«Копійна» барахолка: як одесит Василя Теркіна не продав і «при румунах було краще» (частина друга)

Ми продовжуємо розповідь про «копійну» барахолку, де наш Дмитро Жогов вирішив не просто матеріал для статті набрати, а й поторгувати. Ну щоб відчути всі тонкощі. У першій частині ми розповіли вам про основи цієї непростої справи, продавати на блошиному ринку. Що ж чекає нашого героя далі? Облава?

Спойлер: все закінчиться добре, Дмитро продасть весь свій скарб, ну майже весь, збере історії та враження, і головне, стане «своїм» серед завсідників. Читайте другу частину пригод «Думської» на барахолці на Героїв Крут.

Я ВПИСУЮСЯ ЗА БАРАХОЛКУ І ВІДДАЮ КАРАЦУПУ

Я пам'ятаю, як ми бігли на восьмій станції Фонтану від міліції. Нагрянули тоді менти, тому що Черненко оголосив війну рок-музиці, і на «сходку» примчали два «Ікаруси» — це для завантаження меломанів.

Я тоді був швидконогий: скакав як олень по схилах до моря. А поруч пихкали сорокарічні дядьки з вусами, як у піснярів, і довгими рідкими патлами, що обрамляли лисину, з пакетами дисків під пахвою. Ясна річ, що їх міліція наздоганяла.

Я неспокійно заворушився в шезлонгу, я вже давно не «швидконогий олень», скоріше морж, забив ластами, заворушився, визираючи патруль. Але ажіотаж, виявляється, викликала жінка. Вона йшла по рядах торговців і просила підписати петицію до міського голови. Виявляється, все-таки мова йшла про поліцейські облави! Тому й шепіт був.

Її звуть Наталія Осташко, вона директорка «БФ Одесити за соціальну справедливість». Каже, що людям з «барахолки» потрібна підтримка!

— Тут багато переселенців, у них навіть квартири не залишилося! Все знищили ракетами. Коли у мене був важкий період, я теж виходила сюди торгувати. Зараз вже не торгую. Але багатьох дівчат знаю. Приношу їм свої старі речі, які залишилися.

А минулого тижня прийшла — вони стояли, ледь не плачучи. Приїжджала поліція. Принижували. Розкидали речі. Погрожували: «Не дай Бог з'явитеся!». Потім цього тижня вже двічі було. Прибігає поліція: «Тут буде їхати мер, йдіть звідси негайно».

Наталю підтримали й інші продавці:

— У США є гаражні розпродажі. Людина продає своє! У неї накопичилося барахла, і вона винесла його перед будинком, розклала. І ніхто її не чіпає! А у нас ногами по товарах б'ють! Штрафують!

Я підписав лист до мера. Напевно, вже не до Труханова, після всіх останніх подій. Але тоді ми про ці перепетії не знали і зверталися до Труханова.

«Меру м. Одеса Труханову Г.Л.

Осташко Наталія Олександрівна

м. Одеса,

Заява

Просимо Вас надати можливість для соціальної торгівлі біля ринку «Черемушки», а також розглянути варіант створення соціальних місць на даному ринку, щоб малозабезпечені, переселенці та інші нужденні могли там вести торгівлю.

13.09.2025 р.»

І штук 60 підписів.

Негоже переселенцям страждати, а поліцейським ногами їхній нехитрий скарб розкидати. Поясніть своїм недоумкуватим підлеглим: не треба продавців відганяти з мого шляху. Я не король чай. В окуповану румунами Одесу приїжджали король Румунії Міхай I і королева-мати Олена. Він був у військовій формі, вона — вся в білому, з великим намистом на шиї. Вони разом із тодішнім міським головою Пинтей пройшлися по Староконці або якомусь іншому базару і навіть щось купили. Будь як король. Або як Пинтя!

До Наталії підійшов чоловік. Охайний, статний. Послухав нашу розмову.

— Так не можна. Тут виходять бабусі продавати шкарпетки, які самі зв'язали. Кришталь дістали з шафи з недоторканного запасу — теж продають. І тут її виганяють. Коли людям нічого їсти, влада повинна дозволити торгувати. — І тут же запитав: — А скільки ваша Карацупа коштує? Я прикордонник, з 92-го року служу, я знаю, хто це, і хотів би її собі придбати.

Військовослужбовцю (його звуть Андрій) віддаю Карацупу даром. Йому довелося побувати на «нулі». Розповідає, що наші хлопці лежали вбитими, а вони підійти не могли: ворожий снайпер працював.

— Тож нам довелося стріляти всяку звірину, ворон і собак, які підходили до трупів. Багато всього було.

— Скажіть, що робити, щоб наші українці не тікали лісами і не плили річками за кордон?

— Замість витрачати мільярди на всяку дурню, держава оголосила б премії, — каже Андрій. — За кожного вбитого або взятого в полон кацапа — 1000 доларів. Підбиваєш танк — 100 тисяч доларів. Ось оголосіть про такі розцінки — і не тільки ніхто не буде тікати, а самі будуть йти.

Взяв Карацупу і сфоткався.

І тут мене відвідала світла думка. У мене сильно боліла спина, а телефон з буквеним циферблатом і сифон «Пінгвін», а тим більше скарбничка-Теркін важили чимало. А ліфт у будинку не працював. Тягнути весь цей «совок» знову в будинок я не хотів.

І я вирішив не порушувати закон, не продавати, а міняти речі на цікаві розповіді! Про ринок! Про те, як живеться тутешньому народу.

АТРАКЦІОН НЕВИДАНОЇ ЩЕДРОСТІ, АБО ЯК Я ПОДРУЖИВСЯ З ПРОДАВЦЯМИ

І тут я зрозумів, у чому полягає місцевий, барахолкинський кайф: тут така кількість спілкування, яку не отримаєш ніде більше. До мене кинулися продавці — але не приваблені халявою, а щоб поговорити «за життя» і розпитати, чого це я віддаю речі за розповіді. А дізнавшись, що я з «Думської», почали розповідати про свою нелегку долю і про удачу продавця і покупця.

Один дідусь, щоправда, підійшов, подивився на «Дніпрогэс», а почувши, що він даром, розлютився і буркнув: «Даром за коморою» — і пішов, бурмочучи собі під ніс. Не повірив.

А решта були раді розповісти. Безкоштовні вуха! Та як тут не заслухаєшся?

«Гуляю я по Копійчаній і дивлюся купу дитячих іграшок, якогось мотлоху, — розповідає, витріщаючи очі і жестикулюючи продавець Сергій. — Дядько бомжеватого вигляду все це продає. І тут я бачу серед усього цього одну модельку. Машинка часів СРСР. І це не просто машинка часів СРСР, а рідкісна модель. Так, вона була в пошарпаному стані, фарба з неї злізла. Але для тих, хто розуміє, це цінна річ. Поясню, що.

Це була «Чайка СРСР». Але не проста «Чайка», яку можна зустріти досить часто, а електрифікована. Вона в СРСР продавалася тільки в певний період часу, на початку 80-х. У неї в багажнику був спеціальний блок батарейок, і у неї горіли фари. І там був спеціальний ключик. Ця «Чайка» на аукціонах коштує від 500 до 1000 доларів — залежно від того, в якому стані.

Я питаю. Людина каже, що вона коштує 100 або 200 гривень. Але я розумію, що у мене немає з собою грошей. У мене порожній гаманець, тільки картка. Я пам'ятаю, як я хвилювався, — тут Сергій удавано хапається за серце і продовжує захлинаючись. — Я кажу: «Сховайте її кудись, цю машинку. Не показуйте нікому!» Як я побіг! Спершу думав помчати до банкомату, але потім побоявся, що не встигну. Я повернувся. Знайшов знайому жінку-торговку, попросив у неї позичити. Вона дала мені гроші. Я побіг до продавця. Як я сподівався, що ця машинка на місці, що він її нікому не продав! Я пам'ятаю, як я її забрав тремтячою рукою, поклав у сумку — і тільки тоді серце перестало вискакувати».

Це була не просто розповідь. Прямо театр одного актора. Або ось Людмила, вона купила металічний календар.

«Цей ринок необхідний для мешканців цього району. Ми продаємо те, що нам не потрібно, а купуємо те, що потрібно — за нормальними цінами, за своїми можливостями. І, звичайно, спілкуємося. Це теж чудово».

А потім приходив кремезний чоловік, який продавав царських часів газети, під'їдені мишами. Стопка — 100 гривень. Він неквапливий. І з тих людей, що весь час вимагають участі співрозмовника в розмові.

— Любімов? Знаєте його? Ні? ГРКХМ! (недовірливо відкашлюється) Нарком торгівлі в СРСР під час війни. Написав Берії в 44-му році: що приватники торгують у Москві і вдень, і вночі. До них народ пре і міняє речі на очах міліції. І що зробив Берія? Знаєте? Написав резолюцію: «Спекулянтів розстрілювати! Решту не чіпати». Ось так!

Я не смію заперечувати. Думаю, може він і старими радянськими газетами торгував, звідти й інформацію підхопив?

-А при румунах? Продовжує кремезний. — На Новому ринку був окремий ряд бляхарів, які паяли бляшанки з медом для німців. У всіх була робота. Магазини продуктами забиті. На Великдень черги біля церков для бажаючих освятити харчі.

- Не все було так добре. За часів румунів палали порохові склади, куди зігнали одеських євреїв, — кажу я йому. Навіть у кафе на Дерибасівській відчували цей запах.

Коренастий незадоволено відходить.

Підходили і обмінювалися розповідями про життя, і отримували дурні шматочки з минулого різні люди.

Ось, наприклад, дивовижна людина — колекціонер швейних машинок Сергій Цуркан.

«Мій дід був мандрівним кравцем. Шив усе: сорочки, кожухи, штани. У нього була машинка і по шкірі, і «білошвейка». А потім за «сталінською путівкою», за 58-ю статтею, потрапив до Воркути. У 54-му реабілітували. Всі ці роки записали в стаж, але здоров'я пішло. Він у шахті працював. Так розповідав — тільки встигали трупи піднімати. Як щури в норах. А машинки свої він у землю закопав на час війни, щоб німці не відібрали.

І ось коли моя мама виходила заміж в 55-му році, він їй подарував «білошвейку» «Зінгер». На той час ця машинка була годувальницею: шити треба було завжди і всім. А розраховувалися грошима або бартером. Я цю машинку пам'ятаю з дитинства. Дуже подобалося її крутити і пробував щось шити.

А потім, — продовжує Сергій, — хтось взяв машинку на час і загубився. Залишився від «білошвейки» один стіл. І я вирішив шукати схожу «Зінгер» і здивувався, коли побачив, що ринок заповнений швейними машинками. І продаються вони за викидною ціною.

Таке диво інженерної думки, такий високотехнологічний виріб, такий потрібний винахід — і коштує копійки! А іноді їх здають на металобрухт. Таку, як у нас була, я знайшов. Але вирішив з того часу машинки збирати».

Зараз у Сергія близько ста машинок.

Я три години говорив про політику, Труханова, ТЦК, Трампа, Омара Хайяма, про Карацупу і його собаку Інгуса (Індуса), про СРСР, про обстріли, про те, куди бігти в разі тривоги (всі стискали плечима), про Бориса Джонсона, чиє зображення прикрашало рекламний плакат курсів англійської. Мені тут добре. Сонечко гріє. Ринок як кисіль втягує мене, як необережну муху.

Мені вже кажуть: «Ви що, всього на один день до нас? Приходьте і завтра, ми місце притримаємо!».

Я дякую. Тут непогані люди, з ними і справді було цікаво.

Я почав збиратися і думати ось про що. Я простояв майже весь день. Мої сусіди нічого не продали. Але це нібито вгодовані солідні дядьки. А є ж зовсім бідні.

Є такий вислів — «глибока бідність» (або «крайня бідність»). Це стан за межею фізіологічного виживання, коли людина економить навіть на їжі. А з простроченими макаронами, в яких вже й жучок завівся, що за життя? Хтось сумно посміхаючись скаже: «Ну нічого, макарони по-флотськи». А хтось від такого життя сам не свій буде. Хоч у петлю.

Для порівняння: звичайна бідність змушує людей виглядати бідно, але охайно. А тут черевики каші просять, а полагодити немає на що. Таке теж трапляється.

— Баба Леля тут стояла, — згадала одна з торговців, — зовсім старенька. Мівіною і картоплею харчувалася. І все. А зараз вже не стоїть. Ось ми всі радіємо, що росіянам Макдональдс закрили! А у нас що?

-Війна. Розуміти треба, — відповіла їй сусідка. — І так, голод є. Якщо харчуватися китайською локшиною весь час — це що, не голод?

Я сказав, що в монастирі годують усіх. Потім подумав, хотів додати, що від голоду нікому не дадуть померти. Потім знову подумав: а можна зараз померти від голоду? Чи ні?

Людмила Черенько, зав. відділом дослідження рівня життя Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, каже, що глибока бідність в Україні завжди була нижчою порівняно з росією та Білоруссю. У 2021 році в Україні тільки 1,3% населення перебували за межею фізіологічного виживання. Однак у 2023 році цей показник зріс до 8,8%.

Я готовий оскаржити офіційну планку фізіологічного виживання. Прожитковий мінімум — 2 920 грн. Я стверджую, що не можна вижити на цю суму більше одного місяця. Якщо людина не може працювати, якщо у неї немає, відібрали можливість продавати свої речі, дитячі іграшки, якщо вона не може купувати і перепродавати значки та машинки — вона помре. Я готовий сперечатися з будь-яким депутатом, який за цю херню (мінімум) голосував: давайте місяць харчуватися виключно на цю суму — подивимося. У мене 150 кіло. Як каже прислів'я: поки товстий сохне, худий здохне. Я готовий! Хто приймає виклик? Я сподіваюся місяць протримаюся.

До початку повномасштабного вторгнення, за даними Світового банку, рівень бідності в Україні становив 20%. Зараз же він збільшився майже вдвічі — до 37%, про це вже заявив голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев. Щось мені здається, що цифри занижені.

І що тепер робити, думав я, змінюючи порожні сумки, беручи під пахву шезлонг і тепло прощаючись із продавцями. Зважаючи на все, життя найближчим часом краще точно не стане. А ось гірше, дорожче та голодніше — це майже напевно.

А що робити з барахолками, що швидко зростають, як у ту війну? — спитають стурбовані людським рухом чиновники.

А може, нічого не робити, панове чиновники? Чи не звертати, як Берія, уваги на барахолки? А?

Правильної відповіді я не знаю.

Теркіна, до речі, ніхто не взяв. Він сам залишився. Вам не потрібно? Як там…

— Гей, хазяїне, не позіхай,

— Теркіна-скарбничку купуй!

P.S.

На наш запит про «копійчану барахолку» — чи можна людям під час війни торгувати з асфальту, щоб вижити? — нам відповіли:

У ході інвентаризації Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради було виявлено місце нагромадження несанкціонованої торгівлі за адресою: м. Одеса, вул. Героїв Крут (від ринку «Черемушки» до вулиці Космонавтів).

Зазначена торгівля є стихійною, оскільки здійснюється фізичними особами, які не є суб'єктами господарської діяльності, без відповідних дозвільних документів про якість та безпеку товарів, що їх реалізують у невстановлених місцях (на вулицях, тротуарах тощо) — «з рук», із землі, без відповідного дозволу на розміщення торговельного об'єкта.

Стихійну торгівлю заборонено низкою нормативно-правових актів, які залишаються дійсними під час військового стану. Крім того, торгівля з рук у невстановлених місцях (на вулицях, площах, під'їздах, у скверах та інших невстановлених місцях) є адміністративним правопорушенням за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення та тягне за собою накладення штрафу від одного до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів. Торгівля з рук у невстановлених місцях промисловими товарами — тягне за собою накладення штрафу від шести до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією предметів торгівлі.

При цьому законодавство не передбачає такого поняття, як «соціальна торгівля», яке дозволило б порушувати вимоги закону щодо торгівлі без дозволів і в невстановлених місцях.

Також на адресу Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради систематично надходять скарги від мешканців на порушення санітарного стану території та Правил благоустрою міста Одеси під час стихійної торгівлі вулицями Героїв Крут та Космонавтів. Саме тому, в рамках чинного законодавства та реагування на звернення громадян, спільно з представниками Хаджибейської районної адміністрації та ГУНП в Одеській області вживаються заходи щодо ліквідації місць скупчення стихійної торгівлі. Зокрема, подібні рейди проводять і на інших територіях міста Одеси.

Автор – спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов, фото Валентини Бакаєвої