Інтерв`ю із золотою каратисткою Одеси: Анжеліка Терлюга про можливе завершення кар`єри, плани на рік та роль спорту під час війни

З призеркою Олімпіади і чемпіонату світу, багаторазовою чемпіонкою Європи, переможницею Європейських і Всесвітніх ігор, легендарною каратисткою Анжелікою Терлюгою зустрічаємось в її останній день в Одесі. Попереду змагання і семінари, Азія і Америка.

Говоримо про плани на спортивний 2024-й, згадуємо в цілому успішний 2023-й, не минаємо допомогу юним спортсменам і нашим військовим, яких Терлюга підтримує постійно. Зустріч наша відбулася в залі, де тренує її чоловік Володимир Зарецький. До речі, брат іншої титулованої одеситки Ірини Зарецької, що виступає за Азербайджан. Отже, приділіть кілька хвилин нашій розмові. Було цікаво.

«Думська». 2024-й рік вже розпочався для тебе? Чи все попереду?

Анжеліка Терлюга. 2024-й — не складний для мене рік. Всі найважливіші змагання вже відбулись — Європейські ігри у 2023-му, вони раз на 4 роки, Всесвітні ігри — у 2022 році, наступні у 2025 році. Чемпіонат світу також раз на 2 роки. Тому для мене найбільш відповідальним стартом буде чемпіонат Європи. Він буде у травні, в січні почала готуватися. У нас ще є таке змагання, як прем’єр-ліга. Теж дає бали, рейтинг, вважається крутими змаганнями. Я не буду брати участь в абсолютно всіх змаганнях. Я буду змагатися в березні в Туреччині. Це буде як підготовка до чемпіонату Європи. Це два турніри, до яких я готуюсь.

«Д». 2023-й рік - досить емоційний для тебе. З одного боку, перша медаль на чемпіонатах світу. Бронза, але драма, яка там розігралася, напевно, залишила на тобі слід емоційний. Було дуже багато заяв. Чи переосмислила ти сказане про завершення виступів на чемпіонатах світу? Чи побачимо ми тебе ще на такого рівня змаганнях?

А.Т. Відразу скажу, що я не планую чекати два роки. Не тому, що я не люблю карате. Я дуже сильно мріяла про перше місце на чемпіонаті світу. Просто люди, які ніколи не займалися професійним спортом, не розуміють, що таке сказати: «Ну, нічого через два роки ще буде». У нас, у професійних спортсменів, особливо, коли ти професіонал за 30 років, для нас тримати себе у добрій формі ще два роки дуже важко. В мене є травми, мій організм виснажений. Відбір на Олімпіаду почався у 2018 році. Зараз 2024. Я шість років в дуже високому темпі їжджу на змагання, здобуваю медалі, досягаю певних вершин. Вже шість років я на першому місці в рейтингу. Я адекватна людина, я розумію, що це дуже складно і майже неможливо тримати себе у формі постійній два роки. Скажу так: поки що не планую брати участь в чемпіонаті світу 2025 року. Але все в житті буває. Може, там і з’явлюсь. Може, амбіції візьмуть гору.

Зараз я після того чемпіонату переживаю 3-4 стадію. Першою був гнів. Потім було дуже сильне розчарування у всій системі карате. То було дуже несправедливо. Такого ніколи не було. Чому таке відбулося саме зі мною? Потім у мене був період, коли я думала вже не виступати. Зараз я хочу побачити себе на татамі й відповісти — чи зможу ще виступати та перемагати? Просто їздити та виступати — це історія не про мене. Або я постійно виграю і я номер один, або я закінчую на цій мажорній ноті.

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 
 

 

 
 

 

Публикация от Anzhelika Terliuga (@anzhelika_terliuga)

«Д». 2023 рік - це перемоги на чемпіонаті Європи в Іспанії та Європейських іграх в Польщі. Рік був все ж таки вдалий…

А.Т. Дуже вдалий. Закрито багато гештальтів. Європейські ігри — то був реванш. Я дуже рада, що перемогла Горанову (У фіналі минулих Європейських ігор Анжеліка програла Івет Горановій з Болгарії). Перемога на чемпіонаті Європи — підтвердження мого статусу, дуже було круто, друге золото поспіль. Третє місце на чемпіонаті світу — також вагоме досягнення. У мене на ЧС завжди щось траплялось. Цього разу також щось трапилось — не знаю, може, хтось зачарував цей турнір. Багато є перемог, медалей, але чемпіонат світу для мене був історією трешу. Знаєте, як буває в житті, чого ми дуже сильно хочемо, воно від нас віддаляється. Сказати, що я мріяла про цю медаль — це ніяк не передає всіх відчуттів. А в цілому, дуже вдалий рік.

«Д». Цей рік - олімпійський. Так вийшло, що карате потрапило на ігри у 2021 році, і це принесло тобі нагороду й вистрибнуло як дисципліна напередодні ігор в Парижі. З яким відчуттям будеш спостерігати за Олімпійськими іграми без карате?

А.Т. Я вам чесно скажу: якби карате не викинули з олімпійської програми, а залишили, то однозначно ми б з вами говорили, як я готуюсь до Олімпійських ігор. Це сто відсотків. Я б цю історію так просто не залишила. Якщо ми подивимось на 2022-23-й роки, на всі мої перемоги, я б точно здобула б ліцензію, була б сфокусована на цьому. Минулий рік показав, що я була набагато сильніша моєї суперниці, з якою у мене було стільки проблем раніше. Але. Карате було на Олімпіаді в Токіо, тому що Японія — батьківщина карате, там багато людей цим займаються. Ми якось з моїм тренером Денисом Морозовим (він мене з 14 років готував, вів до Олімпіади) приїхали на семінар туди. За три дні було близько 400 учасників. Одна з причин такої кількості учасників — те, що карате в Японії дисципліна, яку викладають у школах та навіть університетах. У нас такого немає. Тому зрозуміло, чому в Токіо на Іграх була ця дисципліна.

Чому немає в Парижі? Не знаю. Можливо, повпливав фактор останнього фіналу у важковаговій категорії. Бо всі інші поєдинки були кайфові. Було приємно дивитися на карате, було з чим порівняти. Я жила в олімпійському селищі, бачила багато дисциплін. В карате якщо хтось на початку виграє, то це не означає, що в підсумку він переможе. Це прикольно дивитися. Це адреналін, це емоції, це клас.

Незрозуміло, чому дисципліну викидають з програми. 140 країн в світі пропагують карате, нас більше мільйона тих, хто активно займається спортивним карате. Тільки в України в базі 15 тисяч каратистів, які офіційно займаються спортивним карате і є учасниками якихось івентів. А скільки ще тих, хто займається для себе? Думаю, дуже велика кількість. Як можна таку дисципліну залишити без Олімпіади?

«Д». Останні два роки українські спортсмени, що їздять на змагання за кордон — це не просто спортсмени. На них відповідальна місія. Вони представляють країну, що воює, дає відсіч ворогу, агресору. Ти таку відповідальність на собі відчуваєш?

А.Т. Звісно, вважаю, що це наша місія. З початком повномасштабної війни ми розуміємо, що можемо робити для країни найбільш корисне — щоб підіймався на змаганнях наш прапор, розповідати та постійно нагадувати про Україну. Показувати в соцмережах, що відбувається. Для наших підписників з усього світу. Нам вони довіряють. Кожний раз, коли я приїжджаю на семінари за кордон, то розповідаю про те, що відбувається. Відповідаю на всі питання. Всі знають, що я з України, всі знають, що там війна, всі знають, як складно нам жити. У нас є благодійні проєкти й за кордоном, й в Україні. Останній, який ми робили, наприкінці грудня, ми розігрували кімоно, в якому я перемогла Івет. Ще розіграли рукавички Ірини Зарецької, чемпіонки світу. Передали кошти 36-й бригаді (миколаївські морпіхи, — Ред.).

«Д». Періодично потрапляю на збори у твоїх сторіз. Підтримуєш окремі фонди? Або окремих військових?

А.Т. Скажу, що в перший рік війни хаотично кидала, з того, що можу. У нас в карате не такі великі призові як в тенісі, наприклад, де махнув ракеткою і вже 10-12 тисяч євро маєш. В карате за перше місце в прем’єр-лізі отримаю тисячу євро. Але щодо нашого з чоловіком бюджету, порівняно з тим, що ми заробляли, то були немаленькі гроші. Останні місяці напряму зв’язуюсь з військовими, дізнаюсь про їх потреби та підтримую їх. Це ефективніше. У нас, наприклад, є друзі в батальйоні «Стугна». Вони постійно в гарячих точках. Бачу їх збори — доначу.    

«Д». Анжеліко, розкажи про місце, де з тобою спілкуємось? Що це за спортивний клуб?

А.Т. Ми зустрічаємось в Royal Team, це зал мого чоловіка, клуб карате. Відкрили його в грудні 2022 року. Сюди ми вклали всю нашу душу, енергію. І всі призові кошти зі всесвітніх ігор. Зал ми створили для того, що були гідні умови для тренувань. До того у нас був зал в школі. Там минулої зими почались перебої зі світлом, нам було складно тренуватись. Почали шукати варіанти інші. Довго шукали через високі ціни на оренду. Тут нам пощастило, знайшли класних людей, що здають це приміщення. До нас тут були танці, бокс, ММА. Хочемо тут затриматися. Якщо є бажаючі віддати своїх дітей на карате і ви мешкаєте в Київському районі — будь ласка, наші двері відкриті. Я вважаю, що у нас один з найкращих спортивних залів в Україні з усіма умовами для професійної підготовки атлетів з карате. У нас класна команда спортсменів і тренерів, які роблять все можливе для розвитку дітей. А також нещодавно один з лідерів команди привіз срібло з чемпіонату Європи серед кадетів. Кожен рік наш клуб поповнюється новими титулами чемпіонів.

«Д». Як амбасадор ти була присутня на шкільних змаганнях «Пліч-о-пліч». Розкажи, яка твоя роль в цьому заході та взагалі, яка мета цих дитячих зборів?

А.Т. Це прям кайф, що дають поштовх такому проєкту, щоб діти хоч якось відволікались від того, що відбувається. Відомих спортсменів України — Ярославу Магучих, Марину Бех, Жана Беленюка, мене, багатьох футболістів ознайомили с цим проєктом, зробили єдиний чат. Один з авторів ідеї Антон Нікулін, колишній тренер збірної. Він зараз керує спортом на Львівщині. Він мене і залучив до цього проєкту. Нам всім розповіли про цю історію, ми всі цим захопилися. Ми хочемо розвивати спорт в країні. Сподіваюсь, що наступного разу вони добавлять в програму карате. Зараз для нас важливо це пропагандувати. Емоційно рада бути частиною цієї кампанії. Сподіваюся, що це позитивно вплине на майбутнє дітей.

«Д». Ти вже розумієш, що тренувати дітей, працювати з ними — то є твоїм покликанням? Готуєш себе до цього?

А. Т. Ні, до цього себе не готую. В мене був вже досвід тренерської роботи. Але війна внесла свої корективи, клуб, де я працювала, був зачинений. В період, коли вони відкрилися, я була вже на змаганнях і семінарах за кордоном. Я вирішила для себе, що мені буде дуже важко починати з нуля. Але, наприклад, ділитися своїми знаннями, розповідати про це і в Україні, і у світі спортсменам, які беруть участь в змаганнях, для мене це дуже класна психопрофілактика. Це робить мене щасливою. Я отримую від цього задоволення, це зараз моє призначення. Саме цьому хочу тепер приділяти більше уваги. То більше не про тренерство. Про семінари. У нас є з чоловіком ютюб-канал, де ми для людей з усього світу розповідаємо про тренування, запрошуємо крутих тренерів на наш канал. Це все про розвиток карате в усьому світі. Показувати свій стиль, показувати свої вправи. Щоб люди додавали у свій процес і ставали чемпіонами. Їм не потрібно пояснювати ази, ми на одній професійній хвилі.

Так я себе бачу в найближчі роки.     

Розмовляв спортивний оглядач «Думської» Віталій Хемій

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 
 

 

 
 

 

Публикация от Anzhelika Terliuga (@anzhelika_terliuga)