Білі китайські кеди та Худоба: одеситам вперше показали картини львівського самітника  

Виставка Андрія Сагайдаковського «Поміж предметів» відкрилася в Одеському художньому музеї (Софіївська 5а).

Художник народився у Львові 1957 року. Керівник артцентру «Я Галерея» Павло Гудімов, який виступив куратором відкриття за відсутності автора, називає його чи не найскладнішим сучасним митцем.

Сагайдаковський настільки не бажає покидати рідне місто, що навіть до Риму виїздив вкрай неохоче, і йому там категорично не сподобалося. В Одесі це перший його персональний проєкт, але і сюди він не приїхав, дав лише вказівки: музейні предмети обгорнути чорною цератою чи плівкою, обмотати мотузками, аби не відволікали від картин художника, не суперечили їм. Вийшло цікаво.

«Саша Ройтбурд дуже тепло ставився до Андрія, – засвідчив Павло. – І я вдячний колекціонерам за надані експонати насамперед Павлу Мартинову з Дніпра, суперпослідовному збирачу робіт Сагайдаковського».  

Автор точно не веде життя середньостатистичної людини, яка малює, каже Гудімов. Батько, Валеріан Сагайдаковський, був архітектором. Серед його відомих проєктів – львівський автовокзал та один із сучасних корпусів Львівської Політехніки.

Андрій навчався у спеціалізованій німецькій школі, йому легко давалися фізика і математика. Ходив до художньої школи, яка знаходилася на Площі Міцкевича у Львові. З восьмого-дев’ятого класу почав слухати західну рок-музику – Deep Purple, Led Zeppelin. Особливу любов на все життя зберіг до Джиммі Гендрікса та Дженіс Джоплін.

Плакат з Джиммі Гендріксом висить у майстерні митця. До цього плакату ми трохи згодом повернемося.

З останніх класів батько почав готувати Андрія до вступу в Політехніку на архітектуру, проте архітектором той бути не хотів. Йому було ледь за 20, коли завдяки великій бороді заробив прізвисько Дідо. Епатував оточення, позуючи оголеним просто неба для портретів та скульптурних торсів. Ще студентом подружився з художниками Романом та Маргіт Сельськими (їхня виставка нещодавно пройшла в Одеському Художньому), це привело його в середовище людей, які вчилися в Парижі, Празі та інших європейських столицях, зналися на модерністському мистецтві та були допущені до викладання. Маргіт взагалі мало не стала дівчиною Фернана Леже, але Сельський переміг!

Перша персональна виставка митця відбулася в кінці 1980-х років у Клубі творчої молоді, який знаходився у підвалі готелю «Київ». У 1990 році, за сприяння львівського галериста Георгія Косована, Сагайдаковський разом із Платоном Сільвестровим, Ігорем Шувєєвим та Олександром Замковським влаштували гучну, провокаційну виставку «Дефлорація» (організатори спершу гадали, що це буде про квіточки). З того часу бере активну участь у групових виставках в Україні та за кордоном.

З 2007 року активно співпрацює з артцентром «Я Галерея», де провів понад 20 персональних виставок.

У 2012 році Сагайдаковський спільно з Миколою Малишком став лауреатом другої премії І Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва ARSENALE AWARDS 2012 у номінації «Відкриття ARSENALE 2012» (куратор Девід Елліотт). У 2020–2021 роках у київському Мистецькому Арсеналі відбулася найбільша виставка художника «Декорації. Ласкаво просимо!», яка представляла інсталяції та живопис з 1980-х років.

Цікаво, що інтерв’ю для каталогу цієї виставки, відредаговане «як слід», довелося повернути у первинний вигляд: митець дорожить кожним власним словом. І в кожній картині присутній бодай невеличкий текст.

«Іноді це трафарет, як в роботі «Худоба», — каже Павло Гудімов. – Іноді це рукописний його «шрифт». А оскільки бездоганно знав німецьку, часом писав на картинах цитати з філософів. Працюючи в Арсеналі, він одну інсталяцію присвятив своєму улюбленому Джиммі Гендріксу. Він збільшив плакат із зображенням музиканта, зробив з нього фотошпалери, поставив поруч гітару, яку під'єднано до комбопідсилювача, і будь-кого, хто приходив, він запрошував: «Пограй». Власне, музика дуже багато дала свободи Сагайдаковському, деякі його роботи дуже суголосні Джиммі Гендріксу».

Більшість мальовничих творів автора виконані на старих килимках, які він почав використовувати з 1990-х років, коли грошей на матеріали не було. Але саме цей підхід і закріпився за художником як визначальний. Для своїх робіт він використовував старі скатертини й простирадла, а килим зрештою став для нього основним тлом для втілення художніх ідей. Також Андрій займається інсталяціями та зрідка перформансом.

Ключові теми його творчості — поради, дитячі забави, щасливе життя, пейзажі, діалоги, спорт… Сюжети картин Сагайдаковського мистецтвознавці переважно описують як «правду життя», або ж «абсурдну та буденну реальність». Стрибає від щастя дитина на картині «Білі китайські кеди», це, можна сказати, автопортрет душі Андрія Сагайдаковського, адже митець зберіг дитяче сприйняття світу.

«Перформативна тема має значення, — наголошує Гудімов. – Могла б дати назву всій експозиції робота «Може бути вистава». Показано порожній оперний театр, такий тортовий, з нетривіальними для творів митця рожевими й жовтими кольорами. Не всі образи ним вигадані, він класичний постмодерніст, йому достатньо побачити та процитувати».

Варто додати, що килими як основа працюють і своєю фактурою, і навіть зворотним боком, де часто є написана автором друга назва роботи. Та сама «Худоба» ще й має назву «Те, що воно є», тобто, безкультур’я, безвідповідальність, хамство, необізнаність. Сагайдаковський може обійтися без хитромудрих текстів та зображень, зшиваючи вручну фрагменти основи та називаючи цю ковдру з клаптиків «Каркас». І це працює! Певно, ви вже зрозуміли, що на виставці побачите багато цікавого та оригінального, тож плануйте відвідини музею. Вона працюватиме до 29 листопада.

Авторка – Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва