Велика угода, обмін територіями і «корієзація» країни: чого чекати від майбутньої зустрічі Трампа і путіна на Алясці?

Зустріч лідерів США і росії – Дональда Трампа і володимира путіна – відбудеться 15 серпня в досить незвичайному місці – штаті Аляска.

Таким чином, літні глави держав, які «непогано ладнали» під час першого президентського терміну Трампа, після приблизно півроку взаємних залицянь, нібито знову готові розтопити лід взаємної дружби. Наскільки вони щирі в таких прагненнях – велике питання.

Раніше дипломатична гра демонструвала, що Трамп готовий зустрічатися з путіним практично в будь-який момент, в той час як кремлівський диктатор довго і наполегливо набивав собі ціну. Цікаво, що ще кілька днів тому в оточенні путіна говорили, що до зустрічі з Трампом ще дуже далеко і для цього нібито «необхідно підготувати умови». Ну що ж, ці розмови миттєво припинилися після візиту посланника американського президента Стівена Вітковфа до Кремля 6 серпня. У той же час Трамп раптово забув про свої погрози з 8 вересня ввести небувалі антиросійські санкції. Це в черговий раз демонструє, наскільки гнучкою і контроверсійною може бути дипломатична гра.

Цьому моменту слід приділити окрему увагу. Немає підтвердженої інформації про те, завдяки якому саме сигналу від Трампа американському переговорнику вдалося домогтися такої швидкої зміни кремлівської риторики. Однак такій реакції, судячи із заяв з Вашингтона, здивувалися і там.

Розглянемо два протилежних полюси в спектрі можливих варіантів.

Віткофф міг пред'явити ультиматум, згідно з яким відмова від мирних переговорів запустила б каскад вторинних санкцій і мит проти російського експорту енергоресурсів. Про це може свідчити войовнича риторика Трампа останнім часом і показово підвищені мита щодо Індії.

З іншого боку, Вітковф міг передати путіну якийсь новий компромісний варіант завершення війни, в якому йому обіцяли певні бонуси в обмін на трохи меншу нахабність у прагненнях відхапити якомога більше українських територій.

Швидше за все, істина, як завжди, криється десь посередині.

Перед тим, як перейти до українського контексту майбутньої зустрічі, слід зазначити, що припинення війни в Україні, звичайно, буде головною, але далеко не єдиною проблемою в переліку тем для обговорення. Такий підхід ставить переговори на підготовлені кремлем рейки, оскільки саме путін в останні роки неодноразово говорив, що «врегулювання українського питання» неможливе без укладення широкої угоди між росією і Заходом.

Що може обговорюватися в рамках такої угоди?

По-перше, укладення нових або ж пожвавлення старих договорів про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (тобто обмеження розгортання стратегічної ядерної зброї). У лютому 2023 року рф призупинила свою участь у договорі СНО-III, а в 2026 році його термін підійде до кінця. Це серйозна тема для російсько-американських обговорень. Крім того, буквально кілька днів тому рф заявила, що перестане дотримуватися мораторію на розробку і розгортання ракет середньої і меншої дальності (це стосується їх «Орешника»). США вийшли з цього договору ще під час першого президентського терміну Трампа в 2019 році.

По-друге, Трампу дуже хотілося б обговорити з путіним рамки відносин з Китаєм та Індією, питання врегулювання різних конфліктів на Близькому Сході та в Африці, де Москва певною мірою зберігає вплив.

По-третє, мова, швидше за все, піде і про європейську безпеку та загрозу потенційного нападу росії на НАТО, яка висить дамокловим мечем над континентом і стане в рази актуальнішою в разі припинення або «заморожування» бойових дій в Україні.

Зазначимо, що одночасно з переговорами на Алясці на території далекої від неї Білорусі триватиме підготовка до навчань «Захід-2025», які мають стартувати у вересні і поки що не зрозуміло, до чого вони в підсумку призведуть. Попередні такі навчання, розпочаті в середині 2021 року, в підсумку стали прикриттям для накопичення російських військ і перетекли у вторгнення в Україну. Керівництво Польщі та країн Балтії очікують на нові подібні маневри поблизу своїх кордонів з великим занепокоєнням.

путін вже давно мріє про ослаблення НАТО, відкат Альянсу до кордонів 1997 року тощо. Трамп же метушиться між ідеєю скоротити присутність американських солдатів в Європі і бажанням продавати союзникам по НАТО побільше американської зброї. Чи зможуть вони досягти якогось спільного знаменника, а якщо і зможуть, то наскільки сильним і довготривалим буде такий договір? Це питання скоріше риторичне.

Звичайно ж, розмова зайде і про економічні інтереси. Трамп мріє про великі контракти з росією, спільний видобуток енергоресурсів, і, що особливо важливо, рідкісних металів, доступ до яких зараз значною мірою регулює Китай. Також американський лідер всіляко намагається переконати путіна на взаємне освоєння Арктики, що може не тільки принести взаємні вигоди, але і нівелювати (швидше за все, трохи відстрочити) зіткнення на цій потенційній арені боротьби за ресурси. Вибір місця зустрічі на Алясці цілком однозначно натякає на таку політику Білого дому.

Ну і, нарешті, перейдемо до варіантів завершення війни в нашій країні.

Зараз з найбільшою ймовірністю можна припустити, що його обговорюватимуть лише Трамп і путін. Європейські лідери, здається, змирилися з тим, що за стіл переговорів їх не запросять (на чому раніше неодноразово наполягав путін). Президент України Володимир Зеленський, звичайно, домагається особистої зустрічі з кремлівським опонентом. Однак її ймовірність також під великим питанням. У Кремлі продовжують тягнути стару пісню про те, що для розмови із Зеленським «потрібні певні умови», та й Трампу зустрітися з путіним набагато важливіше, ніж забезпечити українському лідеру місце за столом, про що він позавчора досить однозначно заявив.

У таких умовах мета як Зеленського, так і наших європейських союзників – максимально забезпечити Трампа необхідною інформацією перед зустріччю з путіним і схилити його на наш бік, щоб під час їхнього спілкування тет-а-тет президент США в певному сенсі висловлював колегіальну точку зору всіх зацікавлених сторін.

Чи вийде щось з цього?

Однозначно стверджувати не можна. Судячи із заяв у ЗМІ, Вітков у Москві пропонував путіну обмін українськими територіями. Швидше за все, Білий дім попередньо з нами це питання не обговорював, що, м'яко кажучи, викликає роздратування на Банковій. Чи зміниться підхід американської дипломатії до 15 серпня? Складно сказати, цілком можливо, що ні.

Різні великі видання пишуть про те, що путін згоден «обмежитися» лише окупацією Донбасу (для чого українським військам і, швидше за все, цивільним, доведеться піти з ще не захоплених ворогом територій Донецької та Луганської областей), в обмін на це готовий «поступитися» якимись іншими тимчасово окупованими територіями. Першими на думку спадають утримувані росіянами невеликі клаптики землі в Харківській і Сумській областях. Але це не можна вважати серйозною поступкою. Якщо кремлівський диктатор забуде про свої абсурдні вимоги видати йому Херсон і Запоріжжя – це добре, але ще краще, щоб його війська взагалі забиралися з цих двох регіонів.

Поки що Зеленський, як і раніше, говорить про те, що Україна не збирається торгувати територіями і конституційним принципом суверенітету не поступиться. Припустимо, ми будемо продовжувати відстоювати цю цілком розумну позицію. Так чи інакше, навіть при позитивному результаті переговорів мова буде йти про замороження війни по лінії фронту або з якимись коригуваннями в ту чи іншу сторону, але не про завершення війни і мирне врегулювання. Таким чином, нам світить «корейський варіант» з невизначеними перспективами.

Необхідно враховувати і вплив Трампа на міжнародній арені, фактор якого неможливо переоцінити. Нагадаємо, що ще рік тому весь західний світ колективно морщив ніс від однієї ідеї прямих переговорів з путіним. І ось, Трамп дзвонить до Москви і всі західні лідери спільно аплодують цьому мудрому рішенню. Рік тому США за свій рахунок передавали Україні зброю. Тепер же європейці змушені купувати її за мільярди доларів і дякують Трампу за таку «взаємовигідну» політику. Припустимо, 15 серпня Трамп потисне путіну руку і погодиться подарувати окупантам наш Донбас. Давайте змоделюємо реакцію західних союзників – захоплені овації, номінація на Нобелівську премію миру?

Не будемо обходити стороною і можливу реакцію наших властей. Згадаймо, скільки було зламано списів під час обговорення угоди щодо наших ресурсів, аж до скандалу в Овальному кабінеті Білого дому. Підсумок – ми підписали угоду, тому що ми в такому становищі, коли не можемо дозволити собі відмовити Трампу.

Таким чином, 15 числа ми опинимося перед обличчям історичних рішень, які, на жаль, можливо, матимуть мало спільного з нашими думками і побажаннями.

Не знаю, чи варто чекати на горезвісний «договорняк» одразу 15 серпня, чи зустріч на Алясці буде лише першим кроком до укладення якихось домовленостей. У Кремлі вже запросили Трампа на наступну зустріч кудись до росії… Можливо, Трамп найближчим часом вмовить путіна на припинення вогню, може бути хоча б на мораторій повітряних атак.

Зараз можна говорити лише про те, що у цієї історії не буде щасливого кінця, ми не будемо задоволені отриманими результатами, і все це українському суспільству доведеться перетравити і спробувати прийняти.

Автор — Микола Яковенко