12 вересня 2022, 20:38 Читать на русском
В тилу ворога: як флейтист світового рівня біля Ізюму «гастролював»0 «Думська» продовжує цикл публікацій під назвою «Фронтові байки» від нашого фронтового кореспондента Георгія Ак-Мурзи. Цю історію йому розповів боєць ССО з позивним Флейтист. А трапилася вона на початку березня 2022-го на ізюмському напрямку. «Тоді там було пекло і жах - русня наступала повною міццю, з вогневим валом, артою і величезною кількістю танків. На жаль, на той момент координація між нашими групами й командуванням, а також логістика були майже повністю втрачені, росіяни надто потужно почали, ми відверто були не готові до такого варіанту. Нашу групу з трьох людей викинули приблизно на 50 км за лінію фронту — майже на кордон з рф. Бойовим завданням було вирахувати основні напрямки наступу танкових колон, кількість, координати та взяти «язика». Ми успішно десантувалися, виконали бойові завдання і передали дані, але під час повернення нас вирахували й накрили мінометним вогнем. З групи — двоє «двохсотих», я - «трьохсотий». Зафіксував локацію тіл загиблих побратимів, викликав вертушку. Але прийшла відповідь, що вертуха не прийде, бо вже немає можливості. Після обстрілу я спочатку навіть не знав, що мої ноги перебиті осколками. Думав — просто поранення. Слава богу, у нас було з собою все - медикаменти, тангенти тощо. Заблокував кровотечу, перев'язав обидві ноги, вколов знеболювальні. Близько п'яти кілометрів пройшов на ногах, але потім зрозумів: щось не те. Біль дикий, ноги тріщать, не йдуть. Уночі з ліхтариком оглянув себе уважно і зрозумів, що обидві ноги перебиті осколками, одна — відкритий перелом. Вправив перелом, як зміг, перев'язав ретельно. Поповз далі — вибиратися все одно треба. Кинув усе - бронік, спорядження, усю амунішку, залишив тільки АКСУ з ріжком набоїв і плюс гранату — щоб підірватися, якщо спробують узяти в полон. Плюс води флягу і пару снікерсів. Що було далі — пам'ятаю погано. Повз по посадках, тому що в полі тепловізори і безпілотники можуть вловити тепло тіла. Три доби повз, зжер снікерси, вода закінчилася ще в перший день — почалася температура і марення. Плюс весь час дзвонила дружина. Вона була категорично проти того, щоб я їхав в Україну воювати, тому перед зарахуванням до українських Сил спецоперацій я їй сказав, що поїхав на гастролі тривалі. Взагалі-то я флейтист світового класу, грав у найкращих оркестрах, гастролював по всьому світу. Підготовку в спецпідрозділі я пройшов ще 2014 року + два роки воював, я старший сержант Сил спеціальних операцій. Так вийшло, що я маю два паспорти, США та України, і у 2018 році поїхав і працював у США та Європі музикантом. Тому дружина дзвонила мені часто, мало не щодня по два-три рази з Мілана, вона там зараз. Повзу-повзу, шишки гризу, як, блядь, Маресьєв (льотчик-винищувач часів Другої світової війни, — Ред.). Ну, шишки — це, звісно, неправда: гризу бруньки з дерев, спрага сильна. Гризу корінці якісь, розумію: якщо ослабну і втрачу зовсім свідомість — пиздець. Навіть намагався черв'яків шукати в землі, щоб зжерти, але в березні їх ще немає Продовжую повзти. Хуй вам, а не спецпризначенцям із ССО, я ще буду концерти в москві давати. На даху Хаймарса, блядь. Маячня, сльота, дощ крижаний, холодрига пекельна. І тут наповзаю на якийсь колишній типу бліндаж орківський. Там усе - і сухпаї, і б/к, і навіть зброя, плюс кілька трупаків орків — усе свіже, після накриття нашою артою. Розкрив сухпай російський, зжер — зблював. Але сунув упаковку в кишеню, там ще половина залишалася. Потім уже зрозумів, чому блював: сухпай орківський «міноборони рф« був, сука, прострочений на років п'ять Ще наркота залишилася в них медична, вколов собі одразу три дози, бо вже прямо кричав від болю. Врятували мене трупи орківські, реально. Далі повзу, з калюж п'ю, перев'язую себе і міняю тангенти — не можна, щоб гангрена пішла, якщо весь час турнікет стоятиме. Біль пекельний, дикий, кричу. Тут дружина дзвонить. Я кричу від болю. Вона така, чого кричиш? Я кажу, наш саксофоніст неправильну ноту на репетиції вже вп'яте бере, сука. Ну дружина тут розуміє, що я весь у творчому процесі. Не заважає, знає, що творчим особистостям заважати не потрібно Потім зробив собі дві лангети з боків до кожної ноги з дощок якихось — знайшов, поки повз. Замотав тісно бинтом, який ще залишився. Стало типу легше, пішов трошки. А ще я знайшов алюмінієву милицю, орківську. Але вона, падла, зігнулася через два кілометри. Бракороби, блядь. Далі типу йду на своєму імпровізованому гіпсі — лангетах-дошках. Іноді падаю, повзу. Але дружина весь час дзвонить. Як ти, запитує. Я кажу, чудово, їдемо в готель, після репетиції забухали трошки (язик у мене вже погано працював). Потім знову повзу, іноді йду. Падаю в посадці біля траси (тримався вздовж неї, щоб вийти до своїх). Тут прийшов до тями, бачу дві пари ніг, у берцях і пікселях орківських. І гул танкової колони. Ці двоє відійшли й ссуть на узбіччі. І тут у мене дзвінок у мобілі — дружина дзвонить. Один із цих орків, що ссуть, каже іншому, мовляв, Вась, у тебе дзвонить? Той - нееее, не в мене. А че, гімн України, Вась? Ти чуєш? (Поставив собі колись сигнал гімн України ) Вася у відповідь — ні-ні, тобі здалося. Ага, «здалося». Це я з останніх сил тиснув на всі кнопки, щоб скинути виклик дружини Повз три доби. Потім знайшов БТР кинутий, теж російський. Поруч танк розхуярений нашою артою, зрозумів, чому БТР кинули — обісралися. Заповз у нього (лангети з дощок уже зняв, ноги почали вже відніматись, зрозумів, що більше йти чи повзти не можу — крововтрата, плюс ноги перебиті — треба щось робити Думав, заведу БТР і повідомлю нашим координати, мовляв, віджав БТР в орків, на ньому виїжджаю. Щоб не захуячили наші ж. Але БТР сука, не заводиться. Пів години намагався завести, якісь кнопки тиснув, щось крутив. Але я ж не танкіст. Загалом, знепритомнів у БТР. Скільки пролежав, не пам'ятаю, але довго. Прокинувся від спраги. Подивився на мобілу — мене ще кілька разів дружина викликала. А телефон у мене чотири-п'ять діб батарея тримає, спеціально такий купував, є такі в багатьох. Але «лінія життя», зарядка, вже на п'яти відсотках Думаю, все. Пизда мені. П'ять відсотків зарядки, з БТРа я вже не виповзу — немає сил Думаю, подивлюся-но я востаннє свій улюблений уривок із фільму Чарлі Чапліна «Золота лихоманка», там, де він із курочкою в маренні бігав по сарайчику на Клондайку. Тим паче, що там, де БТР знайшов, уже 4G упевнено приймало. Почав дивитися, і тут реклама в ютубі: мовляв, типок якийсь купив собі БТР десь на Західній Україні й усім розповідає і показує, як на ньому їздити. Так я і вижив — завів БТР, хоч і не з першої спроби. Завдяки ролику вуйка звідкись із Закарпаття. Їхав до наших у маренні, здавалося, що я на сцені стою і сольну партію на флейті виконую, десь у Мілані чи Брюсселі. Виявилося потім, що я встиг вийти на наші ССО і сказати координати, де я перебуваю, і що їду назад на віджатому БТРі. Ось тепер шукаю того вуйка-танкіста із Закарпаття — хочу йому підігнати ящик вина з Марселя. Ну або кальвадосу. Вони толк у міцних напоях знають. А ноги мені вдалося зберегти, хоча спочатку хотіли їх ампутувати. Переконав їх, що на інвалідному візку сольні партії на флейті на сцені не дуже виглядають. От і зберегли ноги. А дружина досі впевнена, що наш саксофоніст — гондон. І ударник теж - усі розмови псували своїми «гучними ударами в барабан» і «вереском» (прильотами). Але саксофоністу й ударнику я про це не скажу. Тим більше ударник із нашого оркестру теж українець. І теж, як і я, після 24 лютого подався в ЗСУ «на гастролі». Свій. Значить фальшивити не може!» Автор — Георгій Ак-Мурза СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!
0
Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter Новини по цій темі: |
Статті:
Новини Одеси в фото: Думська в Viber |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Отопительный сезон в Одессе завершится 7 апреля
Видео: Международные проекты и возрождение экономики: в ОНЭУ стартовала вступительная кампания (общество)
Государственная архитектурная инспекция отказалась выдать разрешение на очередной этап реставрации дома Руссова
|