«Бариги не вживають»: одеські підлітки зіграли на сцені наркозалежних  

Перші покази вистави «Вписка 2» від кіношколи «Не по-дитячому» відбулися в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. Василька.  

Рік тому про першу «Вписку» ми давали репортаж тут.

Режисер-постановник та педагог Сергій Анашкін знову в ролі елегантного саркастичного джентльмена, який уособлює згубну силу наркотику. Проте за кулісами він зізнається: спантеличений тим, що не може вивести на сцену виконавця головної ролі в попередній виставі, Олега Баранова. Адже його персонаж, школяк Кел, загинув  у фіналі… І сьогодні Олег знаходиться у залі в якості глядача. Що можна порадити? Додати містицизму та притягти до дії привид Кела!

Автор і першої й другої п’єси, актриса Тетяна Саковська, за сюжетом, нагадаємо, класна керівниця та мама Кела, Марія Олександрівна. Самотужки вирощувала хлопця, але недооцінила небезпеку, що увійшла до класу разом із новенькою, яка виявилася наркодилером. У продовженні цієї історії ми бачимо Марію Олександрівну одержимою боротьбою з наркотиками: керуючи вже іншим класом, вона невпинно підіймає цю тему при написанні творів, своїм коштом випускає відповідні флаєри, що їх розповсюджують учні в обмін за дозвіл пропустити той або інший урок…

Але життя нічому не вчить Марію Олександрівну. Позбавлена особистого життя вчителька вирішує змінити імідж, перефарбовує волосся в рудий колір за допомогою улюбленої учениці Каті Сороки (Даша Іваницька), обзаводиться яскраво-червоними предметами гардеробу та має коханця з числа батьків учнів. Той-таки коханець, якого грає заслужений артист України Павло Чирва, виявляється наркобароном, використовує для розповсюдження свого зілля рідного сина, поневолює школярів та дотепно пропонує прикріпляти до кожного флаєру цукерочку (не просту, а таку, що дурманить свідомість), що викликає захват у легковірної Марії Олександрівни. «Бариги не вживають», — повчає наркобарон школярів, та відряджає їх робити закладки, які потім мають знайти «чайки», тобто наркозалежні клієнти.  

Ангеліна Борисова, Максим Красюк, Мирослава Єргєєва, Дмитро Григорьєв, Софія Сухачова, Анастасія Чолак, Нікіта Козик та інші студійці грають своїх персонажів, і жодної простої історії тут немає. Когось наркотики призводять до гамівної сорочки (її спеціально пошили для вистави), когось примушують впасти вельма низько, а то й піти з життя (є «ванільний» варіант «Вписки 2», де смертей суттєво менше, юні актори його не надто полюбляють, хочуть грати вже точно «не по-дитячому»).

І знову пластичне рішення Дениса Григорука дозволяє дітям проявити себе в танці, особливо в сцені у клубі «Ломбард» (ним володіє знов-таки наркобарон, який надає приміщення для шкільних заходів).

«Руда бестія!» — скаже негідник вчительці, коли маски будуть скинуті. «Я пофарбована!» — відповість вона, і зуміє постояти за своїх ученів, кожний з яких асоціюється у неї з якоюсь квіткою, від ромашки до орхідеї. З часом вистава набере темпоритму, а про її корисність говорить хоча б те, що болісне питання підіймається актуальними засобами театру. Артисти-початківці чітко виконали свої задачі: не плуталися у репліках, виходах, так грали кожну сцену, що зала вибухала оплесками та вереском у кульмінаціях.

«Мені б хотілося, аби головний результат нашої роботи був такий: молодь ні за яких умов не торкається до цієї гидоти, до наркотиків», — емоційно резюмує Сергій Анашкін. А його герой, потерпаючи якоїсь миті від поразки, злостиво погрожує повернутися…

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського