|
7 травня, 08:38 Читать на русском
Борщ по-корейськи, у полоні льоду та порятунок пальця: як одесит в Антарктиці рибу вимірювавОдесит Сергій Хуторной — давній друг «Думської», співавтор публікацій про мешканців Чорного моря та експерт-гідробіолог. Наприкінці 2025 року як міжнародний спостерігач він вирушив у чотиримісячну подорож до антарктичних вод. Своїми враженнями про труднощі роботи з корейським екіпажем, специфіку їхньої кухні та смертельні небезпеки південних морів Сергій поділився з нашим кореспондентом. У антарктичних морях водиться така риба — іклач. Вона живе на величезних глибинах, опускаючись більш ніж на два кілометри у вічну темряву. Іклач — цінний об'єкт промислу, особливо він популярний у США. Його цінують за відсутність дрібних кісток, і рибу можна без побоювання давати дітям та літнім людям. Вилов здійснюється спеціальними суднами-ярусоловами під суворим контролем міжнародних спостерігачів, підзвітних АНТКОМ (Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики). Україна, як член комісії, має право делегувати своїх представників. Одним з них наприкінці 2025 року і став наш співрозмовник Сергій. НЕ ДРУГА ЛЮДИНА НА СУДНІ, АЛЕ І НЕ ТРЕТЯ Усе життя він працює за фахом — в Інституті морської біології НАН України та в Держрибагентстві. В умовах війни наукова практика для таких фахівців — річ бажана, але важкодоступна. Тому, коли оголосили конкурс на посаду спостерігача в антарктичну експедицію, Сергій рішуче сказав: треба їхати. Це шанс зібрати унікальний матеріал і побачити те, про що раніше тільки читав. «Шлях був непростим. Спочатку — Кишинів (по дорозі прикордонники висадили з автобуса, оскільки одна з довідок не «підтягнулася» в базі, але питання вдалося вирішити). Потім Стамбул, Сан-Паулу і, нарешті, Монтевідео. У столиці Уругваю нас чекав старенький ярусолов 60-х років побудови. На борту — 60 осіб: дев'ять корейців (командний склад) і півсотні філіппінців. Мій статус був особливим: окрема каюта, харчування за одним столом з капітаном і офіцерами, — ділиться Сергій. — Перехід до моря Амундсена зайняв три тижні. Найважчою ділянкою стали «ревучі сорокові». Близько п'яти діб я взагалі не їв — морська хвороба взяла гору. Кухар-кореєць тричі на день приносив їжу в каюту, але я лише хитав головою. На щастя, з часом організм адаптувався, і пізніше я спокійно обідав навіть під час сильного хитання». Сергій каже, що корейська кухня — випробування не для людей зі слабкими нервами. Усі страви поділяються на гострі, дуже гострі та «нестерпні». Коли з очей котяться сльози під час їжі, і ти благаєш дати хоч ковток молока, щоб вгамувати вогонь у роті — це нормальна ситуація. Корейці при цьому дивляться зі щирим співчуттям. Цікаво, що вони підготувалися до прийому українців: закупили в Монтевідео хліб, а коли він закінчився — кухар випік свіжий. Наш старий друг розповідає: «Одного разу він покликав мене і показав червоний суп: «Як це називається?». Я впізнав буряк. «Це борщ», — відповів я. Ми дружно їли «борщ по-корейськи». Я їв і плакав — від гостроти та від ностальгії». ХТО ВСТИГ, ТОЙ І ЗАРОБИВ До місця промислу прибули в грудні. Робота ярусолова — це перегони. Море розбите на квадрати з певними квотами. Як тільки ліміт вилову в квадраті вичерпано, він закривається. Це олімпійська система: хто встиг, той і заробив. «У першому квадраті ми впоралися за дві доби — палуба була завалена рибою в три шари. Моє завдання як вченого — обробити 35 риб з кожного ярусу (троса довжиною 5 км з тисячами гачків). Потрібно зважити кожну, виміряти й дістати з голови отоліти — кісточки, за якими визначають вік риби. Погода була напрочуд комфортною — в Антарктиці в цей час літо. Коли світило сонце, на палубу можна було виходити в одній футболці. Але цей спокій оманливий», — каже Сергій. Але одного разу ярусолов затиснуло льодами. Піднявся сильний вітер, судно почало кренитися і виштовхуватися на крижину. «Я прокинувся від того, що скотився з ліжка, а стілець полетів у кут. Виповз у коридор — підлога під кутом 25 градусів, а за бортом лід уже за метр від палуби. Нас врятувало лише те, що ми йшли караваном із десяти суден — колеги встигли стягнути нас із крижини», — поділився вчений. За його словами, найстрашніший фактор — повна відсутність лікаря. Якщо трапиться апендицит або інфаркт — це майже вірний кінець. Жоден вертоліт туди не долетить. Перед експедицією підписують папери, але тільки на місці приходить усвідомлення: якщо щось піде не так, дорога назад — у холодильнику. На підтвердження своєї розповіді Сергій ділиться випадком: кореєць сильно пошкодив палець, почалося запалення, рука стала синіти. Він відмовлявся від допомоги, повторюючи «ноу-ноу». Довелося консультуватися з Києвом за фото та відео, буквально вмовляти його на сольові ванночки. Дивом палець врятували, а одесит три місяці «курував» це лікування. «У зоні промислу я провів 101 день. Це був унікальний досвід, який залишиться зі мною назавжди», — підсумував він. Розмовляв Ростислав Баклаженко СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ! Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter |
Статті:
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||





























