Без тепла і балконів, але з кутею і вірою в перемогу: як у постраждалій від російських ракет Сергіївці дім відновлюють і Різдво святкують (фото, відео)

Понад сім місяців тому, 1 липня, о пів на першу ночі російські бомбардувальники завдали удару по Сергіївці — невеличкому, але відомому на всю країну чистими пляжами та лікувальними грязями курорту в Білгород-Дністровському районі Одеської області.

Дві ворожі ракети знищили базу відпочинку, ще одна влучила в дев'ятиповерховий житловий будинок. Ракета вразила цокольний поверх, вбивши всіх мешканців однієї з парадних з першого по четвертий поверх. Внаслідок нічної атаки в Сергіївці загинула 21 людина, включно з однією дитиною. Ще 38 осіб отримали травми різного ступеня тяжкості. Пошкоджень зазнали 105 зі 106 квартир будинку.

Сьогодні Сергіївка виглядає безлюдною і занедбаною. Воно й зрозуміло — курортне містечко «оживає» під час курортного сезону. Цього року, за словами місцевих жителів, населення селища скоротилося ледь не в половину. Частина жителів виїхала одразу після початку повномасштабного вторгнення, ще один масовий відтік почався після ракетного обстрілу.

Минуло сім місяців, а дев'ятиповерховий житловий будинок все ще відновлюють: зміцнили фундамент, деформовані жахливим вибухом перекриття перших чотирьох поверхів, які прийняли на себе основний удар, підтримують будівельні підпірки. З фасаду звисає зірваний вибуховою хвилею утеплювач. Частина вікон забита дошками, частина затягнута плівкою з логотипом управління у справах біженців при ООН, в решті — нові склопакети, встановлені одним з одеських благодійних фондів.

За словами місцевої волонтерки Галини Юрченко, Сергіївка та її жителі виживають за рахунок гуманітарної допомоги міжнародних організацій: ООН, Червоного Хреста і волонтерів. Сьогодні постраждалим сім'ям привезли ліки від міжнародного благодійного фонду «Ваше місто».

«У перші дні після трагедії ми привезли людям, які опинилися практично без усього, кілька палетів постільних речей: подушки, ковдри, білизну, — згадує засновник МБФ «Ваше місто» Ігор Федін. — Сьогодні, напередодні свята, завдяки підтримці німецько-української благодійної організації «Жовто-блакитний хрест», вдалося привезти і передати лікарські препарати».

На момент вибуху в будинку проживало понад 150 осіб. Святвечір у своїх квартирах святкує лише десять сімей. Незважаючи на те, що в будинку немає опалення і періодично відключають світло і воду, люди не сумують, радо зустрічають гостей і накривають скромний стіл традиційними святковими стравами: кутею, варениками і Різдвяним калачем. Господиня квартири Людмила Кудлюк, яка пропрацювала в місцевому санаторії імені Лазо 40 років, мало не силою змушує гостей випити фірмову вишневу наливку.

Жінка з жахом згадує першу липневу ніч. Вибухова хвиля вирвала склопакети, які ледь не вбили її чоловіка Віктора, та знищила все, чим протягом багатьох років впорядковувало квартиру подружжя пенсіонерів.

«Спочатку ми почули вибух і побігли дивитися у вікно, а там база розбита, — згадує Людмила Кудлюк. — Чоловік тільки встиг вікно закрити і вибух. Його рама накрила, а я присіла біля ліжка, голову закрила, напевно це і вберегло. Як ця вибухова хвиля йшла — всі рами вирвала, двері винесла. У мене 60 квітів було, все спалило і викинуло через вікна».

Найстрашніше, за словами жінки, що російська ракета забрала життя сусідів, людей, з якими їхня сім'я жила пліч-о-пліч, разом облаштовувала палісадник, прибирала сходову клітку, ділилася новинами.

«На четвертому поверсі разом із чоловіком загинула моя співробітниця, — згадує Людмила. — Ми з нею 25 років в одному санаторії пропрацювали. На п'ятому поверсі жінка загинула. На другому поверсі — бабуся, роки два тому купила собі квартиру і з нашим палісадником возилася. Сім'ями люди гинули. Усі спали, усі були вдома. У нас ще футбольне поле перед будинком і діти там допізна бігали. Їх вивезли 30-го ввечері, вони в тій базі були».

Пенсіонери практично відновили квартиру: поклеїли нові шпалери, встановили нові вікна та двері, відремонтували меблі. Голова сім'ї Віктор Кудлюк переробив стаціонарні батареї на електричні, тим і рятуються, коли світло є.

Їхня сусідка, пенсіонерка Валентина Мартинюк, яка теж запросила нас у гості, рятується від холоду за допомогою шуби, подарованої вже покійним чоловіком на ювілей. Після удару ракети, жінку завалило у власній квартирі меблями — на допомогу прийшов 17-річний онук, який живе в сусідньому будинку.

«Я нічого не зрозуміла, просто все почало падати, — згадує жінка. — Мене врятувало ліжко двоярусне, на якому я сплю. Почала вибиратися, а навколо двері зірвані лежать, і я не можу вийти, спину звело, а потім чую онук на сходах кличе: — Бабуся, бабуся! Він прибіг і мене витягнув».

Хлопець усю ніч допомагав рятувальникам діставати з під завалів тіла загиблих сусідів, і за словами його матері Ірини, не міг після цього їсти три доби.

Квартира Валентини серйозно постраждала, суміжна із сусідами стіна «гуляє», а балкон повністю знесло. Жінка розповідає, що через десять місяців війни так і не змогла переконати своїх родичів в росії в тому, що в Україні йде війна і страждають мирні люди.

«За що вони нас ненавидять, — в серцях запитує дочка Ірина. — Я до війни їздила до брата, то він просив мовчати, щоб його сусіди не чули мою українську говірку. Що ми їм зробили, що мені треба було ще тоді приховувати, що я з України?».

Жінки не сумують і вірять у перемогу Збройних сил України. Попри власні проблеми, Валентина Андріївна в'яже для солдатів теплі шкарпетки, а Ірина донедавна шила плитоноски.

«Нас уже задавити не можна, — вважає Ірина. — Ми всю свою землю все одно заберемо назад: і Донбас, і Крим. Але потрібно йти до кінця — якщо ми їм зараз попустимо, то вони повернуться».