Джаз на допомогу військовим та одеська «Колискова для Кіри»: чому європейці втомилися від нашої війни і як українські артисти з цим борються

Українсько-німецька співачка Тамара Лукашева, вокальну техніку, щирість, самовираження і знаний авторський стиль відзначають найтонші поціновувачі джазу, завітала до Одеси, з якою стала по-справжньому пов'язана.

У квітні 2022 року Тамара присвятила пісню «Колискова для Кіри» пам'яті тримісячної Кіри Глодан, яку разом із мамою та бабусею вбила запущена російськими нацистами ракета.

Пізніше співачка налагодила довгострокову і плідну співпрацю з одеською поетесою Надією Глушковою, вірші якої поклала на музику і зараз виконує в багатьох містах світу. Після початку повномасштабної війни вокалістка систематично допомагає збирати гроші на допомогу українським військовим.

«Думська» зустрілася з Тамарою Лукашевою, говорили про творчість та про велику війну. Зазначимо, що наша співрозмовниця лауреатка другої премії ДоДж Джуніор 2008, переможниця міжнародного конкурсу Voicingers 2011 у Польщі, срібна призерка нідерландської премії Keep An Eye Jazz Awards, володарка нагороди Нова Німецька Джазова Премія 2017, за яку змагалися понад 200 європейських колективів.

«Думська». Скільки благодійних концертів ви дали і скільки грошей зібрали за ці два з половиною роки великої війни?

Тамара Лукашева. 30 концертів і близько 100 тисяч євро. Перший концерт ми зіграли менш ніж за тиждень після початку повномасштабного вторгнення — 1 березня. Його транслювали по телебаченню, і він привернув широку увагу. Але не завжди все йшло гладко. Одного разу на концерті в травні, вже після відомих подій у Бучі, організатор відмовився передати зібрані гроші, почувши, що вони підуть на бронежилети. Він злякався, що це зброя, і не зміг зрозуміти важливість таких витрат. Це було розчарування, але я продовжувала працювати. Зараз ситуація змінилася, і все більше людей розуміють необхідність підтримки, навіть якщо вона пов'язана з військовими потребами.

Останніми місяцями я стикаюся з людьми, які готові фінансувати дрони та інше необхідне обладнання. Нещодавно на кількох сольних концертах зібрали гроші, і німці підтримали ідею фінансування навіть військової допомоги. Це обнадіює.

За цей час ми купували різні речі: тепловізори, бронежилети, медичні товари. Я відправляла гроші колегам, які опинилися в складній фінансовій ситуації. Багато коштів ішло волонтерам, які закуповували необхідне.

Хоча благодійні концерти на підтримку України, через два роки війни, більше не збирають ні стільки грошей, ні глядачів.

«Д». Чому вони перестали працювати?

Т.Л. Німці втомилися від війни — я зрозуміла це за настроєм публіки. Звісно, є артисти, які стверджують, що все ще здатні багато збирати, і справді збирають. Але вони — виняток. «Ми всі різні, у нас різні підходи і програми. У свої концерти я завжди включаю українську програму. Але розумію, що мені потрібно повернутися до того, чим я насамперед є - джазовий музикант.»

Разом з іншими українськими колегами в Німеччині, Тамара працює над створенням нової платформи Artist for Artist UA. Мета цієї ініціативи — просування української культури та надання незалежного голосу для українських митців за кордоном. Проєкт виник як відповідь на потребу у власній організації, здатній ефективно представляти інтереси українських культурних діячів. Як приклад Лукашева наводить форум Льва Копелєва, який часто допомагає росіянам. Хоча минулого року вони вирішили відзначити і деяких українців — Віталія Кличка, Тайру та інших, наші люди в таких спільних церемоніях брати участь не дуже хочуть — зі зрозумілих причин. На жаль, самій Україні зараз не до подібних ініціатив, хоча вони могли б сильно допомогти. Тому, за справу взялися самі артисти. У їхніх цілях — створення мережі для обміну досвідом та співпраці між українськими та міжнародними митцями, музикантами, письменниками та іншими культурними діячами, а також привернення уваги до проблем України воєнного часу через культурні заходи та ініціативи.

«У нас поки що немає достатнього впливу, і з цим пов'язані певні складнощі,» — каже Тамара. — «Ми не завжди відповідаємо очікуванням європейців, особливо німців. Якщо хочеш завоювати їхню повагу й увагу, потрібно говорити те, що їм приємно чути, до чого вони звикли. А ми говоримо не те, що вони звикли чути, а те, що їм неприємно і руйнує їхні звичні уявлення. Вони ніби вважають, що добре, коли у світі мир, і всі люди рівні, і всі з усіма дружать. Це чудово, прекрасно, але, на жаль, нереально. Це просто неможливо.»

«Д». Що це буде за концерт?

Т.Л. Це буде мій сольний концерт, де я презентую свої музичні твори, в яких використовую вірші українських поетів і поетес, а також кілька версій джазових стандартів.

«Д». З початком війни як ваша творчість змінилася?

Т.Л. Я повністю припинила співати російською мовою. До повномасштабного вторгнення в моєму репертуарі були твори українською, російською, німецькою та англійською мовами. Після початку повномасштабної війни я просто припинила це робити. Багато що змінилося в моєму сприйнятті та ставленні.

«Д». Як саме?

Т.Л. До 24 лютого 2022 року я була продуктом свого середовища, трохи пасивною. Після 24 лютого я стала продюсером свого життя і свого становлення. Я стала брати активну участь і спостерігати за тим, що є я, і змінювати речі.

«Д». Які перші твори були, «Колискова для Кіри»?

Т.Л. «Колискова для Кіри», так. Це був один із перших творів. Потім я працювала над віршем Василя Стуса, потім над творами Євгена Плужника. Різні речі. Я буду їх виконувати на концерті.

«Д». Розкажіть, як з'явилися «Колискова для Кіри» і все інше?

Т.Л. Колискова для Кіри з'явилася дуже раптово з неймовірного болю. Це був кінець квітня, коли стався ракетний удар по житловому будинку, і соцмережами ходили фотографії цієї дівчинки. Я знайшла вірш Тоні Курнути, неймовірної молодої української поетеси, і мене це сильно зачепило. За ніч я написала «Колискову для Кіри». Уперше від початку повномасштабного вторгнення я відчула себе розбитою. Ми всі працювали безупинно, допомагаючи біженцям, проводячи благодійні концерти, відправляючи гроші. Але саме в той момент, коли я написала «Колискову для Кіри», я відчула глибокий біль. Виконуючи цей твір, я відчуваю, що частинка цієї дівчинки продовжує жити. Це пам'ять, документ того, що відбувалося. І про це не можна забути. Музика нагадує.

«Д». Ще які твори будуть? Пісні на вірші Надії Глушкової?

Т.Л. Надія Глушкова, так. Цей твір з'явився після того, як я зрозуміла, що майже всі пісні про Одесу, які я знаю, російською мовою. І це теж наша історія, частина нашого міста. Але ми зараз створюємо нову історію. Я шукала вірші про Одесу, писала, мені відписувалися і надсилали вірші. І потім я знайшла цей вірш Надії Глушкової. Вона мене вразила, її легко впізнати, бо в неї є свій стиль. Мене зачепило те, як вона розповідає про життя в Одесі та війну, поєднуючи це в одне ціле.

«Д». Вас запитують, чи не страшно вам приїжджати в Одесу?

Т.Л. Звичайно. Мене запитують, і мої друзі, колеги, люди, яким я небайдужа в Німеччині, трохи переживають і пишуть мені періодично, як я, чи все окей. Іноді, коли я їду в Україну, це вже вп'яте від початку повномасштабного вторгнення, я відчуваю, що живу в безпеці і їду в країну з війною. Але, по-перше, тут моя сім'я. По-друге, це моя батьківщина. По-третє, я художник. Я не зовсім належу собі. Речі, які я тут відчуваю через себе, через обстріли, фотографії, відео, інтерв'ю про мою оркестрову платівку. Я сиділа під обстрілом у Києві і бачила влучання, але я жива, бо там стоять патріот-установки. Нам потрібні зброя і патріоти, щоб вижити. Для багатьох європейців, особливо німців, це несподівано. Ми говоримо про музику, мистецтво, а воно переплітається. Я відчуваю, що якась крапелька чогось доброго для України робиться через це. Я не знаю, але мені хочеться допомагати.

Благодійний концерт українсько-німецької джазової співачки Тамари Лукашевої відбудеться 5 липня о 19:00 в одеській концертній залі «Уніон».

Розмовляла Юлія Городецька