Авантюрист, розвідник і просто велика людина: де в Одесі мешкав начальник махновської контррозвідки Лев Задов  

На розі Жуковського та Карантинної вулиць в Одесі знаходиться не зовсім звичайний будинок — конструктивістська чотириповерхівка Радторгфлоту, побудована на початку 1930-х років за проектом архітектора Петра Жиденка. У центрі міста є ще два схожі будинки його авторства — на Троїцькій, 22 та у провулку Маяковського, 9.

Наприкінці 1920-х — на початку 30-х років конструктивізм ще не був заборонений Сталіним як «буржуазний стиль», тому у великих містах, наприклад, у Запоріжжі та Харкові, збереглися цілі квартали, створені послідовниками модної тоді німецької школи «Баухаус».

Одеса – не Харків, тут конструктивізм у центрі так просто не знайти. Проте, всі три будинки – особливі та пов'язані з різними історіями: детективними, трагічними та цікавими.

Саме з Жуковського, 5 у ніч на 26 серпня 1937 року чорний воронок забрав відомого махновського начальника контррозвідки Лева Задова, який на той момент давно служив радянській владі і жив в Одесі. У цей тихий район Задов більше не повернувся — його розстріляли 25 вересня 1938 року за «шпигунство на користь Румунії». І, можливо, його останки досі перебувають на 6-му кілометрі Овідіопольської дороги, де була розташована розстрільна спецділянка того періоду, за відновлення пам'яті про похованих там йшла неабияка боротьба, яка закінчилася виявленням 29 ям із залишками жертв політичних репресій.

Але про все по порядку.

«ЗІ МНОЮ ЖАРТУВАТИ НЕ ТРЕБА»: ЛІТЕРАТУРНИЙ ГЕРОЙ І ЕКРАННИЙ ХЛОПЧИК-ПОГАНИШ

Лев Задов дожив у пам'яті більшості пострадянських людей до наших днів завдяки трилогії Олексія Толстого «Ходіння по муках», де «червоний граф» зобразив його таким собі веселим душогубом.

«Я Льова Задов, зі мною жартувати не треба», — коронна фраза персонажа Левки з екранізації радянського роману так і залишилася приказкою, яку пам'ятають мільйони.

«Левка був кат, людина такої дивовижної жорстокості, що Махно ніби не раз намагався зарубати його, але прощав за відданість…», — писав Толстой.

«Він не був ні садистом, ні бузувіром — на відміну від катів того ж часу з ЧК або карників із Білої армії», — пізніше розповів в інтерв'ю син Задова Вадим Зіньковський.

«Червоному графу» треба було очорнити і повстанців, і анархістів, і Нестора Махна — того вимагала радянська пропаганда: не було вже жодних борців за свободу українського народу, які домагалися рівних прав та соціальної справедливості.

«Толстой так само спотворив реальну діяльність Лева Задова, як і його зовнішність. Єдина, мабуть, відповідність — двометровий зріст Лева Миколайовича. Решта, м'яко кажучи, придумана. До речі, в загоні він відомий був під своїм анархістським псевдонімом — Зіньковським, а не Задов», — ділився своїми враженнями його племінник Яків Задов.

Махно воював з усіма: з більшовиками, німцями, петлюрівцями, білогвардійцями, австрійцями, греками та поляками. Він мріяв про створення вільної республіки «Махновії», а Задов був його вірним послідовником та талановитим організатором та розвідником.

ХЛОПЧИК З ПРИСТОЙНОЇ ЄВРЕЙСЬКОЇ РОДИНИ, ЩО СТАВ ЕКСПРОПРІАТОРОМ І АНАРХІСТОМ

Лев Задов-Зіньковський народився 11 квітня 1893 року в єврейській колонії Весела в сім'ї Юделя Зодова, у якого було десять дітей — чотири хлопчики та шість дівчаток. Двох десятин землеволодіння явно не вистачало на стільки ротів, та на початку ХХ століття сім'я, що збідніла, переїхала в Юзівку — нинішній Донецьк. Після закінчення єврейської початкової школи – хедера – Задов підлітком почав працювати на млині, а потім робітником у доменному цеху Юзівського металургійного заводу.

«Виріс Льова двометровим богатирем. Там же, в Юзівці, він познайомився з анархістами і взяв участь в «ексах» — збройних нападах з метою поповнити партійну касу. У результаті — вісім років каторги. Відсидівши чотири роки, у 1917-м Лев Задов вийшов на волю, взяв прізвище Зіньковський і вступив у Червону гвардію. Він воював з донськими козаками, австрійцями, німцями, військами генерала Краснова. У листопаді 1918 року разом із молодшим братом Данилом опинився у Махна, де незабаром став начальником контррозвідки. Він завжди знаходився поруч із батьком, був його тінню», — пише про отця Вадим Зіньковський.

Те, що Задов, як і багато інших українських революціонерів-євреїв, приєднався до махновського руху, вкотре спростовує міф про антисемітизм Нестора Махна.

На той момент революційна повстанська армія Махна розрослася до 60 тисяч чоловік і виникла необхідність створення армійської контррозвідки, начальником якої був призначений Лев Голіков, а його помічником — Лев Задов-Зіньковський, який уже наприкінці 1918-го очолив комісію з реквізиції.

Влітку 1919 року контррозвідка розділилася на армійську та корпусну, і Задов став начальником контррозвідки Першого Донецького корпусу. На цій посаді керував розстрілом командира «Залізного полку» комуніста Полонського із групою товаришів, запідозрених у змові проти Махна.

«Оперативна розвідка Льови складалася з кількох груп по дві-три людини: молоді баби, хлопчики 13-14 років, старі. Кожна група на підводі. Таких груп надсилалося п'ять-шість. Вони їздили кілька днів і поверталися, доповідали, де які частини противника перебувають чи куди прямують у радіусі 50-60 км. Отже, батько обстановку завжди знав докладно», — так описував діяльність Леви молодший брат Данило, який служив з ним разом.

БУВ ВІДДАНИМ МАХНУ ДО ГРОБУ

Коли в січні 1920 року радянська Росія оголосила Махна поза законом і почала переслідування та знищення анархістів, Лев з братом були серед тих, хто врятував його, який захворів на тиф, сховавши в затишному місці. Навесні 1920 року брати Зіньковські повернулися до відновленої армії Махна. Пізніше білоемігрантські видання ряснітимуть публікаціями про звірства і тортури, що творяться особисто Задовим. Але в матеріалах справи Задова-Зіньківського в ГПУ 1924-1927 рр., і в НКВС 1937 року немає жодного слова про ці звірства та тортури, хоча чекісти провели скрупульозне розслідування.

У Задова були агенти у військах і навіть штабах супротивника. Наприклад, коли до Махна прибув на бронепоїзді Ворошилов, Лев попередив Нестора Івановича, щоб не йшов на переговори сам, а послав когось замість себе. Парламентаріїв відразу заарештували, і бронепоїзд на всіх парах помчав до Харкова, де після допиту їх розстріляли чекісти.

Чим же, окрім розвідки, займався Задов? Та всім, що доручав Махно. Редагував газету повстанської армії, яка мала назву «Шлях до свободи». Випускав листівки зі зверненням Нестора Махна до селян, городян, солдатів супротивника та до бійців своїх полків. У березні 1919 року Задов став членом так званої ініціативної групи, яка відбирала цінності у заможних жителів міст та містечок, що потрапляли під владу махновців.

Задов був відданим Махну, як то кажуть, до гробу. Коли у жовтні 1920 року уклали Старобільську радянсько-махнівську угоду для використання повстанців у боротьбі з бароном Врангелем у Криму, він був призначений комендантом Кримського корпусу, брав участь у штурмі Перекопу та розгромі Врангеля.

Після перемоги у Криму із залишками Кримського корпусу Лев пробився до своїх у грудні 1920 року. Зазнавши великих втрат, Махно на чолі невеликого загону в липні-серпні 1921 зробив свій останній рейд, а потім відступив до Румунії. 28 серпня 1921 року в бою з червоноармійцями він був поранений у голову і командування загоном прийняв Лев Задов.

Він вивів загін до Дністра в районі Кам'янки (зараз це північний схід Молдови), де можна було переправитися річкою на конях. Але там була прикордонна застава, і Задов повів 77 махновців — усе, що залишилося від повстанської армії — в останню атаку. Перед боєм він зняв з пальця дуже дорогий старовинний перстень із великим діамантом і віддав його дружині Махна Галині Кузьменко. Лев Задов сказав, що це єдина коштовність у загоні, і якщо вони прорвуться, то румуни, можливо, не обшукуватимуть жінку. А потім цей перстень можна буде продати, щоб отримати хоч якісь гроші на перший час. Форсувавши Дністер, махновці прорвалися і пішли до Румунії. Лев мав рацію -Галину не обшукували. Перстень продали та виручені гроші дуже допомогли у лікуванні батьки Махна.

ЯК ЗДАВАВ СВОЇХ І ОТРИМАВ КВАРТИРУ В ОДЕСІ

Так розпочалися три роки вимушеної еміграції. У Румунії махновці створили свій закордонний центр, у якому Задов був однією з перших фігур. Він планував зібрати кілька загонів та воювати з радянською владою. Коли Махно потрапив до польської в'язниці у вересні 1923 року, Задов метався по всій Європі, збираючи гроші на визволення свого командира. Цікава деталь: саме Лев Задов зірвав виконання теракту з убивства Нестора Махна, який мав здійснити Дмитро Медведєв, який нелегально проник до Румунії, майбутній Герой Радянського Союзу, командир розвідника Миколи Кузнєцова.

У 1924 році Задов із молодшим братом повертаються в Україну і здаються владі: одні джерела пишуть, що за завданням румунської Сигуранці, інші — що брати Задови не переставали співпрацювати з радянськими органами в еміграції. ГПУ вирішує використати багатий досвід роботи Лева у розвідці та контррозвідці, а також великий авторитет серед махновців. До того ж на той момент на нього поширювалася амністія від 1922 року для колишніх бійців Революційної повстанської армії. Якийсь час братів ув'язнюють у харківській в'язниці ОГПУ і допитують, а потім пропонують співпрацю.

Навесні 1925 року їх визначили на легальну роботу оперуповноваженими іноземних відділів ГПУ – Лева відправляють до Одеси, а Данило отримує призначення до Тирасполя. В одеському відділі ГПУ-НКВС Лев Задов служив чесно – про це свідчать записи в особистій справі. Стягнень там немає, одні нагороди, зокрема – маузер із золотою монограмою: «Л. Задову за бойові заслуги». Ще один пістолет він отримав у 1932 році з написом: «За активну та нещадну боротьбу з контрреволюцією».

Будучи ще у Харкові після в'язниці ОГПУ, Задов винаймав квартиру та закохався у дружину господаря – красуню Віру Матвієнко. Його не зупинили ані чоловік, ані двоє дітей, ані походження – вона була спадковою дворянкою, закінчила інститут шляхетних дівчат у Полтаві, вільно володіла шістьма іноземними мовами. Вони покохали один одного, і коли Задова відправили до Одеси, з ним поїхала й Віра, забравши дочку Аллочку. Тут вони одружилися, а за рік у них народився син Вадим.

В Одесі родина жила на Поштовій вулиці, 5 у квартирі № 17 – на одній сходовій площадці з племінницею Лева Троцького Вірою Інбер. Кажуть, коли Лев Задов крокував на службу на Маразліївську вулицю, одеські биндюжники, які не визнавали жодних авторитетів, зупинялися і ввічливо піднімали головні убори.

Варто зазначити, що «тепле» місце в Одесі Лев отримав не так. Ще під час відсидки у в'язниці Задов допоміг радянським спецслужбам у проведенні операції «Скрипалі» з виманювання махновців із Румунії на батьківщину.

«Тільки особисто. Цілком таємно. Реєстрації не підлягає. По розробці операції «Скрипалі». Про інтернування махновців у Румунії. Для перевірки свідчень затриманих нами було перекинуто 18 жовтня до Румунії махновця Бойченка на прізвисько «Смаглий» з рекомендаціями ЗадоваЮ який повернувся 23 жовтня, в Румунії перебуває понад 45 махновців, які за брудними роботами в різних кінцях країни. Смаглий привіз списки. Усі хотіли б повернутися. Його направили туди вдруге…», — ці рядки із шифрування ГПУ з Києва, яке зберігається в архівах.

Соратники Махна повірили у розроблену Задовим легенду про те, що в Одесі формується підпільний махновський центр, який готує повстання проти радянської влади. Кур'єри Махна через «вікна» на кордоні, організовані Задовим, везли одеським «підпільникам»-чекістам інструкції, зброю, гроші та… контрабанду – гарні речі та їжу зокрема.

Як розповіли на допитах махновці Микола Зуйченко, Пантелеймон Каретник, Омелян Бойченко, вони доставляли Задову закордонні шовкові панчохи, жіночі берети, грамофонні платівки, авторучки, годинники, а також делікатеси, ковбасу, сир. Агенти, пізніше завербовані Левом Задовим, займали високе становище у румунській армії і тому постачали одеських чекістів дуже цінною інформацією. Завдяки їй було знешкоджені десятки нелегалів Сигуранци, які діяли на території України.

Жорнова історії перемололи блискучого авантюриста у серпні 1937-го — дев'ять місяців Лев Задов стійко переносив допити та тортури і не визнавав вину у тому, що «працював проти радянської влади». Але 13 травня 1938-го зламався і підписав покаянний лист: «на всьому протязі Радянської влади був її ворогом» і «безперервно до дня арешту всіма заходами та засобами вів активну боротьбу проти уряду та партії». Після цього жити йому залишалося недовго – 25 вересня 1938 року його розстріляли.

Після арешту Лева Задова його дружина Віра була репресована, більше року просиділа у в'язниці, потім її із сином заслали до Казахстану. Їхній син Вадим Львович Зіньківський-Задов (1926-2013) у січні 1944 року пішов добровольцем на фронт Другої світової, дослужився до полковника Радянської армії. Довгий час домагався реабілітації батька і в 1999 році написав книгу «Правда про Зіньківського-Задову Лева Миколайовича — анархіста, чекіста». Приймальна дочка Задова — Алла (дочка Віри) пішла добровольцем на фронт, стала медсестрою та загинула у червні 1942 року під Севастополем.

Автор — Олена Балаба, фото автора та з відкритих джерел