Британський інструктор розповів, як готує одеситів до міських боїв та як його «вбили» російські пропагандисти  

Довгих 284 дні Україна протистоїть агресору, який вирішив стерти з лиця землі нашу державу та націю. Плануючи свій віроломний бліцкриг, країна-терорист не врахувала професіоналізму українських військових, мужності громадянських та підтримки з боку демократичних держав.

Через три дні після початку повномасштабного вторгнення, 27 лютого, Президент України, Верховний головнокомандувач ЗС України Володимир Зеленський ініціював створення Міжнародного легіону територіальної оборони України. Громадяни іноземних держав змогли укладати контракти з українськими Збройними силами та захищати нашу країну. За офіційними даними, до України приїхало близько 1500 таких воїнів. Частина з них зі зброєю в руках допомагають українцям відтісняти ворога, частина в тилу передає свій досвід військовослужбовцям та цивільним особам.

«Думська» поспілкувалася з одним із легіонерів, учасником міжнародної групи інструкторів, які навчають основ військової справи одеситів та мешканців інших регіонів.

Ми зустрілися з колишнім військовослужбовцем британської армії у нашій редакції. Невисокий зібраний чоловік із позивним Баджі, уродженець невеликого містечка на півдні Англії, приїхав воювати за Україну сім місяців тому.

«Думська». Чому ти вирішив приїхати та воювати за нашу країну?

Баджі. Я відслужив у британській армії чотири роки, звільнився років шість тому і відкрив невеликий бізнес із вантажоперевезень та переїздів у своєму рідному місті. Коли у вас почалася повномасштабна війна, я бачив усе, що відбувається в новинах: загиблих дітей, жінок, людей похилого віку, підірвані будинки. Одного дня я пішов на виступ стендап-коміка Рассела Ховарда. Мені його жарти завжди дуже подобалися, але того дня я не міг відволіктися від побаченого в новинах. Він вже не здавався мені смішним і я зрозумів, що не можу просто знати про те, що відбувається в Україні, і нічого не робити, щоб це зупинити. Мені знадобився десь місяць, щоб закрити усі справи щодо бізнесу. Через Варшаву приїхав до України. Моя сім'я не хоче, щоб я тут перебував, тож перші три місяці вони не знали, що я тут. Потім довелося розповісти.

Спочатку я хотів приєднатися до Іноземного легіону, але мені не сподобалося те, що я побачив там. Я вирішив приєднатися до міжнародної групи інструкторів. У нашій команді є англійці, американці, німці, австралієць, поляк. Це переважно люди, які приїхали поодинці, та їх об'єднало бажання тренувати.

«Д». А як ви опинилися в Одесі?

Б. В Одесі у вас активно працює волонтерська організація «Експедиція». Ми почули, що вони шукають інструкторів із військовим досвідом, щоб тренувати цивільних. Так ми переїхали до Одеси. Тут, можна сказати, наш центр. Але ми за заявкою працюємо і у Львові, і у Києві, і деяких інших містах. Тренуємо паралельно і цивільних, і військових: підрозділи Збройних сил та територіальної оборони, морпіхів та спецназ. Одного дня нас навіть «вбили» російські пропагандисти (сміється). У червні чи липні вже не пам'ятаю, російські ЗМІ розповіли про те, що вони знищили нашу команду інструкторів високоточною зброєю. Це був ролик про механізований підрозділ, який ми тренували, навчали працювати з британською технікою. Росіяни спочатку показали це відео, а потім через деякий час повідомили, що весь цей підрозділ накрили ракетою.

«Д». Ваша система дуже відрізняється від того, що ви бачите в діючих підрозділах?

Б. Наша система відрізняється від вашої. Багато того, що роблять в Україні — це не невірно, просто ми робимо це інакше. Ось у нас інструктори з різних країн, начебто вони всі в НАТО і навчаються за однаковими системами, але певні елементи відрізняються. Особисто я вважаю, що деякі, ще радянські техніки в цілому не працюють, але ми їх не заперечуємо. Ми пропонуємо варіанти, як можна робити по-іншому, і військовослужбовець може сам зважити у своїй голові, який спосіб кращий чи навіть скомбінувати їх. Коли працюємо з військовими, то дивимося, як боєць працює, на його тактику і просто пропонуємо елементи, які можуть покращити те, що вони роблять. Скажу більше, я сам тут продовжую вчитися. Тому що у вас є системи зброї, з якими я ніколи не стикався. Ваші військові дуже швидко вчаться, незважаючи на те, що приходять різні системи.

«Д». Хто приходить на громадянські курси?

Б. Більшість із тих, хто до нас приходить, збираються приєднатися до армії, але вони не мають впевненості у своїх силах. Вони сприймають цей курс як перевірку себе на міцність, здатність вбудуватись у систему. Близько десяти одеситів, які пройшли наш курс, уже приєдналися до Збройних Сил. Ви повинні розуміти, що наші курси не зроблять з вас солдата. Він швидше для того, щоб зрозуміти, які навички тобі потрібні будуть в армії. Ми базуємо фундамент того, що дають своїм солдатам країни НАТО. На курсі починаємо з базового поводження зі зброєю, бо дуже мало людей взагалі знають, як її безпечно тримати та застосовувати. Далі переходимо до того, які є позиції для стрілянини. Відпрацьовуємо стрілянину з різних положень. Потім вчимо, як патрулювати у полі, у лісі, у міському середовищі, як працювати у команді.

На наших тренуваннях ми створюємо атмосферу — таку, як у справжньому таборі, але якщо бачимо людей, які не тягнуть загальний рівень, то знижуємо складність, бо не хочемо нікому нашкодити. До нас приходять абсолютно різні люди, зовсім різного віку, і призовного, і сильно вище за нього, багато жінок — у середньому в групах 50 на 50. Важливо, щоб людина сама зрозуміла свою межу. Для цього ми наражаємо людей на стрес, використовуємо контрольовану агресію з боку інструкторів.

Курси для цивільних намагаємося проводити якнайчастіше. Раніше це був п'ятиденний курс, він був із понеділка по п'ятницю. Зараз ми розуміємо, що економіка оживає, розпочався контрнаступ, люди зрозуміли, що небезпека знизилася, почали повертатися до свого звичайного життя та роботи. Зараз курси проходять у форматі «weekend навчання», три дні з п'ятниці до неділі, з двома ночівлями у таборі та нічними тренуваннями.

«Д». За три дні можна чогось навчити?

Б. За три дні вони отримають базове розуміння, як тримати та користуватися зброєю. Як правильно патрулювати різні території. Як відбувається наступ і відступ у групі. Як реагувати на напад ворога? Яким чином відбувається побутове життя у таборі та в окопі, особливо коли холодно. Звісно – тактична медицина для піхотинця. Після цього всі ці знання поєднуються в одне велике завдання, змодельовану ситуацію, а в неділю проходить іспит, щоб зрозуміти, хто, що і як засвоїв.

Насамперед ми даємо людям, які приєднаються до Збройних Сил додатковий шанс на життя за рахунок персональних навичок. У нас у Британії базове тренування в армії триває шість місяців, потім ви приєднуєтеся до якогось батальйону і там проходите додаткове навчання. Потрібно більше року, перш ніж вас можуть кудись відправити. Зараз у вас війна, у вас немає такої розкоші і будь-яке тренування — це краще ніж нічого. Нещодавно один з моїх випускників написав, що отримав поранення і завдяки навичкам, отриманим на тренуванні, вижив сам і витяг побратимів.

Далі ми плануємо зробити тижневий курс щодо боїв у міській місцевості на близьких дистанціях: як працювати в будівлі, захищати її і заходити всередину. Всі останні контрнаступи української армії, які відбувалися, були дуже швидкими, тому ті сили, які звільняють населені пункти, повинні заходити та зачищати будівлі. Вони мають знати, як шукати пастки, розтяжки, міни, знати, як реагувати на тих, хто в цих будинках залишився, щоб бути впевненим, що коли вони підуть далі, їм ніхто не вдарить у спину.

«Д». Російсько-українська війна – найсучасніша та всі експерти говорять про те, що українці використовують раніше невідому тактику. Чого ви навчилися на цій війні?

Б. По-перше, звичайно, дрони. Це королі вашої війни. Вони дуже допомагають Україні. По-друге, ви дуже класно оперуєте надмалими групами на лінії зіткнення, а іноді навіть за нею. Це дозволяє виявляти основні цілі поразки. Є й складнощі, до яких ми не звикли. Ніхто раніше такої війни не бачив, навіть коли британці були в Іраку чи в Афганістані — там була інша війна. Коли Великобританія там була, наших солдатів не обстрілювали безперервно, як у вас на східному напрямку. Коли британці брали участь у війнах, вони завжди мали перевагу у повітрі. Іноземці, які приїхали боротися, не звикли, що вони не мають прикриття з повітря. В Україні немає такого, що ти по рації повідомив і за кілька секунд туди одразу щось прилетіло. Це змушує вчитися краще використовувати те, що є.

«Д». Чи змінюється ставлення до російсько-української війни у британському суспільстві? Чи можемо ми розраховувати, що підтримка не припиниться?

Б. На початку війни інформація про неї була всюди. Зараз люди згадують про цю війну лише у тому випадку, якщо відбувається щось масштабне. Навіть чергове масове вбивство російськими ракетами в українському місті вже не є пріоритетним у європейських ЗМІ, люди починають звикати. І зараз це трохи політизувалося, бо з часів початку повномасштабного вторгнення у нас змінилося три прем'єр-міністри, це перетворюється на політичні ігри – хто більше допоможе. І навряд чи це Україні допомагає – один дає обіцянки і йде, приходить наступний – дає нові обіцянки. У будь-якому випадку це не так, як було спочатку. Україна та українці теж звикають. У деяких містах, в Одесі, Києві, не відчувається, що йде війна, для багатьох це стало звичним перебігом життя.

Спочатку, коли тривога була, люди ховалися. Зараз глянув у телефон і поклав назад у кишеню. Це дивне відчуття, що ти почуваєшся комфортно, незважаючи на те, що повітряна тривога. Однак війна триває і не закінчиться так швидко, як би нам усім хотілося.

Розмовляв Олександр Гіманов