Бомба-ракета, або Як зекономити на піарі в Одесі (фейлетон)

Залишалося тільки хайпанути з розрахунком на те, що інформація про пластиліновий фаллос все ж-таки просочиться у пресу та виникне привід на цій підставі претендувати на зарубіжний грант (публікацій в соцмережах для цього недостатньо).

Аби діяти напевно, Т. здув із виробу трохи проса та злегка зім’яв його твердою рукою. «Бомба з зерном» від того гіршою не стала, зате можна було підняти хайп на тему варварськи зруйнованого арт-об’єкту та проканати за постраждалого від вандалів митця у охопленій війною країні.

Пост про жахливу втрату для світового мистецтва був опублікований в соцмережах, а відтак Т. вказав ціну пластилінового виробу: півтори штуки в іноземній валюті (звинувачений в руйнуванні п’яний діджей В. миттю протверезів, але так нічого й не пригадав). Місцеві організатори у відповідь зазначили, що прайс вказаний не за чином. Іншими словами, автор не настільки знаменитий, щоб от таке продавати за величезні гроші. Запропонували купити для поновлення фаллічного символу на ринку нове просо, а пластилін можна використати той, що й був. Його просто треба трохи розім’яти руками, ну ви зрозуміли.

«Ми тут самі хрін без солі доїдаємо, — ремствували митці міста О. – А цей столичний жевжик вирішив нас розвести на просі! Хрін йому!».

Побачивши, як летять до дідька всі розрахунки, Т. бабахнув ще один пост, в якому піддав сумніву подальше існування артринку в країні без «інституту репутації», поскаржився на невірне намагання визначати ціну твору в залежності від матеріалу, тобто гівна та палиць (закреслено) пластиліну й проса.

І знаєте, в чомусь розрахунок хитромудрого Т. виправдався. Про витвір та його автора стали писати в місцевих ЗМІ. Ось і ми написали.

Авторка — Ірен Адлер