Чий пісок біля моря? Як у Чорноморську вчать бізнес правилам пляжного етикету (суспільство)

Літо на півдні України не лише спека, море та гаряча кукурудза. Це ще й традиційний сезонний турнір із виживання для звичайного відпочивальника, який просто ризикнув прийти на пляж зі своїм рушником.

У Чорноморську ця історія роками нагадувала класичну драму, що плавно переходила в трилер: приходиш о сьомій ранку, а весь пісок уже заставлений рівними рядами порожніх пластикових шезлонгів. І далі перемагає найсильніший і найнахабніший.

За законом усе виглядає дуже навіть цивілізовано: 70% орендованої території під бізнес, а 30% - недоторканний резерв для тих, хто хоче полежати на піску безкоштовно. Плюс обов’язкові 5% місць для пільговиків, пенсіонерів та військових. На практиці ж місцеві біч-орендарі роками трактували закон по-своєму: «Усе, що бачить око це наша приватна територія, а хто не згоден платити, той іде геть».

Градус напруги інколи піднімався вище за температуру повітря з перепалками, викликами поліції, зіпсованими нервами й тисячами гнівних постів у соцмережах. Утім, цього сезону в усталеному кругообігу пляжного свавілля щось пішло не за звичним сценарієм. Коли скарги містян досягли критичної позначки, виконувачка обов'язків мера Олена Шолар не стала збирати чергову «дуже важливу нараду про необхідність наради», а просто взяла муніципальну варту, поліцію, профільні служби й пішла на інспекцію узбережжя. Пішки.

Картина відкрилася чудова: пластмасове свавілля (у сенсі необмеженості зайнятої лежаками території) аж до самої кромки води. Проте замість звичних чиновницьких зітхань і обіцянок «суворо розібратися до наступного року», позиція міської влади виявилася досить безкомпромісною.

«Пляж — це комунальна власність і спільний простір для відпочинку кожного чорноморця та гостя нашого міста, а не приватна територія орендарів. Ми не проти бізнесу, але правила та законодавство України мають виконуватися неухильно: тридцять відсотків вільного піску й безперешкодний доступ до моря — це норма, а не компроміс», — підкреслила Олена Шолар під час інспекції.

Орендарі миттєво отримали жорсткі приписи, і шезлонги, які загороджували проходи, довелося терміново совати назад. Більше того, бізнесу цілком дохідливо пояснили: якщо хтось вирішив, що це була разова фотосесія керівництва міста для соцмереж, то даремно. Подібні рейди відтепер будуть регулярними, а важелі впливу на порушників цілком конкретні.

«Якщо хтось із орендарів вважає, що приписи — це просто папірці, то змушена розчарувати. Якщо не буде наведено лад у найкоротші терміни, міська рада ініціюватиме процедуру розірвання договорів оренди. Комфорт і права містян для нас на першому місці», — резюмувала в.о. мера.

І ось тут, дивлячись на цей раптовий спалах справедливості, важко втриматися від певних паралелей із сусідньою Одесою. О, одеські пляжі справжній заповідник недоторканного бізнесу! Там, де в Аркадії чи на Ланжероні людина намагається постелити рушник між рядами платних наметів, її зустрічають із такою суворістю, ніби вона перетнула державний кордон без візи. Одеські посадовці роками демонструють завидний олімпійський спокій: збирають круглі столи, співчутливо зітхають на камери й… залишають усе як є (скоріш за все не безкоштовно).

Виявляється, щоб змусити Водний кодекс працювати, не потрібно вигадувати велосипед. Достатньо того, щоб керівництво міста особисто пройшлося ніжками по піску й прочистило слух тим, хто забув, у чиїй власності перебуває міська земля. Ну а відпочивальникам варто просто пам’ятати: море не належить власнику пластикового топчана. Якщо порожній шезлонг заважає вам відпочивати та бачити морські хвилі — його можна сміливо відсунути. Бо платимо ми лише за затишок і сервіс, а не за право просто дихати солоним повітрям.