Будь незламною – стань мисткинею: одеситки допомогли переселенкам знайти себе в мистецтві (фото, відео)

Колективна жіноча виставка «НЕзламні жінки» до кінця літа демонструється у творчому просторі «Діалоги» (Соборна площа, 2).

Вісімнадцять учасниць опинилися в Одесі через війну і навіть не сподівалися, що на їхні картини коли-небудь прийдуть дивитися люди.

«Цей проєкт про культуру та історію, про творчість та красу, про стан та відчуття, це все відображено в роботах учасниць, — каже господиня простору Олена Велика. — Жахливі події в нашій країні змусили багатьох людей покинути свої домівки та шукати безпечні міста. Проєкт об’єднав жінок з Херсону та Миколаєва, Луганська та Донецька, Дніпра та Маріуполя.

Завдяки творчим лекціям та практичним заняттям були створені картини, які представлені на виставці. Ця виставка про внутрішній світ наших учасниць, деякі з них останнього разу малювали ще в школі, але сьогодні час, коли малювання та творчість стають на допомогу для досягнення рівноваги та емоційного спокою».

Мисткиня Ольга Разінкіна займалася з жінками на прикладі творчості видатних українців-авангардистів Марії Примаченко, Олександра Богомазова та Соні Делоне. Вийшло дуже позитивно та яскраво. Одразу зрозуміло, що жінкам непотрібні смерті та руйнування, вони тягнуться до сонця, квіток, кохання, дітей…

Кілька жінок зійшли з дистанції, не завершили свої роботи й на виставку не потрапили. Все ж-таки ця арттерапія була для них, безумовно, корисною.

«Мені було вельми цікаво, по-перше, зануритися в історію, якщо про Примаченко я ще щось чула, то про Богомазова й Делоне не знала, — зізнається учасниця виставки Ольга Бевз. – Коли ми робили копії цих митців, обирали картину собі до душі. Для того, аби її обрати, треба було вивчити досить велику кількість робіт. Малювання – це медитативний процес, приємна річ, коли ти несвідомо випліскуєш на полотно якісь свої емоції. Вдома я малювала тільки картини за номерами, це інше, відвідувала театри, ходила на концерти. Коли повернуся додому, не знаю, почалася війна, і знаходитися там стало неможливо. З Донецьку мені довелося поїхати ще у 2014 році, поїздила по Україні, останні 4 роки живу в Одесі».

«Я хотіла б показати людям красу життя навіть у тих обставинах, в яких ми знаходимося, — стверджує Іраїда Геращенко з Херсону. – Пам’ятати про те, що треба жити кожен день і бути наповненим, дуже важливо. Тут моя картина акрилом, а ще ми малювали гуашшю, аквареллю, пастеллю. На роботі я займаюся проєктним менеджментом, а тепер хочу ще й продовжувати займатися мистецтвом».

Залишається додати, що проєкт реалізується громадською організацією «Світ мистецтва», «Діалогами» в межах програми підтримки жіночих ініціатив «Сила жінок» та громадською організацією «Інститут партнерства та сталого розвитку».

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва та Олександра Синельникова