«Не слід перетворювати всю Одесу на Львів»: голова Одеської райради про ставлення до росії, провадження НАБУ і тисячу Зеленського

В Одесі складно знайти більш неоднозначну або навіть одіозну фігуру, ніж Віталій Барвіненко. З одного боку, патріотична спільнота та більшість ЗМІ вже багато років інакше як «комендантом Бессарабії» його не називають, з іншого — правоохоронці питань до нього не мають. Офіційно він обіймає посаду голови Одеської районної ради та колесить Європою, відвідуючи різноманітні заходи. Пропонуючи інтерв'ю, ми не були впевнені, що Барвіненко погодиться, але голова райради відповів на наші запитання. Що з цього вийшло, читайте в нашому матеріалі.

«РОСІЯ НАШ ОДВІЧНИЙ ФРОНТИРНИЙ ВОРОГ»

Думська: Віталію, продовжіть фразу: «Україна повинна воювати до…»

Віталій Барвіненко: До Перемоги.

Д. Що для вас Перемога?

В.Б. Це складна дефініція. Зараз — це закінчення війни з відповідними кордонами, хоча б 2022 року.

Д. Коли, власне, вона закінчиться, на вашу думку?

В.Б. Сподіваюся, у 2025 році.

Д. Ви сподіваєтеся на Трампа?

В.Б. Ні, я бачу, що низка чинників у нас і в країні-агресорі складаються в певний пазл, який може призвести до закінчення війни.

Д. Чи змінилося ваше ставлення до росії після 24 лютого 2022 року?

В.Б. Тут все дуже просто: росія — агресор, наш одвічний фронтирний ворог, щоб там хто не говорив. На жаль, навіть після нашої Перемоги, проблеми з росією не завершаться.

«КОМЕНДАНТОМ БЕССАРАБІЇ МЕНЕ НАЗВАЛИ ЛЮДИ З ОТОЧЕННЯ ТУРЧИНОВА»

Д. Комендант антимайдану Бессарабії — так вас називали в СБУ у 2018 році…

В.Б. СБУ про мене так ніколи не говорила. Говорили журналісти. На засіданні Верховної Ради колишній очільник служби Василь Грицак підтвердив, що нічого подібного не було, це є в стенограмі. І взагалі цей термін з'явився раніше, у 2015 році, його вигадали люди з оточення Олександра Турчинова, з якими в мене досі дуже важкі стосунки.

Д. На якій стадії перебуває справа НАБУ про отримання неправомірної вигоди?

В.Б. Це дуже проста і політична історія. У 2018 році було відкрито кримінальне провадження і тільки у 2024 році мені дали підозру. Шість років нічого не робили.

Д. Чому так?

В.Б. Це пов'язано з початком моєї політичної активності в Одесі. Що стосується фактів, то в мене дійсно є квартира в Києві, 28 квадратних метрів. На той період у мене була офіційна державна охорона. Три офіцери жили в моїй квартирі, там була обладнана збройова кімната. А я жив у готелі, куди мене привозили і відвозили.

«НЕ МОЖНА МІНЯТИ ВІДРАЗУ ТРИДЦЯТЬ ПОСЛІВ»

Д. Яку найбільшу помилку з 2022 року зробила українська влада?

В.Б. Складно аналізувати, коли ти весь час у цейтноті, коли щодня треба ухвалювати сотні рішень, пов'язаних із життями тисяч людей, тому я не схильний критикувати центральну владу і називати помилки, адже ми не знаємо всього, що знають вони. Які там домовленості з партнерами, скільки від них залежить.

Але з останнього можу сказати, що помилкою було змінювати одразу 30 послів і призначати абсолютно незрозумілих людей, які невідомо звідки взялися. Ми спостерігаємо протягом трьох років управління зовнішньою політикою в напівручному режимі — це велика помилка. Що Кулеба озвучував, що йому дають, що Себіга. Може він і професійна людина, але він погодився на ці умови. Я пам'ятаю інші часи, тоді всі міністри закордонних справ на певному етапі могли в кадровій політиці сказати президенту «ні». А зараз я знаю приклад, коли посол України в одній з європейських країн дізнався про своє звільнення від дружини.

Д. Ви отримали тисячу від Зеленського?

В.Б. Ні

Д. Чому?

В.Б. Я навіть не думав про це. Напевно, не буду отримувати, у мене нормальна зарплата. Це історія, яка не залітає. Я не бачу жодного економічного обґрунтування. А чому не півтори тисячі? А чому не 800 гривень? Це ніяк не вплине на доходи громадян, адже цю тисячу можна витрачати тільки на певні напрямки. Електорально це не зіграє.

Д. Це популізм?

В.Б. Абсолютний!

«МОЖНА СТВОРИТИ ЖОРСТКУ ВЕРТИКАЛЬ, АЛЕ Ж Є ДОСВІД ЯНУКОВИЧА»

Д. У нас є достовірна інформація, що в мерії ви дуже впливова людина, більш могутня, ніж усі заступники міського голови. Як далеко простягається ваша влада?

В.Б. Влада — це питання розтяжне. Дійсно, я можу висловлювати свою думку з багатьох питань, як я це бачу. Часто спілкуюся з мером і з людьми, які формують політику в Одесі, з профільними фахівцями. Я ділюся своїм баченням, і, напевно, воно трохи глибше, ніж у тих, хто займається вузькими питаннями. У мене багатий життєвий досвід і багаж знань, але це не означає, що я впливаю на якісь кадрові рішення. Я не віддаю команди віцемерам.

Д. Ви член «Довіряй ділам», обиралися від цієї політичної сили. Розкажіть, які зараз стосунки всередині партії після відходу ще рік тому всесильного Олега Бриндака?

В.Б. Я маю стосунок до формування партії, у мене є своє бачення, і воно полягає в тому, що політична сила не повинна жити від виборів до виборів. Це має бути постійно діюча організація, машина, яка завжди на ходу. Мають бути відповідні структури. Рік тому я побачив, що є досить ефективна команда, але стратегічних завдань перед нею не поставлено. Я не входжу до жодного керівного органу «Довіряй ділам», але ми провели два з'їзди, змінили склад політради.

Д. А що власне змінилося після відходу Бриндака?

В.Б. Я звик працювати з документами, і рік тому у нас були великі прогалини у відносинах із Міністерством юстиції. Станом на сьогодні в нас зареєстровано 22 обласні організації з живими людьми, сім організацій в Одеській області, чотири в Одесі, оновлений і затверджений міністерством новий склад політради і всіх керівних органів. Тож маємо класичну всеукраїнську політичну структуру. Для мене це надважливо, адже знаємо ситуації, коли результати виборів вирішувалися в суді через відсутність якоїсь закорючки. Щодо Олега Борисовича, то ми отримали від нього заяву про звільнення, винесли на розгляд політради і задовольнили.

Д. За нашою інформацією, він пішов із лав «Довіряй ділам» через конфлікт із мером.

В.Б. З того, що я бачу, відхід Бриндака ні на що не вплинув. Колись дуже давно, 2005 року, я працював у мерії і став свідком такого епізоду: звільнили одного з віцемерів, він прийшов на роботу, а таблички на дверях кабінету вже немає. Він обурився і пішов до Руслана Боделана, на що отримав відповідь: «Це що я тебе звільнив? Це система так дихає, тебе видихнула, іншого вдихнула». З Бриндаком аналогічна ситуація. Не бачу в цьому трагедії, є генеральна лінія партії, тому життя триває.

Д. Є велика ймовірність, що перед наступними виборами буде внесено зміни до законодавства — регіональні партії зможуть отримувати місця в місцевих зборах тільки за умови подолання парламентського бар'єру в 5%. Скажіть, якщо цю норму внесуть, з якими партійними силами ви співпрацюватимете? «Сильна Україна», «УДАР», «Пропозиція»?

В.Б. Я не думаю, що це станеться, адже такий розклад невигідний будь-якій партії влади. Сьогодні в Україні існує 82 конфігурації політичних союзів у місцевих зборах усіх рівнів. Тобто, якщо будуть тільки п'ять партій, то в багатьох регіонах влада не зможе побудувати потрібні їм дієві конструкції. Якщо ми розглядаємо державу як систему коаліцій у місцевих радах, потрібно пропускати туди якомога більше партій. Звичайно, можна спробувати створити жорстку партійну вертикаль, але ж у нас є невдалий досвід Януковича.

«БЮДЖЕТ ОБЛАСТІ НЕ ПОВИННІ ПРИЙМАТИ ВІЙСЬКОВІ АДМІНІСТРАЦІЇ»

Д. Чи стала для вас розчаруванням районна рада, яку ви очолюєте?

В.Б. Ні, абсолютно! Я добре знаю законодавство і розумів, з якими повноваженнями йду, їх фактично немає. Це практичне рішення, необхідне для створення Одеської агломерації або Великої Одеси. І райрада — це інструмент на першому етапі. Будуємо фундамент. Було в нас дві функції за великим рахунком. Про першу майже ніхто не говорить, але вона надважлива. Ліквідували Біляївський, Комінтернівський та Овідіопольський райони, замість них виник один Одеський. Ліквідували близько 60 сільських рад, замість яких виникли 22 територіальні громади.

Перший рік ми займалися тим, що передавали громадам школи, дитячі садки, комунікації. У них практично не було документів, документи були 60-70-х років минулого століття. Якби цю функцію ліквідаційної комісії я б не виконав, сьогодні в нас був би колапс у всьому, починаючи від договорів на поставку електроенергії школам, тому що правовстановлюючих договорів не було. Тому кожну сесію ми займалися майновими питаннями. Колосальні обсяги документації.

Д. Чому райрада одна з небагатьох в області не голосувала за план Перемоги Володимира Зеленського?

В.Б. Я з такою ініціативою не виступав. У райраді є фракція «Слуги народу», тому це вони мали б ініціювати. Але цього не відбулося. Жодної ініціативи.

Д. Нещодавно ви відвідали Брюссель і написали, що відстоюєте місцеве самоврядування. Чи вважаєте ви, що його зараз знищують?

В.Б. Останні чотири роки так! Сьогодні органам самоврядування загрожує небезпека, з точки зору централізації, навіть під час війни. Немає жодної необхідності, щоб бюджет замість обласної ради ухвалювала військова адміністрація. Немає більшості районних рад. Вони відсторонені від участі в управлінні, хоча це представники народу, обрані ним. Це небезпека, і так вважаю не тільки я, а й європейські колеги.

«ІСТОРИЧНИЙ ЦЕНТР ОДЕСИ Я Б УЗАГАЛІ НЕ ЧІПАВ»

Д. Як ви ставитеся до ініціатив Олега Кіпера щодо перейменування вулиць і декомунізації та деколонізації загалом?

В.Б. До декомунізації та деколонізації я ставлюся згідно із законом, а щодо перейменування у мене є чітка позиція — деякі перейменування я б не робив.

Д. Можна приклади?

В.Б. Наприклад, вулиця Академіка Воробйова. Одним з аргументів був той факт, що він бальзамував Леніна, і ще якісь абсурдні речі. Якщо вже перейменовувати, то слід більш уважно і ретельно шукати варіанти. Ось, наприклад, Соломія Крушельницька — зірка світової опери, яка співала разом із Карузо. Протягом трьох років працювала в одеській Опері. Я читав її спогади, і вона дуже часто згадувала свій одеський період. Тож на місці Кіпера я б глибше вивчав ці питання. Чому б не увічнити Соломію Крушельницьку?

Д. Але ж увічнили й інших гідних людей.

В.Б. Так, але історичний центр я б узагалі не чіпав.

Д. Чому? Через ЮНЕСКО?

В.Б. Я підтримую ідеї Ярослава Грицака про регіональну ідентичність. Думська площа стала Біржовою. Так давайте ваше видання перейменуємо. Думська, думи, навіть у Шевченка було: «Думи мої, думи, лихо мені з вами». Взагалі дуже багато якогось абсурду. Є в нас в Усатівській громаді село Котовка. Інститут національної пам'яті визнав, що назва на честь Котовського. Приїхав голова громади, привіз звернення від жителів, мовляв, назва на честь котів, які живуть у великій кількості в балці. Це якесь вже єзуїтство. Тобто я за регіональну ідентичність, а також за глибоке проникнення в тему.

Буніна, Інбер, Паустовського офіційно вже визнали перейменованими несправедливо, це так сказав Інститут нацпам'яті. Я за те, щоб їх замінили на імена людей, які б були шанованими серед європейських інтелектуалів. Такі люди і в регіональній, і у всеукраїнській історії є. Це моя позиція.

«ПЕРЕТВОРЮВАТИ ВСЮ ОДЕСУ НА ЛЬВІВ — ЦЕ ШЛЯХ У НІКУДИ»

Д. Як Одесі наздогнати й перегнати Львів у туристичному та інфраструктурному плані? Багато років змагалися, але зараз уже очевидно, що боротьбу програно. Одна з причин — там не так відчувається війна.

В.Б. Є величезні відмінності в інфраструктурних можливостях. У російській імперії та за радянських часів Одесу будували як портово-промислове місто з відповідними дорогами, комунікаціями, з величезною промзоною на узбережжі та портом у центрі міста, куди їдуть вантажівки та поїзди. Тобто тут не можна порівнювати, це як Марсель і Париж.

Туризм в Одесі — це один з елементів, і якщо ми говоримо про наповнення бюджету, то портово-промисловий напрямок, на відміну від туризму, приносить величезні надходження, і тут безліч шляхів розвитку. Або промислові кластери, заводи створити, або відкрити сто ресторанів. Це різні рівні. Маємо сегментувати місто, виділити туристичну зону і розвивати її окремо, а перетворювати всю Одесу на Львів — це шлях в нікуди.

Д. В Ужгороді немає комендантської години. Чи потрібна вона в Одесі?

В.Б. Тут я не фахівець, це ситуація з безпекою. У нас поруч Придністров'я, в Ужгороді все інакше.

Автори — Юрій Басюк, Ростислав Баклаженко, відео — Олександр Гіманов, Віталій Прус