Акули-однолюби і неспиляні ялинки в тумані. Одеська художниця-психолог після війни лікуватиме душі мистецтвом  

Персональну виставку студентки Одеського національного морського університету Яни Білоцерківської представляє галерея Віктора Виноградова в підземному торговому центрі «На Грецькій».

Віктор Виноградов, директор галереї, художник, побачив одного разу, як дівчина розглядає картини на стінах, запитав, чи не збирається що-небудь купити. Виявилося, мріє зробити свою виставку тут, і друзі радять. І ще їй потрібні поради щодо техніки живопису якогось професіонала. Віктор Виноградов став її наставником і підказав чимало яскравих деталей, які допомогли полотнам, що називається, заграти.

«Здебільшого я пишу морські пейзажі, — каже Яна. — Море завжди присутнє в моєму житті, не випадково за знаком Зодіаку я - Риби. До деяких своїх робіт я відчуваю іронію, наприклад, до цієї, де намагалася зобразити ліс. Ялинки немов просять: «Спиляйте вже нас, будь ласка!». Але ось моїй мамі цей пейзаж дуже подобається».

Ялинки справді красиві, вони тонуть у тумані, у розпиленій волозі пливуть, подібно до кораблів. Вміє Яна тонко деталізувати, що начебто й немодно, зате дуже цінується споживачами мистецтва. Дивно було дізнатися, що професійної художньої освіти Яна Білоцерківська не отримала. Може, воно й на краще, ніхто не придушував її талант роками, не переконував обирати тьмяні тони, як це часто буває в училищах та академіях.

«Почала малювати десь із шести років, трохи згодом вступила до художньої школи імені Костанді, де провчилася року півтора, — розповідає дівчина. — Там мені дали хорошу базу, навчили відчувати колір, правильно класти тіні, я отримала імпульс до того, що в мене все може вийти. До своїх робіт дуже сувора, а Віктор Євгенович вчить мене того, що не треба промальовувати кожну деталь гіперреалістично. Важливіше передати свої відчуття, емоції. Починала з акварелі, перейшла на акрил.

Тут є моя найперша робота акрилом, моє малятко, воно дороге моєму серцю. У свій час думала вступити вчитися на художника-реставратора, але в підсумку провчилася на філології (англійська та німецька мови) три курси. Трохи змінилися пріоритети в житті, я стала вивчати психологію: хотілося, напевно, розібратися в собі, були якісь внутрішні конфлікти. У майбутньому планую практикувати арт-терапію, після війни вона багатьом знадобиться, як дітям, так і дорослим, треба буде всіх якось витягувати з депресії».

Творчість допомагає Яні навести лад у душі. Коли вона написала морський пейзаж у похмурих тонах, до неї підійшла сестра із запитанням: «Що сталося?». А поки пишуться світлі роботи, сім'я не турбується, отже, все добре. Під керівництвом Віктора Виноградова Яна хоче освоїти олійний живопис, навчитися писати мастихіном, який дає рельєфне зображення.

«Я писала хвилі, пензель здригнувся, і вийшов чорний плавник. А я ще дуже люблю акул, вони величні, це справжня дика природа. Дельфіни більш доброзичливі, вони подобаються Вікторові Євгеновичу, і він порадив зробити ще кілька плавників, щоб вийшла зграя. І всі, хто дивився на полотно, переконували мене, ніби це дельфіни. Я з цим погодилася».

Однак багато перших глядачів побачили на картині саме акул, отже, внутрішній посил художниці виявився найсильнішим. На думку Яни Білоцерківської, встановлено, ніби акули ще й обирають собі пару раз на все життя, і в цьому треба з них брати приклад. Я заперечую: навряд чи акули дозволять якимось вченим пхати носа в їхні акулячі справи й наближатися, щоб усе життя слідкувати, чи не поміняв хтось часом партнера. Голову відкусять, і поминай, як звали. А триматися щосили за чоловіка, який підвернувся під руку в молоді роки, не варто, якщо причина тільки в бажанні наслідувати акул. Яна погоджується. Та що ж вона так легко погоджується-то?..

Картину із зображенням скромного подвір'я звичайної «хрущовки», жвавого вказівником «Майбутнє», Яна вважає не зовсім правильною за кольором. Але ж у двадцять першому столітті правильний колір — той, який вибирає автор! Колись вона з сім'єю жила в подібному дворі, потім переїхала в більш щасливе майбутнє. А щастя ж у кожного своє, і тому за спиною чоловіка, що палить, яскраве світло, він зараз докурить, некультурно викине на подвір'я бичок і повернеться назад, де на нього якраз і чекає хтось, хто, можливо, навчить його користуватися попільничкою. Як варіант. Яні радили зробити картину похмурішою, не погодилася. Все-таки вміє відстоювати свою думку, є шанс стати великим художником.

Авторка — Ірен Адлер,

фото Олександра Синельникова