Чи буде «договірняк» і якою ціною? Більшість українців виступають за переговори, а окупанти підійшли до кордону Дніпропетровської області

За вкрай негативним для України сценарієм продовжує розвиватися ситуація на фронті на сході країни.

На початку року президент Володимир Зеленський заявив, що мета на січень — спробувати стабілізувати лінію фронту на Донбасі, тобто зупинити повзучий ворожий наступ і досягти більш-менш статичної лінії зіткнення з російськими військами «за умови, що міжнародні партнери вчасно виконають свої зобов'язання». Незважаючи на кілька останніх пакетів військової допомоги від США, наприкінці місяця можна констатувати, що цієї мети досягти не вдалося.

За минулі майже 30 днів російські війська окупували ще кілька десятків сіл, суттєво просунулися в Торецьку та Часовому Яру, захопили Курахове. Останніми днями загальна увага була прикута до селища Велика Новосілка, що розташоване у Волноваському районі Донецької області, приблизно за 17 кілометрів від кордону із Запорізькою та 19 км від Дніпропетровської області.

На жаль, це не найближча точка просування ворожих військ до Дніпропетровщини, південніше вони наразі перебувають на відстані менше ніж дев'ять кілометрів від адміністративного кордону регіону. Однак Велика Новосілка стала черговим, так би мовити, «населеним пунктом Шредінгера», який українські воїни в безнадійній ситуації навіщось обороняли до останнього, не отримуючи вчасного наказу на відхід та опинившись під загрозою оточення, в той час, як у ЗМІ останніми днями точилися суперечки щодо того, чи це селище взагалі ще наше, чи вже під контролем окупантів.

У середньому, щоденна швидкість просування противника на Донбасі в січні становила близько 10 кв.км — це краще, ніж наприкінці осені минулого року, коли вона сягала 20-25, але вкрай далеко від омріяної «стабілізації» фронту. Ситуація розвивається так, що це вже зараз можна вважати в певному сенсі «позитивною» динамікою, оскільки Сили оборони зберігають здатність чинити організований опір і залишати території після боїв, тим самим завдаючи противнику шкоди. Таким чином, ми продовжуємо розмінювати території і, що набагато сумніше — життя українських військовослужбовців, на час.

Навіщо нам цей час? Навколо дедалі більше витають надії на гіпотетичні переговори з росією або по-простому — «договорняк», який, здавалося б, став більш реалістичним після інавгурації Дональда Трампа. Останніми місяцями в Україні тема досягнення компромісу (в тому числі й територіального) з агресором через переговори з табуйованої теми для «зрадофілів» поступово перетворилася на новий мейнстрім.

За даними нещодавнього опитування центру соціальних досліджень Socis — 50,6% українців виступають за «пошук компромісного рішення», а ще 19,5% — за заморожування конфлікту на поточній лінії фронту. Разом — понад 70% наших співгромадян не тільки не вірять у мантру про вихід до кордонів 1991 року, а й готові піти на суттєві поступки, аби якнайшвидше закінчилася гаряча фаза війни. Ба більше, таку ж позицію відкрито просуває дедалі більша кількість українських військових командирів, зокрема популярний комбриг Третьої штурмової бригади Андрій Білецький і командир 20-го окремого полку безпілотних систем «К-2» Кирило Верес.

Центральна влада України, зокрема Володимир Зеленський, останніми місяцями також стали більш гнучкими в оцінках успішного результату війни для нашої країни. Розмови про кордони 1991 року зійшли нанівець, тепер ми боремося за «справедливий мир і гарантії безпеки». Голова Офісу президента Андрій Єрмак буквально кілька днів тому заявив про те, що «ніяких мирних планів за 100 днів не існує в реальності». Тобто час, який видобувають українські війська, що відступають, використовується для пошуку якогось більш-менш задовільного варіанту. Однак, чи багато в нас залишилося цього часу?

Наступ Збройних сил України, що розпочався 6 серпня 2024 року, в Курській області, частину якої їм вдається утримувати дотепер, багато хто сприйняв як підготовку своєрідного козиря для майбутніх торгів на переговорах із рф. Однак якщо російські війська зайдуть на територію Дніпропетровської області, що може статися вже найближчими днями, супротивник також отримає практично рівнозначний актив для майбутнього обміну, ба більше, у перспективі може створити великі складнощі для всього нашого угруповання військ, яке утримує оборону в Запорізькій області в районі Зеленого Гаю та Гуляйполя.

Кілька днів тому головком Сил оборони генерал Олександр Сирський заявив, що наступ у Курській області «був не останнім». Якщо чесно, на тлі подій, що відбуваються на Донбасі, складно похвалити його за такий бойовий запал. Ложкою меду в цій бочці дьогтю є лише призначення генерал-майора Михайла Драпатого на посаду командира оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця», в зоні відповідальності якого в нас уже понад рік сиплеться фронт. Це кадрове рішення вельми запізніле — про його необхідність говорили щонайменше пів року тому. Чи зможе легендарний командир навести лад у структурі управління військами на Донбасі і виграти нам ще трохи часу? Подивимося.

Автор — Микола Яковенко