Без кохання нема життя: одеський Театр «На Чайній» поставив п`єсу українського драматурга  

Спочатку для нас немов би грають побутову комедію про сексуально збентеженого пенсіонера, котрий намагається спокусити симпатичну бабусю: «Я предлагаю отказаться от старости!» — додає жару кавалер. А вона свій вік цінує, прожила, за її словами, прекрасне життя: діти, онуки, чоловіка поважала, тепер він помер, вирішила квартиру нащадкам залишити та поїхати до богадільні. Але чому ж врешті-решт Віра погоджується розпити зі своїм візаві коньяк на садовій лавочці (до речі, наданій у якості безплатного реквізиту рестораном «Гоголь-моголь»)?

Валентин з клоунською спритністю виймає з-за поясу грілку з даруючим бадьорість напоєм, Віра вивільняє від таблеток два флакони, які зіграють роль келихів… Не така це жінка, і щось тут не так. Сюжетні ходи примушують глядача не раз тихенько зойкнуть про себе: «Оце так поворот!».

Жінка говорить лише українською, чоловік російською, проте охоче вплітає до своїх улесливих балачок досвідченого спокусника українські фрази. Фінал взагалі відведе від побуту до якихось небесних сфер, і публіка буде шкодувати, що герої розкидалися навіть щастям останньої зустрічі, нащо так довго сперечалися? Сподіваються у наступному житті все організувати по-іншому? Або знову житимуть за принципом «що люди скажуть»? У нас навіть моделі непрожитого життя Віри та Валентина немає, як і гарантій, що їхнє спільне існування було б прекрасним. Але у кожного з глядачів, які сидять у залі, є ще якийсь запас років та шанс не повторювати помилок цих самотніх старих.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва