Чорт-анархіст і непереможна Неправда: одесити підготували репринтні видання видатного українського автора  

Два репринтні видання (сучасні, при цьому точні копії старих книжок) казок Михайла Жука, надрукованих 100 років тому, розподілять музеями та бібліотеками Одеси, Києва, Львова та Чернігова. Йдеться про 50 примірників кожного твору.

Про презентацію проєкту «Михайло Жук - вісник Відродження», яка відбулася в Золотій залі Одеського Літературного музею, ми докладно розповідали тут.

Нагадаємо, що проєкт створювався Музеєм сучасного мистецтва Одеси з нагоди 140-річчя від дня народження Михайла Жука у співпраці з Національним художнім музеєм України за підтримки Українського Культурного Фонду. Від самого початку творчого шляху і до останніх своїх днів Михайло Жук позиціював себе як український художник, а під час сталінських репресій зберіг свою авторську галерею портретів громадсько-політичних діячів, розбудовників молодої української держави, зокрема «Розстріляного відродження». Літературну спадщину Жука майже неможливо зустріти в книгарнях, але це не показник її меншовартості.  

Михайло Жук був письменником-новатором, адже за добором тем і за стилем суттєво відійшов від традицій української літературної школи кінця ХIХ – початку ХХ століття. Він не виявляв зацікавленості побутовим етнографізмом та історичним минулим, хоча дитячі казки не позбавлені місцевого колориту: «Жив на селі старий дід Кострика. Була у нього і баба – Костричиха. Старенькі обоє, старенькі, а жити ще хочуть. У них і хазяйства того, що хатка кривобока, курочка кривоока, та кицька – Чорнявка, та собачка, що вже давно не гавка, та ще півень з червоним гребінцем».

Написанням казок Жук захопився у 1919 році. З одного боку, це було пов’язано з його бажанням розважити синів. З іншого, іншими засобами було досить складно відкрито висловлювати свої думки. Ці казки пронизані символізмом і навіть містицизмом типового митця того часу. Михайло Жук сам ілюстрував книжки казок і оповідань «Ох» (1908), «Правда та Неправда» (1920), «Дрімайлики» (1923), «Прийшла зима» (1927), «Годинник» (1928).

Можливість друкувати такі казки швидко припинилася.

Найпершим чином письменник свою увагу віддавав сьогоденню. Оповідання Жука соціально-психологічні та символічні. Модерний характер проявився в складних образно-асоціативних картинах, метафоричних рядах, багаторівневих смислових конструкціях. Наприклад, драматична студія «Легенда» про хіміка, його молоду дружину Мері та дівчину-рослину Квітку значно випередила свій час та можливості тодішнього театрального мистецтва. Навіть зараз всі перетворення годилося б фільмувати в анімації.

Квітка гине, як, зрештою, й модерн, полишає цей світ і творець, якому нема життя без цього уособлення природи й творчої фантазії: «Я всю свою енергію потратив, все знання поклав, поки утворив її. Вона вдячна і прекрасна… Вона в руках має стільки надзвичайного, як і природа. Вона вся пересичена запахом поля, садів, степу, гір і лісу, ми мусимо разом оберігати та любити її. Вона дає мені крила, творить ту потрібну атмосферу, де я можу бути непоборним у своїй праці».

При реалізації ювілейного проєкту співробітники МСМО та Одеського Літературного музею вирішили здійснити репринтне відтворення двох прижиттєвих видань літературних творів Михайла Жука, які він сам проілюстрував і які після 1920 року не виходили друком.

З фонду МСМО було обрано видання казки «Правда та Неправда» з виконаною автором барвистою обкладинкою, а з фонду Літмузею – п'єса «Мефісто» з унікальною рукописною вставкою, що робить твір ще динамічнішим і символічнішим. У цих творах Правда не перемагає Неправду, чорт є анархістом, а прекрасна дівчина носить червону хустинку революціонерки. Можливість ознайомитися з «Мефісто» у бібліотеці, потримати в руках нове видання з усіма нюансами оригіналу (друком займався видавничий дім «Антиквар») має зацікавити театри (хоча б у форматі читання цей текст варто взяти до роботи). А казки Жука придадуться вчителям та вихователям, працівникам дитячих бібліотек. Безумовно, цей етап великого проєкту матиме якнайкращі наслідки для української культури.

Авторка — Ірен Адлер, фото з архіву Музею сучасного мистецтва Одеси