Гра на Трампа чи обережний оптимізм: що стоїть за заявами президента Зеленського про можливе закінчення війни? (колонка головногот редактора)

Після зустрічі з Трампом у Вашингтоні президент України Володимир Зеленський справді став звучати оптимістичніше — начебто знову з'явилося те саме вікно можливостей. Ми подивилися на факти. І вони, як не крути, дають привід для обережного оптимізму.

Насамперед — економіка росії тріщить. Там уже не просто охолодження – почалася рецесія. Все, що не пов'язане зі зброєю, просідає, і навіть військова галузь вийшла на плато. Бюджет дихає на ладан, запозичень немає, нафта дешевшає, тіньовий флот ріжуть, клієнтів у країни-бензоколонки стає менше. Грошей на війну катастрофічно не вистачає. І якщо Європа справді оформить кредит у 140 мільярдів євро під заставу заморожених російських активів, це поховає путінську гру у «війну на виснаження». Україна матиме реальні козирі: можливість закупити зброю, профінансувати оборону, підготувати резерви. Гроші — це повітря війни. І якщо Кремлю перекрити кисень, весь бункерний пафос закінчиться швидше, ніж вони встигнуть намалювати новий парад.

Характер війни також змінився. Дрони остаточно вбили ілюзію танкових клинів та «бліцкригів». Тепер будь-яка атака — це сотні вбитих та гори спаленої техніки. Взяти Україну штурмом стало неможливо ще у 2022-му, і саме тому зараз іде терор, ракетні атаки та шантаж ядерною зброєю. росія вже не перемагає — вона просто намагається завдати якнайбільше болю.

Окремо варто сказати про Трампа. Його політика справді змінилася. Він нарешті зрозумів, що путін його використовував як дешевий інструмент. А Трамп не з тих, хто любить виглядати слабким. Його риторика різко змінилася і з нею змінилася атмосфера у Вашингтоні. Україна більше не сприймається як «бідна жертва без шансів». Навпаки, нас почали бачити як країну, яка може перемогти. Палаючі НПЗ та провал літньої кампанії путіна переконали союзників, що українці можуть вибити агресора без компромісів. І тепер Трамп тисне не лише на рф, а й на тих, хто продовжує з нею загравати.

Але ж давайте без ілюзій. росія — агресор, і поки в голові путіна не клацне тумблер, нічого не скінчиться. Що коїться у цьому мозку між Рюриковичами, Хмельницьким та «ми б'ємо лише по військових цілях» — не знає жодна наука. Вийти «майже переможцем» у нього вже не вийде – після провалу саміту на Алясці двері на Захід зачинилися. Тому він може знову почати торгуватися за «світ», виставити нездійсненні умови, запропонувати чергове «перемир'я з енергетики» — аби зберегти власну шкуру та зменшити темпи дронових атак у відповідь.

Проблема в тому, що всі ці факти — економічні, політичні, військові можуть просто не існувати в його голові. Він живе у герметичній бульбашці, де новини підганяють під настрій, втрати приховують, а реальність малюють начебто у відеогрі. Для нього війна – це не криза, а спосіб дихати.

І все ж, так — вікно можливостей привідкрилося. Тиск, а не дружба з боку Трампа працює. Очевидно, що путін щось говорить телефоном, що дає Трампу надію на швидкий результат. Але сподіватися можна лише на ЗСУ, на постачання зброї та на руйнування російської економіки. Інших рецептів немає.

путін — шахрай і вбивця. Він не збирається закінчувати війну, він нею живе. Тому перестанемо ловити кожне його «сигнальне слово» та дивитися, що там «в очах путіна». Дивимось на руки. На ракети, бюджети, фронт. Решта — дим.

Автор — головний редактор «Думської» Юрій Басюк