а потім був заблокований вогнем у великій порожній залі. Під час сутичок одну з вхідних дверей зламали — їх ніхто не обороняв, і на першому поверсі, здається, взагалі нікого з Антимайдану не було. Бійців і вогнепальної зброї в будинку було небагато, відбиватися намагалися переважно камінням та «коктейлями» з вікон верхніх поверхів та з даху.

Правильною тактикою для людей на Куликовому полі було «розсіятися», розійтися по домівках, і це було цілком можливо. Командири це чудово розуміли і навіть закликали до цього «підлеглих». Проте люди цього не зробили з різних причин, в першу чергу психологічних.

Хто конкретно підпалив барикаду, і навіть з якого боку це відбулося: чи то кинули пляшку через розбите скло дверей, чи то, навпаки, вогонь занесли ті, хто захищав барикади, коли кидали свої пляшки через двері на площу — цього не можуть встановити ані наша група, ані правоохоронні органи.

БОЦМАН

66. Членом какой группировки являлся Боцман и по какой причине можно утверждать, что он стрелял в украинских активистов боевыми патронами?

67. Чому людина, яка мала при собі вогнепальну зброю, могла вільно пересуватися містом та навіть стріляти, а головне питання: як ця людина уникла покарання і вийшла сухою з води?

68. Каким образом Дмитрий Фучеджи и Боцман покинули место преступления? Поймали ли их после этого?

69. Що б хто не думав і не казав, але хіба все не було вирішено наперед? Хіба те, що поранений Фучеджи сів до Боцмана в бус, не каже про все?

Боцман був у складі «мобільної групи Куликового поля». Ця невеличка група разом з адвокатом виїжджала у випадках загострення ситуації. Саме так вона приїхала на Грецьку приблизно через півгодини після перших сутичок (що свідчить про те, що ця частина Куликового поля не планувала своєї участі у бійці з вболівальниками і взагалі не очікувала ускладнень).

Як ми вже казали, майже всі сили міліції були стягнуті до стадіону. Спокій в місті охороняли приблизно 150 міліціонерів, які в той час намагалися розділити сторони на Грецькій. Контролювати рух в місті, а тим більше перевіряти мікроавтобуси, не було кому.

Те, що Боцман стріляв, і його зброя була вогнепальною, підтверджують відеозаписи, гільзи, що були знайдені (одну з них підняв я безпосередньо під час подій) і покази свідків — активістів Антимайдану, які були поруч з ним в той момент. Ми знаємо навіть, скільки набоїв в нього було. До речі, антимайданівці чудово розуміли, що постріли Боцмана — це «червона лінія», після якої події будуть розвиватися по-іншому. Так і сталося.

Боцман залишив місце подій в машині швидкої допомоги, хоча не був поранений. Це було можливо, тому що жодних перешкод, або тим більше обшуків машин жодна зі сторін не влаштовувала, ніхто лікарям не перешкоджав. Саме цією машиною евакуювали Фучеджі, якого було поранено за кілька кварталів від цього місця, і ще близько десяти постраждалих. Я був свідком події, можу сказати: якби поранення або заповнення машини сталося на хвилину раніше або на хвилину пізніше, Фучеджі та Боцман в одній машині не зустрілися б. Це випадковість, яких в той день було багато.

Питання, чому працівники міліції не зупиняли Боцмана, лишається відкритим. Так, заарештувати його в той момент було неможливо, але ж принаймні магазин з набоями вилучити можна було. Тим більше, що після перших пострілів його намагалися зупинити навіть деякі з антимайданівців. Це питання розглядають слідчі органи вже сім років.

Одразу після подій Боцман встиг поїхати з України. За наявною інформацією, він досі переховується у Придністров’ї.

ПСИХОЛОГІЯ

70. Як змінювались взаємовідносини між представниками обох сторін упродовж низки подій «Марш — Зіткнення на Грецькій Площі — Зіткнення на Куликовому Полі – Пожежа»?

71. Чому серед проукраїнських активістів, що були біля будівлі, коли та вже горіла, були ті, хто хотів тільки добити всіх, хто стрибав з вікон, а були ті, хто навпаки рятував, чи не було конфліктів всередині проукраїнських активістів під час пожежі?

72. Чи можливо було втекти з будівлі під час пожежі, чи хтось заважав порятунку людей?

73. Очень впечатлил момент, где выясняется, что из Дома профсоюзов стреляли. Были ли это те, кто все понимал и относительно контролировал ситуацию (то есть кому это было выгодно и кем запланировано)? Или же это кто-то отчаянный/сумасшедший? Аналогичный вопрос — о тех, кто во время пожара выкрикивает проукраинские/пророссийские лозунги и продолжает усугублять ситуацию.
 
Події 2 травня 2014 року складні для розуміння нормальної людини, особливо для тих, хто не знає певних деталей. Достатньо казати, що напередодні подій, 1 травня, активісти тієї самої «Одеської дружини» Куликового поля запросили на шашлики у своє нове наметове містечко в зеленій зоні командирів одеського Євромайдану разом з родинами. Цей пікнік відбувся у цілком дружній атмосфері, також були запрошені спостерігачі з місії ООН, які працювали в місті.

Так, звісно, було політичне протистояння. Так, кілька місяців нагніталася ненависть. Але цей факт свідчить про те, що активні учасники та силові групи («Самооборона» та «дружини» Куликового поля) були в контакті та співпрацювали під час масових заходів. Проте їхня кількість серед інших активістів була дуже невеликою.

Ситуація і стосунки сторін змінилися 2 травня кілька разів. Спочатку — під час спроби нападу частини «Одеської дружини» на учасників маршу вболівальників. Це був чи не перший і цілком несподіваний організований напад силової структури на опонентів. Проте навіть тоді це виглядало як «самодіяльність польового командира», який пішов попри домовленості і вказівки інших лідерів.

Вдруге стосунки змінилися після появи перших загиблих. Події транслювалися в прямому ефірі, і всі побачили: в Одесі, як в Севастополі або в Слов’янську, з’явилися люди в російських одностроях, які стріляють і вбивають людей. Для проукраїнських активістів Одеси це був момент, коли повстало питання: чи готовий ти вийти за Україну на вулицю, де є шанси загинути? Відповідь була надана одразу: після пострілів та перших загиблих натовп не розбігся в паніці, а навпаки: люди організувалися, озброїлися каміннями та «коктейлями» і пішли у наступ. На проукраїнський бік приходили люди, і їх стало кілька тисяч. Люди йшли у бій, розуміючи, що їх можуть вбити, і це в їх розумінні надавало їм право також битися на смерть.

Цей бій продовжився на Куликовому полі, куди прийшли, щоб знищити табір ворога. Ніхто не знав, що люди вже зайшли всередину Будинку профспілок і скільки їх там переховується. Люди на Куликовому могли вільно піти геть, багато хто взагалі був на площі аж до кінця пожежі, вони знімали відео з власними коментарями, і ніхто їх не чіпав. Але, знов-таки, незважаючи на спроби командирів їх зупинити, більшість вирішила зайти в будинок і тримати оборону, тобто — теж воювати за свої ідеї.

Коли з Будинку профспілок почали стріляти та кидати пляшки, для проукраїнських активістів він зі звичайного будинку дійсно перетворився на «фортецю», де були озброєні вороги — ті самі, які скоїли напад, почали стрілянину з убивствами в центрі міста. І проти них, природно, розгорнулися справжнісінькі військові дії, де все як завжди: або вб'єш ти, або вб'ють тебе.
 
Але все змінилося в той момент, коли почалася пожежа, і люди в будинку почали кликати на допомогу. Навколо будівлі було кілька тисяч євромайданівців. Жоден інший не міг надати допомогу: міліція нічого не робила, пожежники чекали команду.
Декому в це важко повірити, але то є факт: саме проукраїнські активісти почали рятувати «куликовців» з палаючого будинку. Звісно, це було наслідком зміни ставлення: в той момент люди в будинку перестали бути смертельними ворогами, а стали злочинцями, яких треба врятувати, а потім роззброїти і затримати. Зауважу: жінок, яких в будинку було багато, не затримували, а лише обшукували їх сумки, щоб в них не винесли зброю.

Важливим моментом є те, що ця зміна ставлення відбулася не одночасно. На площі поруч стояли люди, частина з яких ще воювала, а частина вже рятувала. Така ж ситуація була і всередині будинку: одні просили про допомогу, а інші жбурляли з вікон меблі та горщики з квітами в людей, які тягнули до стін підручні засоби для порятунку.

Людей, які під час пожежі були на другому та третьому поверхах, врятували майже усіх. Проте втекти з площі, оточеної кількома тисячами євромайданівців, було цілком неможливо.

НАСЛІДКИ
 
74. З якою метою відбулося зіткнення промайданівських та антимайданівських сил в Одесі та чи досягнута ця мета?

75. Які наслідки цих подій?

76.Чи були покарані ті, хто розвернув колону на шлях вболівальників?

77. Идет ли расследование этого дела по сей день? Ведь известно, что за это никто не понес наказания?

78. Чому досі не були заведені уголовні діла проти верхівки міліції, які, на мою думку, перші підозрювані?

79. Чому Фучеджі потім втік? Про що саме це свідчить? Хіба це не доповнення думки про те, що все розплановано було з самого початку щодо цих подій?

80. Почему ни один сотрудник ГСЧС не понес уголовной ответственности?

81. Были ли наказаны работники пожарных служб, ведь ко времени, когда они приехали, прошло уже 40 минут после вызова? Я уверен, что будь МЧС оперативнее, жертв было бы гораздо меньше.

Якщо казати про мету та наслідки, то варто розуміти, що в той час було багато груп впливу, які мали певні інтереси в Одесі. Це і умовні Євромайдан і Антимайдан, які теж були неоднорідні, і міські політики, які готувалися до виборів, і обласна адміністрація, і українські політичні сили, і іноземні держави. Багато хто з них скористався подіями на свою користь. Так, фактично закінчилася «Русская весна» на Півдні України, проте російська сторона мобілізувала тисячі людей, які пішли воювати на Донбас, щоб «помститися за Одесу». Але, знов-таки, у нас немає підстав вважати, що всі ці наслідки бути метою подій, що саме заради цього загинули люди.

Наступного дня після подій було цілком незрозуміло, що і як насправді відбулося. Не були оприлюднені відеозаписи, не було свідчень. В такій ситуації керівники МВС, які прибули до Одеси, призначили полковника Фучеджі в.о. начальника обласної міліції. Тобто він отримав підвищення по службі. Проблеми почалися наступного дня - 4 травня, коли за його наказом звільнили кілька десятків активістів Куликового поля, які були затримані на Грецькій. Це було розцінено як перевищення повноважень, і кримінальне переслідування Фучеджі стосується саме цієї події. Щодо дня 2 травня жодних претензій до Фучеджі у прокуратури не було. Судовий розгляд справи його колишнього начальника Петра Луцюка триває кілька років. Луцюк не перебуває під вартою і сумлінно приїздить на всі судові засідання.

Тодішній начальник обласного управління ДСНС Володимир Боделан спочатку був відсторонений від посади, але повернувся до роботи за рішенням суду. Він особисто передав нам записи дзвінків і з гордістю розповів, що це саме він надав наказ не виїжджати. Дійсно, вдень на Грецький постраждала пожежна машина, і Боделан дуже боявся, щоб такого не сталося ще раз. Для нас було зрозуміло, що наказ є злочинним, ми офіційно інформували правоохоронні органи. Проте Боделан обіймав керівну посаду до кінця терміну дії його контракту, потім балотувався до Верховної Ради. Лише після програшу на виборах, наприкінці 2014 року, було розпочато розслідування. Боделан втік до Росії і зараз працює в «міністерстві з надзвичайних ситуацій Криму». На лаві підсудних колишні його підлеглі, які виконували наказ. Розгляд справи триває кілька років.

РОБОТА «ГРУПИ 2 ТРАВНЯ»
 
82. Які емоції у вас викликають слова «2 травня»?

83. Есть ли у создателей фильма свое мнение насчет того, кто же прав, а кто виноват? Если да, то удалось ли вам, как журналистам, сохранять нейтралитет и объективность по отношению к тем, у кого брали интервью?

84. Как журналисты, которые вели прямые эфиры, сохраняли спокойствие — не пытались вмешаться в ситуацию и не убегали в панике?

85. Насколько тяжело было найти тех кто участвовал в этом?

2 травня 2014 року в Одесі відбулася безліч подій, які досі є важкою травмою і для учасників з обох боків, і для всього міста. В той день я був весь час, від початку до кінця, присутній на місці. Я проводив пряму трансляцію протягом семи годин. Але, покидаючи Будинок профспілок пізно ввечері, я усвідомлював, що геть нічого не розумію, що ж відбулося насправді.
 
Дуже багато людей в Одесі, навіть учасників, не розуміє цього досі. На жаль, правду їм замінює величезна кількість фейків. Це частина справжньої бойової пропаганди, комплексу інформаційних заходів з дезінформації і демотивації противника, який багато років влаштовують проти України.

Ми створили нашу групу 12 травня, коли стало зрозуміло, що чекати на якісне офіційне розслідування марно, що ніхто, крім нас, це не розслідує. До складу групи увійшли журналісти і експерти, які мають різні, інколи цілком протилежні політичні погляди. Ми одразу домовилися про умови спільної роботи. Ми довіряли один одному, і жодного витоку інформації, яка могла комусь нашкодити, не було. Ми спільно збирали та перевіряли інформацію, ми робили спільні заяви і складали спільні документи. Проте така командна робота в групі жодним чином не обмежувала кожного члена групи в можливості мати та оприлюднювати власну точку зору на події.
 
Такі принципи, такий спосіб створення і роботи групи дозволили нам отримувати інформацію з усіх сторін, за потреби — анонімно. Це було дійсно дуже плідно та ефективно. Користуючись нагодою, хочу щиро подякувати всім, хто мав стосунок до роботи «Групи 2 травня», за ту тяжку, але дуже важливу справу, яку вони настільки фахово та безкорисно робили.

Тепер — що стосується власне репортерської роботи всередині масових заворушень. Так, на записах моєї стрім-трансляції були поранені та загиблі. Є Боцман, який стріляє, і Боцман без автомата. Я неодноразово перетинав міліцейські кордони, щоб показати глядачам події і навіть заслухати людей з обох боків. Єдине місце, де я не був - всередині Будинку профспілок: це місце злочину, і я розумів, що ходити там не варто. Проте там були мої колеги-журналісти, які працювали поруч зі мною весь той день.

Чи було мені страшно? Так. Але розумів, що по той бік мого смартфону і моєї трансляції знаходиться сто тисяч людей (саме стільки було глядачів того стриму). Я не мав права зрадити їх очікування. Звісно, можна казати «я просто виконував свою роботу» — і це буде правдою. Так, в мене був бронежилет; так, я маю певні навички; так, я усвідомлював небезпеку. Але ж я повинен був розмовляти в кадрі спокійно і вибирати правильні плани та кадри, попри постріли, каміння та натовпи агресивних людей навколо.
 
Дійсно страшно стало вже тоді, коли я дізнався, що мій колега, головний редактор «Думської», був поранений на Грецькій. Він отримав чотири картечини. Одна так і залишилася у нього в сантиметрі від хребта.

86. Чому у вас з‘явилась ідея зняти фільм?

87. Чи складно було брати інтерв‘ю у противників Майдану?

88. Все ли согласились дать интервью или кому-то было просто больно про это говорить и они отказались?

89. На яких каналах показали цей фільм (якщо його десь показали)? Чому фільм був знятий російською мовою?

90. У фільмі була реконструкція, чи реальні кадри з бою?

Перше, що ми зробили — склали детальну, похвилинну хронологію подій. Для повного відтворення ситуації та перевірки даних довелося виконати величезний обсяг роботи, здійснити дуже складну і фахову експертизу пожежі, порівнювати її дані з висновками медичних експертів про причини смерті людей. Ми впоралися за рік. Зауважу, що офіційне слідство не зробило такого досі.

Після цього ми звели найважливіші наші матеріали у книжку і передали її екземпляри у бібліотеки. Також ми зняли документальні фільми. Перший вийшов «по гарячих слідах»- 2 травня 2015 року. Другий, доповнений — в листопаді 2016-го.

Чому саме фільм? По-перше, для того, щоб більше людей, які цікавляться темою, мали можливість отримати інформацію. По-друге, тоді наша робота була єдиним, що протистояло пропаганді. Нам відомо, що після 2 травня 2014 року всі російські пропагандистські ресурси були спрямовані саме на одеські події, і судячи з потоку росіян, які поїхали на Донбас «мститися за Одесу», ця пропаганда була успішною.  
 
Фільм є документальним. В ньому є лише інтерв'ю з учасниками подій і членами нашої групи, а також кадри, які були зняті безпосередньо в той день. Протягом нашої роботи ми опитали близько трьохсот людей, і лише деякі з них погодилися знятися у фільмі. За цю сміливість їм величезна подяка: теоретично до всіх, хто брав участь в подіях на будь-якому боці, може бути застосована стаття 294 Кримінального кодексу, тобто до 15 років ув’язнення.

Фільм був знятий російською, тому що більшість учасників подій (з обох боків) — російськомовні. Крім того, він був спрямований в першу чергу на тих, хто вразливий до російської пропаганди. Також ми зробили версії італійською, іспанською, грецькою, французькою, субтитри англійською та німецькою. Фільм демонстрували на Першому національному, на українському телебаченні за кордоном, на місцевих одеських телеканалах, під час різних наукових та публічних заходів в багатьох країнах.

ВИСНОВКИ

91. Чи можуть бути приводом для вбивства людей різні погляди на події, які відбулися на Майдані 2014 року?

Безумовно, кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення. Це право гарантоване Загальною декларацією прав людини, Конституцією України, Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод тощо. Переслідування за думки, а насильство й поготів, неприпустимо.

Втім слід зауважити, що Революція Гідності не була просто подією на кшталт протестів «жовтих жилетів» у Франції. Євромайдан не висував жодних економічних вимог — усі вимоги були виключно політичними. Проголошеною метою Майдану було відновлення конституційного ладу, який руйнував Янукович, а не його повалення. Саме тому події зими 2013-2014 років були кваліфіковані законодавством згідно з преамбулою Загальної декларації прав людини як повстання, а не як «масові заворушення».
 
На момент подій 2 травня 2014 вже відбулася російська військова операція із захоплення Кримського півострову. Держдума Росії дала Володимиру Путіну дозвіл на використання збройних сил на території України, тобто фактично оголосила стан війни. Вже були здійснені військові операції із захоплення кораблів ВМС України і блокади Чорноморського узбережжя. Вже точилися бої на Донбасі, дві області на Сході фактично були відторгнутими. Вже були оприлюднені плани створення так званої «Новоросії», її виходу зі складу України і приєднання до Російської Федерації.  
 
Отже, те, що відбувалося напередодні та під час подій 2 травня 2014 року, не можна називати лише «протистоянням ідей». Це було епізодом війни, яку згодом буде названо «гібридною». Люди, які загинули в Одесі 2 травня 2014 року, були учасниками цієї війни і стали її жертвами. Говорити про те, що приводом для вбивства стали різні погляди на події Майдану, не можна.

92. Чи зрозуміли антимайданівці те, що це все почалося через їхню «організацію»? Кого вони в душі більше обвинувачують: своїх чи проукраїнських?

Антимайдан, як і його супротивники, не являв собою монолітний громадський рух або партію з єдиною ідеологією. Це був конгломерат різних суспільних груп, які мали різні цілі та сповідувати різні ідеологічні принципи або не сповідувати взагалі жодних. Серед них дійсно були люди, які напряму отримували фінансування і вказівки російських спецслужб та споріднених з ними структур. Були і люди, які прагнули колаборації з окупаційною владою, якщо така встановилася б на Одещині або в Україні. Але більшість з представлених в Антимайдані течій складалися з людей, вразливих для пострадянської пропаганди.

Учасникам «Групи 2 травня» доводилося розмовляти з усіма згаданими категоріями осіб. Дехто з них щиро визнав власну помилку. Натомість інші вважають власні дії того дня виправданими. Вони впевнені, що лише зрада організаторів призвела до їхньої поразки.

Організатори та натхненники одеського Антимайдану здебільшого переховуються на території РФ, дехто з них зі зброєю в руках воював проти українських військових на Донбасі та брав участь у встановленні окупаційного режиму в окремих районах Донецької та Луганської областей. Єдиної оцінки подій 2 травня 2014 року учасники тодішнього Антимайдану не мають.

93. Чи можна було уникнути цих подій?

94. Як змінилося ставлення людей до подібного роду мітингів, в результаті яких загинуло 48 людей та ще 300 було поранено, після подій 2 травня?

95. Які рішення було прийнято, аби запобігти подібних конфліктів та жертв у майбутньому?

Одеські події 2 травня — лише частина тотальної кризи України як держави, яка виникла у 2014 році. Кульмінацією кризи стала втеча (а скоріше — викрадення) Януковича на територію Росії та початок військових дій на нашій території.
 
Те, що наша країна опинилася в такому стані — не лише провина посадовців або іноземців. Врешті-решт, Янукович переміг на чесних виборах, і голосували за нього українські громадяни — і серед них, без сумніву, були ті, хто загинув в Одесі. Усвідомити зв’язок цих подій (голосування на виборах і трагічні наслідки через кілька років) інколи буває важко, проте це і є політична відповідальність кожного громадянина і кожного виборця.

Щодо висновків — ми сподіваємося, що люди їх зробили, кожен свої. Ми бачимо, як події 2 травня змінили світогляд мешканців Одеси. Сподіваюся, що ми знов відчули справжню цінність кожного людського життя. На жаль, у 2014 році ми це відчуття дещо втратили.

96. Кому были выгодны события 2 мая 2014?

97. Почему виновные не наказаны?

98.Кто и зачем приказал убрать все следы столкновения на Греческой?

99. Чому серед білого дня у центрі мільйонного міста вбили 48 людей та 300 поранили, за наявності сотень свідків і безлічі відеоматеріалів, промайданівська влада не довела розслідування до кінця та не покарала винних, при тому що їм нічого не заважало це зробити? «Сui prodest?», тобто — «Кому вигідно?», — як казали стародавні римляни.

Ми не знайшли ознак того, що одеські події були заздалегідь заплановані. Впевнений, що смертей можна було запобігти, якби в країні нормально працювала міліція та пожежники. Проте вони не діяли належним чином, і це теж наслідок занепаду держави в той момент. Тому найкращим запобіжником для унеможливлення таких ситуацій є сильна держава зі структурами, що працюють ефективно — армією, поліцією, спецслужбами, медиками, рятувальниками. І таку власну державу можемо і маємо будувати тільки ми.

Одразу після завершення подій того дня Головне слідче управління УМВС України в Одеській області відкрило низку кримінальних проваджень. Крім власне масових заворушень, на Грецькій площі було вбито п`ять осіб і поранено кілька десятків, один з поранених згодом помер. Огляд місця події, вилучення, зберігання доказів, охорона місця злочину — все це є обов’язком слідчих.
 
Одеські слідчі не лише не здійснили все це. Нещодавно тодішній керівник слідчого управління, перебуваючи в Москві, хвалився, що він свідомо і цілеспрямовано знищував докази та руйнував справу. Після такого сподіватися на ефективне розслідування марно. Отже, провина за спотворення і втрату речових доказів, за розвалення слідства, за відсутність вироків лежить на Головному слідчому управлінні УМВС України в Одеській області.

100. На сегодняшний день получили ли ответы на хоть какие-то вопросы, озвученные в фильме, и есть ли новые факты и подробности?

Відповідей на питання, які ми ставили у своєму фільмі у 2015-2016 роках, ми наразі не отримали. І особливих сподівань, що ми їх колись отримаємо від слідства, у нас вже не залишилося.