Європейський суд: хто винний в подіях 2 травня (колонка редакції)

Резонансне рішення Європейського суду з прав людини стосовно одеських подій 2 травня 2014 року — гарна нагода для того, щоб ще раз усвідомити, що і чому сталося в той день, і зробити правильні висновки.

Але спочатку я хочу передати палкий привіт російській пропаганді та усім, хто досі спекулює на темі одеських подій 2 травня 2014 року.

Рішення ЄСПЛ — це наочна відповідь на питання «Чому стався і за що стояв Майдан». Суд визнав провину Української держави за трьома пунктами: міліція допустила заворушення і не захистила громадян; пожежні не врятували людей в будинку; розслідування подій було довгим та неефективним.

Всі ці претензії — яскрава ілюстрація того, що являла собою Україна зразка весни 2014 року, і чому режим Януковича треба було негайно зносити.

Ось, наприклад, рятувальники, які не рятували. Ними керував такий собі Володимир Боделан. У 2010 році Нестор Шуфрич призначив цього 35-річного лейтенанта запасу начальником міського управління МНС. В грудні Боделан був вже на генеральській посаді — став начальником обласного управління. В червні 2011-го отримав звання старшого лейтенанта, через два тижні — капітана. На момент подій він був вже майором і так само обіймав посаду начальника обласного управління ДСНС.

Як така кар'єра стала можливою? Дуже просто. Володимир Русланович — син колишнього мера Одеси, колишнього голови ОДА, за радянських часів — першого секретаря обкому КПРС та першого секретаря обкому комсомолу. Тобто — першої особи міста та області протягом десятиріч.

До речі, після Помаранчевої революції Боделан-старший перебував у розшуку та переховувався від слідства на посаді заступника директора Санкт-Петербурзького морського порту — звісно, в росії, де ж ще?

Його син, Володимир Боделан, віддав 2 травня абсолютно незаконний наказ не реагувати на виклики та не виїжджати на пожежу. Ба більше — він був впевнений, що зробив все правильно, пишався цим наказом та власноруч передав нам розшифровку розмов чергових на лінії 101. Потім він втік за кордон і зараз робить успішну кар’єру — звісно, в росії, де ж ще?

Або, наприклад, міліція, яка не захистила. Головним відповідальним за вуличну безпеку тоді був полковник Дмитро Фучеджи. Багаторічний майстер договорняків та ідейний «ждун» (почекун), він відверто усунувся від активних дій, щоб зненацька не зробити чогось зайвого та за будь-якої влади залишатися при посаді.

Другого травня Фучеджи був впевнений, що з усіма домовився, що все у нього під контролем. В рішенні це згадується так: «Ризик насильницьких зіткнень міг виникнути, серед іншого, через можливу змову між міліцією та антимайданівцями. Таким чином, здатність новоствореного українського уряду управляти цим ризиком була значно обмеженою».

Фучеджи в той день помилився, і ця помилка коштувала життя 48 людей. Зараз він переховується від слідства — звісно, в росії, де ж ще?

Ще одна претензія — слідство, яке не розслідує. Начальником слідчого управління обласної міліції на той час був багаторічний фігурант корупційних скандалів Дмитро Цвєтков.

Після виходу на пенсію він розповідав, як в перші дні після подій власноруч знищував докази та саботував слідство. Розповідав про це в москві — звісно, в росії, де ж ще?

Саме такою була Україна наприкінці правління Януковича — не лише з залишком 100 тисяч доларів на рахунках, але й тотально корумпована, вражена непотизмом та фактично недієздатна з усіх питань, які не стосуються корупції та адміністративного рекету. ЄСПЛ цілком слушно ставить це у провину українській державі, і тепер з бюджету, тобто з нашої кишені, будуть компенсувати моральну шкоду постраждалим від цієї бездіяльності.

І за великим рахунком — це справедливо. Це ми, громадяни України, обрали Януковича, причому на цілком чесних демократичних виборах, і несемо за це відповідальність — незважаючи на те, що самі його скинули на початку 2014-го.

Що стосується власне рішення суду, воно не стало для мене несподіванкою. Ба більше: я чекав на нього десять років.

В тому, що це рішення буде винесене, і буде саме таким, я не мав жодного сумніву. Я навіть здогадувався, які фрази там будуть використані. Тут нема жодної таємниці: Рада Європи ще у 2015-му створила Міжнародну дорадчу групу на чолі з сером Ніколасом Братца — саме для того, щоб зібрати факти та підготуватися до розгляду майбутніх скарг, пов'язаних з одеськими подіями.

4 листопада 2015 року група склала 100-сторінковий звіт про події в Одесі та хід їх розслідування. Після того майбутнє рішення ЄСПЧ було передбачуваним: в ньому є прямі цитати з того звіту.

Тому я читав це рішення не як джерело інформації (скажу без зайвого сорому: ми, учасники «Групи 2 травня», знаємо про ці події більше, ніж Суд), а скоріше для того, щоб впевнитися в адекватності власного розуміння того, що сталося, і адекватності сприйняття цих фактів суддями.

Попри відмінності в певних деталях, можу сказати: жодних претензій до оцінки подій та до висновків, які були зроблені (а це є головною метою цього суду), у мене немає.

Найважливішою такою деталлю є кількість постраждалих. В рішенні вказано про 47 загиблих, насправді їх було 48. Судячи з рішення, судді не врахували загибель Євгена Лосинського. Він помер у лікарні 11 травня 2014 року від вогнепального поранення у живіт, яке отримав під час подій.

Менш принциповий момент стосується стрільби на Грецькій площі. В рішенні вказано, що стріляли приблизно в 17.45 з балкона — саме в цей час було зроблено відео, на якому людина, схожа на Сергія Ходіяка, веде вогонь з балкона болгарського культурного центра. Проте стрільба тривала досить довгий час (останні постраждалі, в тому числі загиблий Лосинський, отримали поранення приблизно в 18:00) та з різних напрямків, про що свідчать кульові отвори, які ми встигли проаналізувати.

До речі, серед позивачів — не лише родичі загиблих, але й троє тих, хто вижив у будинку. Двох з них, пана Дмітрієва та пана Герасимова, можна побачити в нашому фільмі. Вони розповідають досить цікаві подробиці про свою участь у подіях та про те, як вдалося вижити — дивитися їх розповіді після 35:53.

Звісно, в рішенні ЄСПЛ є претензії до постмайданної влади. Одна з них стала знаковою особисто для мене: «Суд підкреслив, що через серйозність подій право на правду належить не лише жертвам та їхнім сім'ям, а й широкій громадськості, яка має право знати, що сталося».

Саме це право суспільства знати, що насправді сталося, я захищав тоді, у 2014 році, та захищаю зараз. У 2015-му я подав позов до суду з вимогою оприлюднити результати офіційних судово-медичних експертиз з причинами смерті. Публікація цих документів надала б відповіді на більшість запитань і поставила б крапку на багатьох нездорових фантазіях, які тривалий час живили ворожу пропаганду та спонукали людей воювати проти України.

Попри опір з боку Генпрокуратури та МВС, суди трьох інстанцій — одеського окружного адміністративного, одеського апеляційного адміністративного та Вищого адміністративного — підтримали позов та ухвалили рішення на мою користь. Суди зобов’язали бюро СМЕ надати мені цю інформацію для оприлюднення, причому саме через міркування суспільного інтересу, на які зараз вказує ЄСПЛ.

Проте документи тоді я так і не отримав. Втрутилася Велика палата Верховного Суду, яка заборонила їх надавати. По підсумку, висновки СМЕ ми отримали в інший законний спосіб, але за те рішення Великої палати я досі відчуваю справжнісінький іспанський сором.

І наостанок — головне. Скажу це ще раз, щоб не було непорозумінь.

Попри заяви пропагандонів, ЄСПЛ аж ніяк не встановив, що українська влада навмисно вбивала людей у будинку профспілок. Ба більше: суд окремо визначив зловісну роль дезінформації та пропаганди з боку росії.

Ось що вказано стосовно нападу антимайданівців на марш вболівальників, який спровокував всі подальші сумні події: «Цій невиправданій хвилі насильства передувало постійне поширення агресивної та емоційної дезінформації та пропагандистських повідомлень про нову українську владу та прихильників Майдану з боку російської влади та засобів масової інформації».

Як наслідок, спекуляції навколо Одеси путін використав для виправдовування широкомасштабного вторгнення у лютому 2022 року. І про це теж вказано в рішенні.

Тому — уважно читаємо рішення і робимо висновки. А інакше — навіщо це все?