Божий дар від прабабці. Одеситам показали живопис із сімейним корінням

«Освіти художньої у Наталі немає, — розповідає куратор галереї, відомий художник Дмитро Дульфан. — За професією вона психолог та філолог. Живе у Києві та працює у художньому сквоті. Стиль її можна віднести до андерграунду і до неофіційного мистецтва, можливо, до арт-брюту. Виставку Наталя присвятила своїй прабабусі Феодорі, яка з 1937 до 1943 була на засланні як дружина ворога народу. Реабілітована у 1953 році. Наталя прагне передати образи того часу як у стилістиці зображення, так й у змістових формах. Прабабуся, як описує творчість автора співкураторка Ната Катериненко, – це її біль, її смуток та її всесвіт. Це спогади та портрети бабусь, яких вже немає. Неначе той час дивиться з полотен на тебе і змушує зупинитися».

«Це все задля того, щоб кожний спромігся згадати про свою прабабусю, принцип від протилежного теж працює, — зізнається автор. – Тут висловлена моя любов до моєї Феодори Луківни, ми в наших сьогоденних образах начебто дуже відрізняємося від своїх предків, але ось і на нашу долю випала жахлива війна. Їм довелося перенести тяжкі випробування, наша історія ще теж не закінчена. Свою прабабцю я застала, частина її життя пройшла в Одесі, тому важливо для мене було показати ці роботи тут. Вона померла, коли мені було 10 років. Я її рідко, щоправда, бачила, на виставці нема схожих на неї образів, проте вона є в назві виставки, в ідеї».

Феодора Луківна отримала освіту разом з дітьми тих поміщиків, котрим служили її батьки, і стала лікарем, емансипованою жінкою. Продовжила свій рід, зокрема, талановитою художницею, за що їй особлива подяка.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олександра Синельникова