Нескінченні «м`ясні штурми»: російські окупанти повернули стратегічну ініціативу і здатні остаточно завоювати Донбас

У чому секрет окупантів? Російське військово-політичне керівництво змогло розв`язати ключову задачу для відносно «ефективного» продовження бойових дій в умовах, що склалися, — після кількох спроб і помилок вони все ж таки змогли налагодити конвеєр із залучення до армії новобранців, а потім їхнього якнайшвидшого стирання в «м`ясних штурмах», який стабільно працює. Ще близько півроку тому українська розвідка заявляла, що рф щомісяця вдається поповнювати діюче в Україні угруповання приблизно на 30 тисяч солдатів.

Так, наш Генштаб щодня рапортує про знищення приблизно від тисячі до півтори тисячі окупантів. Але припустимо (просто припустимо), що ці цифри зовсім трохи перебільшені. Або ж припустимо, що росії завдяки вельми щедрим фінансовим бонусам, списанню кредитів і судимостей вдається рекрутувати більшу кількість охочих вирушити на війну. Адже незважаючи на величезні втрати, чисельність окупаційного угруповання в Україні невпинно зростає. Наприклад, за даними Головного управління розвідки Міноборони України, у лютому 2024 року вона становила 470 тисяч військовослужбовців, а вже до кінця листопада розширилася до 580 тисяч.

Логіка цього процесу зводиться до того, щоб безупинно комплектувати армію такою кількістю новобранців, яка перевершує щоденні втрати в «м`ясних штурмах». Умовно кажучи, сьогодні під час чергової банзай-атаки на посадки в Покровському районі було знищено 800 окупантів. Однак у цей же час рекрутингові центри залучили в армію 1000 нових солдатів. Завтра ситуація повториться, але в сухому залишку командування може собі це дозволити і навіть отримує додаткові резерви для формування нових штурмових загонів.

Така кривава арифметика — традиційна «скрепа» російської армії. Наприклад, під час Першої світової війни європейські союзники і супротивники Російської імперії порівнювали її армію з паровим катком, що повільно, але невблаганно котиться вперед. І це, треба сказати, справді серйозна, системна проблема для нас і перевага для ворога, порівняно з яким «Орєшник» не більше ніж іграшка кремлівського диктатора.

Завдяки постійному поповненню окупаційного угруповання противник на даному етапі війни зміг не тільки повною мірою оволодіти ініціативою на полі бою, яка до кінця року затьмарює дії українських військ у Курській області. Він також зміг повернути собі стратегічну ініціативу у війні, отримавши можливість формувати значні резерви та вільно маніпулювати ними на віддалі від лінії бойового зіткнення, за власним бажанням переносячи центр тяжіння та визначаючи майбутнє поле битви. Результат таких процесів — поява останніми днями панічних новин про те, що росіяни готуються до великого наступу в Запорізькій області або ж збираються форсувати Дніпро в районі Херсона. Сумна реальність полягає в тому, що вони дійсно можуть спробувати реалізувати один із цих сценаріїв, якщо не сьогодні, то в найближчій перспективі.

Зараз на Донбасі бої точаться в Часовому Яру, Торецьку і на підступах до Покровська. Захоплено більшу частину Курахова. З огляду на тенденції, що склалися, можна прогнозувати лише негативний розвиток подій на всіх цих напрямках. За місяць-два бої можуть йти вже в Покровську, у разі успіхів у Часовому Яру і Торецьку, перед окупантами відкриються перспективи просування до Костянтинівки.

Ми є свідками великої битви за Донбас, нова фаза якої триває останні 14 місяців. Окупанти ще не полишають надій деінде оточити велике угруповання Сил оборони та завдати нам принизливої поразки в такій «генеральній битві». Напевно, єдина хороша новина в цьому матеріалі полягає в тому, що поки що їм це не вдалося. Однак, судячи з усього, вони адаптувалися до нинішніх умов і змогли знайти баланс між своїми «хотєлками» і «ситуацією на землі», завдяки чому битва за Донбас перетворилася на методичну м`ясорубку, в якій щодня сточуються бригади Сил оборони України. Чи на довго ще вистачить їхнього ресурсу?

Автор — Микола Яковенко