П`яниця боїться, що джин скінчиться: одеський театр показав «Непоганих людей»  

Новий сезон «Театр №7» відкривав прем'єрою філософської драми з елементами чорної комедії «Непогані люди». Це — перша камерна драма в репертуарі театру за десять років його існування. Вона поставлена за мотивами п'єси культового американського драматурга, володаря Пулітцеровської премії Кормака МакКарті (1933-2023).

Славу МакКарті принесли романи «Кривавий меридіан», «Старим тут не місце», «Дорога», його за життя називали сучасним Фолкнером і мало не дали Нобелівську премію з літератури. «Непогані люди» створені не за настільки відомим текстом. За словами актора та режисера, керівника театру Ярослава Трофимова, текст піддавали скороченню. Але ж і свого додали.

«Автор перекладу я, - каже пан Ярослав. — В оригіналі немає мотиву нашої війни. П'єса потрапила до мене найпростішим шляхом — купив в інтернеті на сайті для театрів і драматургів. Це геть дивне співпадіння. Я зазвичай пишу п'єси для театру. І ще пів року тому я запланував роботу з назвою «Непогані люди» з синопсисом про двох «хороших росіян», що спілкуються про війну. Аж тут, майже випадково, прочитав цей твір МакКарті. І він просто шокував мене актуальністю і глибиною. Так народилась ідея його перекласти і поставити. Там дуже глибока адаптація зроблена. Персонажі оригінальної драми максимально далекі від нашого культурного контексту. Зрозуміти їх, не живучи в CША, навряд чи можливо».

Дуже влучно і вчасно в діалог вплітаються соковиті фрази: «П’яниця насправді смерті не боїться. П’яниця боїться, що джин скінчиться», «Смішно козі, як гівно на нозі». Є й відверта лайка, якою зловживає насамперед жіночий персонаж. Не бракує й лементу на агресивних, підвищених тонах. Хто любить подрімати під час перегляду, не сподівайтеся, нічого не вийде.

Але все по порядку. «Двоє незнайомців знаходять один одного у підвалі закинутої багатоповерхівки в нью-йоркському Гарлемі за неординарних обставин, — йдеться в анотації до вистави. — Він зв'язаний і побитий до крові. В неї — в руках ніж. Він з москви. Вона — з Одеси. І, схоже, їм є що обговорити… «Непогані люди» — неймовірно актуальна філософська драма з елементами чорного гумору. Успішно балансуючи між гострою сатирою та витонченою інтелектуальною дискусією, вистава сміливо говорить на екзістенційні теми. Про життя та смерть, існування Бога і слабкість культури у світі війни».

Знаючи, як Ярослав Трофимов відданий імерсійному та інтерактивному театру, можна було передбачити, що вистава почнеться саме у підвалі театральної будівлі. Так і сталося. На невеличкому підвальному п’ятачку ми побачили клітку, в якій, власне, сидів Трофимов, на вигляд побитий та скривавлений. Незабаром до нього приєдналася гарна жінка (Олександра Лосева), красу якої не псували навіть жахлива перука, манери бувалої зечки та ніж, яким вона погрожувала чоловікові.

Вистава гарна в тому, що залишає багато запитань та змушує повертатися до себе подумки. Багато з того, що кажуть одне одному освічений професор та кримінальна особа, здається дивним та нелогічним. Але ми в зміненій реальності, а жінка, можливо, не та, якою видається, чи не янгол це, який намагається врятувати професора, котрий кинувся під вагон у підземці? Янголи бувають і грішними…

«Непоганих людей» Ярослав Трофимов поставив як подарунок собі на день народження. І підбив цікаві підсумки своєї роботи за останній рік. Як театральний режисер та драматург він написав та поставив «Вартість життя» (за мотивами творчості Шеклі), «Першу іскру» (за мотивами творів класиків одеської сатири), написав сценарії детективних вистав «Вбивство в Lafayette Manor» та «Вбивство на Route 66», написав і поставив виставу «Опівночі». А як популяризатор «одеського міфу», створив україномовну виставу «За Одесу» словами та очами класиків одеської літератури (від Жванецького до Жаботинського), зробив літературний переклад українською та реаранжування 12-ти одеських пісень і випустив концертну програму «Старий одеський джаз».