Чиста пантоміма: у новій виставі одеситка перевтілилася у П’єро, моряка та жиголо  

Перформанс у жанрі Petit miniatures переніс глядачів, які зібралися у фойє Будинку клоунів, на паризьку площу.

Авторка, режисерка та основна виконавиця Айя Перфільєва, крихітна жінка та велика мисткиня, помітно хвилюється, зустрічаючи публіку в образі волоцюги з валізкою, повною нехитрих пожитків.

Волоцюга дістає сигарету, просить прикурити, один із хлопців не розгубився, клацнув уявною запальничкою… Вистава пішла як по накатаній промовляючи без слів і торкаючись найтонших струн душі. Що ми в Парижі, немає щонайменших сумнів: тільки там навіть волоцюга в тільнику та з підбитим оком може виглядати настільки елегантно, перетворюючи спорожнілий сценічний майданчик на місце спогадів про минуле, про те, що не збулося, про скороминущість часу і мінливість світу.

Тут ми зробимо невеличкий відступ, аби згадати про досвід нашої акторки на драматичній сцені. У дев’яностих світлої пам’яті режисер Олександр Жегалов залучив Айю в ролі француженки. Це була антрепризна вистава «Навиворіт. Одна мить» за щоденниками Анн Філіп, дружини зіркового актора Жерара Філіпа (його грав Олександр Суворов). Неможливо уявити собі жіночніший та ніжніший образ, аніж той, що тоді створила Перфільєва. Тож і це їй до снаги.

Але пантоміма (Айя – дипломована артистка пантоміми, вчилася у Київському естрадно-цирковому училищі) несправедлива до жінок. Гарненька лялечка-Коломбіна, ось і все, а чоловічих типажів-масок куди більше, з італійської комедії дель арте прийшли та дивакуватий П’єро, і бешкетник Арлекін, грубуватий сільський парубок Брігелла, горе-лікар Панталоне та інші. Тому будь-який мім, незважвючи на стать, прагне чоловічих ролей. Субтильна будова тіла, гнучкі суглоби – база.

А Коломбіна в цій виставі є, навіть Фантом Коломбіни. Жіночу роль грає Марина Ілюхіна, вона ж художниця-постановниця, відповідає за лялькових двійників П’єро та Коломбіни, розписаний французькими фразами задник, реквізит із небагатьох предметів. П’єро без Коломбіни як без душі, неповний та розхристаний. У фіналі вони знайдуть одне одного та дійдуть згоди в останній «пті-мініатюрі» «Зустріч та тихе щастя удвох». Проте не поспішайте сприймати щасливу розв‘язку буквально, адже ми зголосились, що всі ці сюжети розігрує на спорожнілій площі волоцюга-мім, лише десь у паралельному Всесвіті йому світить гармонія…

А починається все з кумедної пантоміми «У світі індустрії»: персонаж іде своїм корпоративним шляхом, не гребуючи жодною роботою, ось як спритно й ретельно тре підлогу уявною шваброю… Однак поступово життя виносить його на вищі позиції, соціальний ліфт запрацював на повну, і так повірив у себе наш герой, що виголошує з цих височінь безгучну промову: «Я, я, я…». Чим більше переконаності у своїй значущості, тим ширше роззявляється рот та стають більш різкими жести, герой стверджується у своєму праві повчати людей. Відповідальний пост завжди має на увазі певний автоматизм дій, і успішний пан танцює брейк (між іншим, основні рухи цього танцю якраз і взято з пантоміми).

«Магічний куб», ясна річ, невидимий, буде то стискатися в руках міма, то розширятися, відділяючи його «прозорою» стіною від глядачів. Пухнаста лялька-собачка намагатиметься проявити агресію в бік волоцюги («У парку») а «На флоті» наш герой знову візьметься за уявну швабру (палубу натирати – робота чудова). А як станцює джигу!

«Невдала знахідка» зустрілася волоцюзі на шляху, ми її не бачимо, але це щось металеве, «падає» з брязкотом, і ніяка кишеня не втримає. Герой сердиться і рішуче ковтає знахідку, але вона парадоксальним чином тут-таки виходить назовні…

Галантна «Зустріч з незнайомкою у кафе» змінюється на «Танго розчарування» (жиголо танцює з уявними партнерками проти своєї волі, одна надто маленька, інша зависока, третя товста, не обхопиш, і тільки четверта ідеальна). Волоцюга танцює вже «Вальс», і не хоче уявити партнерку цілком, її присутність, що дорівнює відсутності, позначає сукня в його руках. Він вальсує, нарікаючи на долю, і це вальс розчарування, вальс протесту…

Проте трапляється також вже згадана «Зустріч та тихе щастя удвох» — метафора ідеального людського досвіду, П’єро та Коломбіна разом, їм не приховати взаємної радості. Неважко здогадатися, якщо ви трохи знайомі з історією пантоміми, що Айя віддає шану «великому паяцу» вісімнадцятого сторіччя Дебюро, котрий втілював характер французького народу на сцені театру Фюнамбюль. Реконструкцію пантомім Дебюро можна побачити в легендарному фільмі «Діти райка» з Жаном-Луї Барро в головній ролі. П’єро – улюблена маска Дебюро, Айя Перфільєва стає в один ряд із великими попередниками, пропонуючи сучаснішу трактування цього образу.

Попри те, як все обернулося, у нашого волоцюги, як і раніше, тече чорна сльоза з підбитого ока, мистецтво для нього головна втіха й правдива розкіш. Є чому повчитися у цього П’єро і є за що йому подякувати!

Авторка – Ірен Адлер, фото Олега Владимирського