Роздрукованої їжі не пропонувати, або одеські актори залучають глядачів до своїх вистав  

Перший епізод «Я бачу майбутнє» в рамках трилогії імерсійних театральних вистав «Місто Снів» показали в джаз-клубі Perron №7.

Від футуристичної вистави очікуєш тривожного стану, адже зрозуміло, що екологія не покращується, медицина остаточно калічить і без того хворих, інститут шлюбу з кризи не виходить, а з роками ці прикрі тенденції поглиблюватимуться. Менше з тим, тривожачись щодо далекого майбутнього, сприймаєш воєнне сьогодення не так гостро. Знаходячись серед акторів, впливаючи на хід дії, немов береш до рук своє майбутнє, і стає трохи спокійніше на душі. Поки що хоча б не споживаємо надруковану на харчовому принтері їжу та не кохаємося з біороботами.

Задрімати у кріслі, як то буває в офіційних театрах на нудних виставах, не вийде. По-перше, цікаво, по-друге, час від часу публіку запрошують перейти на інший поверх, де відбувається нова сцена (це вже ознака жанру сайт-специфік, простір змінюється, задаючи свої умови). Перше завдання для глядачів – викласти з розсипаних літер ім’я персонажа, якого грає дивовижно талановитий 15-тирічний Павло Давидов, переселенець з Бахмута.

«Профільної освіти Павло не має, але має талант, плюс у нас є певний досвід як навчати та працювати з талановитими початківцями», — розповість після вистави керівник проєкту, режисер та актор Ярослав Трофимов.

Павлу неймовірно вдаються як ліричні епізоди, де в юнаку пробуджується мужність, потяг до гарних дівчат, хоч би й в лікарні, так і критичний стан його героя, якого лякає один і той самий апокаліптичний сон. Намагаючись прокинутись, юнак кличе маму, тата, шукає батьків серед публіки, розпачливий крик роздирає душу. Один глядач не витримує: «Я тут, я твій тато!». «Ні, ти не мій тато, ти брешеш!» — кидає у відповідь хлопець.

До речі, з іменем у глядачів якось не склалося, бо одної з потрібних літер просто не було. Тримаємо інтригу, адже виставу поки вдалося побачити небагатьом. А взагалі імена у персонажів іноземні: Роберт, Мері, Джоанна… Партнерами Павла стають актори Стася Волошина, Ігорь Волосовський, Оксана Фахретдінова та інші дорослі члени трупи Театру №7.

Химерний світ майбутнього наближений до нас комфортними музичними вставками, джаз, певно, слухатимуть навіть тоді, коли для встановлення зв’язку достатньо буде поворухнути долонею, а друковані кісточки персика не проростатимуть в землі.

Другу та третю частини «Ліки від самотності», «Я. Ми. Дзеркало», покажуть у клубі 29 січня та 5 лютого. Кожна вистава — цікава і самодостатня, але разом вони створюють більший світ та більшу історію, кажуть автори незвичної п’єси, наводячи для порівняння приклади «Зоряних Війн» чи «Гаррі Поттера» — кіновсесвітів, які також складаються з великих самодостатніх частин. А ще обіцяють збільшувати завдання для публіки, вплив якої на хід подій посилюватиметься від вистави до вистави. Автори всесвіту «Міста Снів» планують до кінця року створити ще 6 епізодів п’єси, які завершать повну історію, яка буде складатись з 45 годин.

А також у лютому стартують зйомки першого в Україні театрального серіалу. В планах Театру №7 чотири сезони по 10 серій кожен. Дивитись серіал можна буде за щомісячною підпискою. Таким чином автори проєкту планують збирати гроші на ЗСУ.

Авторка — Ірен Адлер

Фото Володимира Андреєва