сданные



Шестиразовий бронзовий: ветеран одеського баскетболу — про вплив війни на спорт, свої страхи та майбутнє


2023 рік ще не перевалив через екватор, а в номінації «Головна спортивна подія в житті Одеської області» є явний фаворит. Це, безумовно, бронзові медалі української баскетбольної Суперліги, завойовані «Біпою».

Востаннє баскетбольні нагороди команда з Одеси здобувала в далекому 2004-му. Каталізатором успіху «Біпи» стало підписання легенди українського клубного баскетболу Андрія Агафонова. 37-річний баскетболіст провів менше половини з 32 матчів регулярного чемпіонату, але в кожній зіграній за «Біпу» грі був найкращим у команді.




За плечима Андрія — насичена і яскрава ігрова кар'єра. Свій перший комплект бронзових медалей він завоював у 2005 році у складі южненського «Хіміка». Якраз тоді в матчі за третє місце южненці обіграли… одеситів.

Агафонов вигравав бронзу п'ять сезонів поспіль, а разом із київським «Будівельником» став чемпіоном України. Були результативні виступи в Андрія в Литві, Угорщині, Румунії. І ось 19-й сезон у кар'єрі старожила українського баскетболу завершився черговим комплектом нагород.

Про кар'єру, баскетбол у воєнний час та багато іншого Андрій Агафонов розповів спортивному оглядачеві «Думської» Віталію Хемію.

«Думская». Андрію, у тебе значна колекція баскетбольних нагород. Але ми розуміємо, в яких умовах проводився чемпіонат: турнір був під питанням, грали під акомпанемент повітряних тривог. Та й баскетбольна Одеса медалей не бачила давно. Чи можна назвати цю бронзу особливою?

Андрій Агафонов. Я б так і сказав. Пам'ятаю кожну бронзу, починаючи з 2005 року. Щороку в «Хіміку» це було божественно, ми ніби вигравали фінал. На той час, якщо пам'ятаєш, реально сильні бюджети у всіх були, і ми не завжди могли змагатися з БК «Київ» і «Азовмашем». Це був у нас як мініфінал, ми перемоги вигризали. Завдання було мінімум третє місце, і п'ять років поспіль це виходило. Потім фуршети, привітання, дуже було багато всього приємного. Коли пішов із «Хіміка» 2010-го, навіть не можу згадати чогось поганого. Через кілька років я міг повернутися в «Хімік», після того, як із «Будівельником» виграв чемпіонат.

Тоді, у 2013-2014 роках, вважали за потрібне взяти інших гравців.

Повертаючись до нинішнього чемпіонату: кожна бронза, навіть зараз, це неймовірне відчуття. Мені 37, можливо, це остання медаль. З іншого боку, хто ще шість медалей бронзових виграв?

Чемпіонат проводився за незвичайною системою. Без плей-оф. Припустимо, що були б матчі 1/4, 1/2, фінальна серія. Приємна, але вікова одеська команда знайшла б сили за такого формату боротися за медалі?

Знову ж таки, в якому форматі, до скількох перемог? А якщо кращий із семіт? Якби всього дві гри, там найкраща різниця очок. Тоді б так, було б легше.

А якби поставили чвертьфінал, найкраща з п'яти ігор, потім найкраща з семи, але це непросто було б. У цей час так грати енерговитратно і фінансово затратно. Ніхто б цього не робив, кому воно треба, навіщо?

«Д». Мотивацію звідки черпаєш? Знову-таки повертаючись до того, що, коли ти був досить молодою людиною, у тебе вже шия була обвішана медалями, трофеї були. Пограв не тільки в Южному, пограв у Києві, за кордоном, загалом, подивився на баскетбол із різних боків, отримував задоволення, ну і, здавалося б, звідки ця енергія, щоб виходити і розривати?

А. А. Багато хто знає, після тридцяти в принципі я до баскетболу вже ставився так поверхнево. Але кожну гру я виходив заряджений повністю, це мене тримало.

Що мене тримало? Довгі язики якихось людей, які могли собі дозволити щось сказати нешанобливо в мій бік або бік співкомандників, які вже щось показали і чогось досягли. Ставитися нешанобливо, коли людині вже тридцять років, плюс вона вже десять років професійно грає — ніхто не має права. Щоразу мотивація в кожному новому сезоні… Якийсь дурненький дивак щось скаже, ми це почуємо, побачимо, все, і мотивація проявляється. Я не можу грати без тиску, мені потрібне навантаження, тиск на себе, на свою персону.

Тому що я маю вийти, мінімум якусь середню гру показати, а то й хорошу. Має бути результат! Це ніби й мотивувало.

Що доросліший гравець, то складніше вести діалог із тренером. Бувало таке, що тренеру хотів сказати: «Зачекай, я в грі вже стільки і ти мені будеш розповідати?!» А потім себе обсмикував: «Ні, я маю бути частиною команди і нормально реагувати на прохання тренера».

Усі, хто в грі, дозволяли собі при мені відкрити рота на тренера і говорити щось не так… Ми це обговорювали багато разів у коректній, потім у некоректній формі, це недозволено. Теж був сезон, наприклад, із Юшкіним Олегом, ми грали дуже багато років разом, і потім він був моїм тренером. І пацани не дадуть збрехати, на тренуванні і під час матчу він - Олег Олександрович. Він тренер, він відповідає за результат, відповідає за тренувальний процес. Уже після тренування ми можемо обговорити: «Олеже, що ти робиш, навіщо це саме?»

Якщо на тренуванні дається якась вправа, установка, я не можу собі дозволити і багатьом не дозволяв собі дозволити, «що це таке»? Після тренування — так, ми можемо обговорити. На тренуванні потрібно закрити рот і робити те, що треба. Має бути субординація.

«Д». Ти міг і зараз продовжувати кар'єру за кордоном. У тебе троє дітей, ти «виїзний». Але ти в другій половині 2022 року поїхав грати в Румунію, а за кілька місяців повернувся в Одесу. Чому не вибрав безпечну, відносно комфортну кар'єру?

А. А. Варіантів було багато, якщо ми беремо час на початок війни.

У перші дні війни, я не буду брехати, дружина не дасть мені збрехати, телефонувало дуже багато людей, майже з усіх країн, де я грав. Румунія, Угорщина, Німеччина. Одразу: «Андрію, приїжджай, виїжджай із країни, робота, житло, все знайдемо…» Тоді ж перші дні страшно було, у мене ще перші дні діти були в лікарні, в інфекційці, взагалі був хаос.

Я з дружиною дуже багато сперечався, я їй одразу казав: бери дітей і їдь, ось гроші, якщо що, у банку знімеш, знайдете де жити. Вона тільки разом хотіла їхати.

А я не можу собі дозволити виїхати з країни, коли почалася повномасштабна війна, хоча я виїзний. Може, хто не знає, що в мене троє дітей, я в будь-який момент можу виїхати, зробив би цього року вже багато разів. Але в мене була своя позиція.

Скрізь, де я грав, було чудово, божественно. Але ніде не побачиш цей шарм одеський, море. А поговорити, а посвистіти? Там у кафешечку, а тут у парк, а пробігтися? Ніде нема рідного…

«Д». Стежу уважно за твоєю кар'єрою з 2006 року. У тебе були яскраві матчі, що запам'ятовуються, не тільки в складі «Хіміка» або «Біпи». Були такі ігри і за збірну, але всіх важливих слів у головній команді країни ти так і не сказав. З якої причини?

А. А. Причин дуже багато. Напевно, найбільша — мій рот: завжди кажу, що думаю. Я зі збірною пройшов шлях, починаючи з U-14. Грав з Артуром Дроздовим, Сергієм Ліщуком, був там як малолітній чепурун. Пам'ятаю, відбір на Євро-2009. Грали у Франції, проти нас зірки НБА Паркер і Туріаф, я їм майже 30 очок навантажив (22, Франція — Україна 87:83, — Ред.). Я був у повноцінній обоймі збірної. Мені старші товариші довіряли, за що їм дуже вдячний. Грали в нормальний баскетбол. За що ми грали? За країну, як і багато інших. Не було грошових винагород. У нас були, м'яко кажучи, скромні умови, по базі таргани бігали. Потім раптом президент федерації Олександр Волков знаходить гроші, привозить американського тренера Майка Фрателло. Разом із ним - повноцінний персонал: помічники, дієтологи, косметологи тощо.

І ось одразу після чемпіонату вони проводять збір у Південному. Чоловік п'ятдесят приїжджає баскетболістів. Ми вже приїжджаємо в статусі «ветеранів». Тільки закінчили сезон, не встигли нормально відпочити, відновитися, а нас починають уже «вбивати». Мене за язик тягнути не треба, я запитую: «А що за підхід такий? Так треба, з першого дня всіх убити?»

Фрателло запитує у Волкова: «Хто це такий?» Волков йому пояснює, але взагалі, як людина може їхати сюди й не знати баскетболістів-збірників? Ну і почався конфлікт.

У збірній з'явилися гроші, з'явилося багато людей, яких раніше в команді не було. Чомусь зі мною не грали вони за борщ на базі і за країну. З'явилися гроші — одразу сорок людей на тренуванні. Ви хто всі? Але багатьох із тієї команди я знаю особисто, добре спілкуюся. Вони досягли результату. Значить, так треба було, я був, мабуть, недостатньо хорошим, щоб бути в тій команді. Хоча я знав, що нижче своєї планки ніколи не опускався.

Збірна 2013-го року поїхала на Євро, показала найкращий результат в історії — шосте місце, завоювала право поїхати на свій поки що єдиний чемпіонат світу в історії. І в складі мені не вистачило одного прізвища… Відмінно зіграли. Значить, настільки я не відповідав тому рівню гравців.

«Д». Ти бачиш себе в майбутньому тренером? Дорослих, юнаків, дітей? Тобі є що розповісти, чого навчити.

А. А. Хочеться ляпнути «не дай Боже», але не знаю. Якось себе не бачу в баскетболі, можливо, як функціонера. Цікаво попрацювати з невеликими групами дітей, до напівпрофесіоналів. З аматорами можна й самому пограти. Але вчити професіоналів — я б не витримав. Якщо раптом хтось щось не розуміє…

Я бачу, як мої товариші працюють зараз головними, і Артем Сліпенчук, і Дмитро Забірченко, як вони нервують. Я розумію, що воно мені не треба. Піду в якісь свої напрямки, буду з усіма тримати зв'язок, але залишуся поза баскетболом.

«Д». Криза в українському спорті, пов'язана з війною насамперед — це ж і поле можливостей. Легіонерів стало менше, можуть наші молоді гравці себе проявити. Молодь користується шансом? За кілька років сьогоднішні твої суперники і однокомандники проявлять себе в європейському баскетболі, у збірній? Що ти бачив у їхніх очах у цьому сезоні?

А. А. Я не знаю… Ось скільки людей взяло участь у чемпіонаті? 110-120. Думаю, що з молодих відсотків десять проб'ється нагору. Це якщо швидко, грубо й коротко. Якщо акуратно, то в кого зараз вчитися баскетболу? У цих десяти ветеранів, які, включно зі мною, бігають, дограють? Де легіонери хоча б середнього рівня? Вчитися молодому в молодого, коли обидва нічого не вміють? Можна вчитися у ветеранів, які на окремих позиціях грають — Кольченко, Буренко, Конєв, Тимофієнко. А конкуренція де?

Можна вчитися відношенню до гри, слухати тренера, брати правильні ідеї і прогресувати.

Це дуже велика проблема у цього покоління, кінець 1990-х, 2000 рік народження і пізніше. Вони думають, що вже знають усе. Їм уже цигарки і пиво продадуть. Але вони, по суті, не знають нічого. Я, до речі, теж про себе так думав — мені двадцять, я вже пройшов молодіжну збірну, граю в національній, усе знаю. Зараз, у 37, я зрозумів, що нічого не знав. Я, звичайно, їм бажаю прогресу. Уважно вслухатися в усі деталі. Але вони мають розуміти, що час іде. Зараз їм двадцять. Я теж був пацаном. Учора, здавалося, закинув за «Хімік» троячку, ми виграли, сто очок набрали. А це було 19 років тому. Зараз бронзу виграли. І я щасливий — так, ніби виграв чемпіонат світу. Що може бути краще? Привозиш медалі в рідне місто через 19 років, вписуєш ім'я в історію. Не може бути вся мотивація в грошах.

«Д». Знаю, наскільки ти залежний від публіки на іграх. Цей чемпіонат, зі зрозумілих причин, проходив без уболівальників на трибунах. Як себе налаштовував і мотивував?

А. А. Без фанів на матчах не просто важко. Жахливо! Коли на грі є люди, ще хтось щось ляпне з трибун, це взагалі чудово! Для чого грати? Ми ж, по суті, надаємо послуги для людей. Ми, звісно, не як клоуни в цирку, але ми даємо людям емоції. Шанувальникам однієї команди позитивні, значить, іншої — негативні. Кожна емоція потрібна. Коли входиш із людьми в діалог, усі щасливі. А зараз за порожнього залу мотивацію знаходиш, коли спілкуєшся з гравцями протилежної команди, яких ти знаєш по 15-20 років: «Іди сюди, я ж знаю, куди ти підеш, ліворуч чи праворуч. Я ж тебе знаю, як книгу». Він мені, я йому. Тільки так, тому що без мотивації важко щось у житті робити загалом.

«Д». У чому секрет баскетбольного довголіття?

А. А. Треба взагалі стежити за собою. Харчування, рух постійний, тонус м'язів, дихальні вправи. Я останніми роками полюбив біг. Біг навіть одеський півмарафон. Ще плавання. Я з лютого 2022 року до 15 серпня взагалі не брав м'яча в руки. Але пробіжки в мене — обов'язкова частина програми.

«Д». Бронзові медалі у воєнний час для рідного міста, позаду 19 років кар'єри. Майже для будь-якого баскетболіста це відповідний привід поставити знак оклику в кар'єрі, піти на мажорній ноті. Але, з іншого боку, у тебе наступний сезон двадцятий. Ти ще з нами? Ти в грі?

А. А. Думка така приходила, щоб на такій ноті закінчити. І зіграли добре останні ігри, і медалі є. Ось він час. Іди королем, не якимось ветераном, який рушники подавав. А ти йдеш, зачиняючи двері з ноги. Але всього лише 19 років. Чому не зіграти 20? А мені кажуть, де 20, там і 25. Я не знаю, можливо. Але, з іншого боку, на цьому рівні, не хочеться опускати його сильно, але для мене це ближче до фізкультури. Я спробую дізнатися за кордон. Але через вік може не вийти. У нас же приємно грати з половиною команд. Решта — це прохідні матчі. Але з огляду на те, що ми маємо, спасибі й за це.

Ще раз скажу спасибі нашим захисникам, які дають нам можливість грати. Що ми можемо хоч якось людей відволікати від того, що відбувається в нас у країні.

Розмовляв Віталій Хемій


СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!










Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter


Новини по цій темі:





GideonSword
А Пудзерей играет?
   Відповісти    
   Правила



3 квітня
10:35 Кількість жертв російського удару по Одесі 28 березня зросла до чотирьох: у лікарні помер чоловік
08:45 Хайп на кістках ведмедя, втручання ветеранів і тінь забудовника: як робоча група «рятувала» Одеський зоопарк
2
2 квітня
22:12 Заможніший за шефа? Керуючий справами Одеської облради заробив 1,5 млн гривень та став квартирантом у доньки
6
21:04 План порятунку: одеська мерія намагається зберегти пам'ятки архітектури на Французькому
2
19:08 ⁠Невдалий рекрутинг: на Одещині воєнком вимагав 10 тис. від втікача за працевлаштування в ТЦК фотографии
12
16:54 Взялися за професора-антисеміта? Одеський університет імені Мечникова розпочав службову перевірку (фото) фотографии
57
14:38 Написав «103» і втратив свідомість: в Одеській області батько трьох дітей побив знайомого і залишив його помирати
6
12:18 Київський національний університет імені Шевченка в умовах війни: інтерв’ю з ректором про виклики та майбутнє (на правах реклами)
4
10:51 Розкол серед рідних: в Одесі не можуть домовитися, якими будуть надгробки загиблих захисників фотографии
1
08:53 Нічний удар по Чорноморську: пошкоджено житлові будинки та портову інфраструктуру (фото) фотографии
1 квітня
21:57 Найсумніша Гуморина: за чаєм із факіром про бензин у роті, шрами та друзів, які не повернуться фотографии
10
19:38 Barracuda українського півдня: як морські піхотинці власноруч збирають дрон, що став найнебезпечнішим водним хижаком (відео) видео
6
17:34 Останні оплески для Комарова: Одеса попрощалася з легендарним артистом (фоторепортаж) фотографии
4
16:51 Справа «діамантового міграційника»: заарештовано десятки об'єктів в Одесі та Затоці
5
14:43 В Одесі призначили керівників двох департаментів: один працював за часів Боделана, інша була радницею Труханова
4




Статті:

Шахер-махеры с запчастями: как Шива, Мавроди и другие выводили из «Одесгорэлектротранса» миллионы гривен, пользуясь поддержкой свыше

Раскапывают могилы, молятся матом и празднуют: известные одесситы — о суевериях и пятнице 13

Обсуждают в маршрутках и одесской мэрии: что будет с повышением стоимости проезда и почему это необоснованно





10:33
У нас тревогу пока не дали. Могут еще объявить.
664421


10:29
Взлетел МиГ, также в Украину зашли около десяти крылатых ракет, которые выпустили Тушки. Предварительно, все цели не к нам.
432142


10:24
Количество погибших в результате атаки 28 марта увеличилось до четырех человек. Сегодня утром в больнице скончался 79-летний одессит. Мужчина получил ранения при обстреле, проходил лечение, однако организм не выдержал.



09:54
В Одессе полицейские в присутствии ТЦК сломали мужчину плечевую кость во время бусификации.

"Водитель не создавал угрозы жизни или здоровью и самостоятельно разблокировал центральный замок автомобиля. Поэтому патрульные, вероятно, вышли за пределы полномочий и применили физическую силу непропорционально обстоятельствам", подчеркивает омбудсмен Дмитрий Лубинец.


Читать дальше

09:05
Более 1,5 млн гривен зарплаты получил за прошлый год управляющий делами Одесского областного совета Александр Балан.

Судя по его декларации, это позволило чиновнику существенно опередить по доходам даже главу облсовета Григория Диденко, который указал лишь 1,1 млн грн. При этом 46-летний Балан получает не только солидную зарплату из бюджета, но и пенсию около 11,5 тыс. грн ежемесячно.

Читать дальше

08:40
ВІДБІЙ повітряної тривоги
24225


08:29
Через Молдову ушел на север. Плюс цели на юге области.
40272


08:18
В сторону Паланки
5481


08:07
Беляевка
511711









Думська в Viber
Ми використовуємо cookies    Ok    ×