Що не так з одеськими активістами-декомунізаторами? (колонка)

Днями в мережі з'явилися відео, на яких група активістів демонтує табличку з фасаду житлового будинку. Їхні дії викликали протест з боку місцевих жителів, внаслідок чого виник конфлікт. Під час сутички активісти застосували проти одеситів газові балончики.

Важливо нагадати: закон про декомунізацію було ухвалено Верховною Радою та підписано Президентом України і підтримано на рівні Військової адміністрації. Незалежно від ставлення до тих чи інших політичних сил, саме парламент і президентська влада володіють легітимним народним мандатом і несуть відповідальність за виконання закону.

Коли ж громадські активісти самовільно починають виконувати (або, точніше, трактувати) закон, особливо із застосуванням сили, вони тим самим підміняють собою як органи місцевого самоврядування, так і правоохоронну систему. У цьому випадку активісти не повідомили поліцію, озброїлися перцевими балончиками і практично відразу їх застосували — що, ймовірно, і входило в їхній сценарій розвитку подій.

Ніхто не делегував цим людям право діяти від імені суспільства. Навіть якщо частина населення підтримує їхні цілі, методи, засновані на залякуванні та насильстві, не можуть бути легітимними. Закон — це не про емоції, це про процедури.

Після Революції Гідності Україна вже проходила через період, коли на тлі національного піднесення почали масово з'являтися «патріотичні» об'єднання, які замість того, щоб захищати громадські інтереси, розв'язували господарські суперечки, брали участь у рейдерських захопленнях і займалися замовною «альфатеризацією». Звичайно, далеко не всі активісти були залучені до криміналу, але загалом суспільний запит на самоуправство згас після 2017 року. Суспільство втомилося від анархії під прикриттям гасел.

Сьогодні, під час повномасштабної війни, ми стикаємося з новою хвилею радикалізації. Будь-яка тема, оголошена «ворожою», вмить перетворюється на мішень для цькування і насильства. З діалогу — відразу в конфлікт. Із правозахисного порядку денного — у культуру скасування, де не гребують ні перцевим балончиком, ні чим гіршим.

Виконання закону про декомунізацію — це обов'язок органів місцевої влади. Необхідно повернутися на рівень, де одні пишуть петиції губернаторові на бажане якнайшвидше знесення, а інші оскаржують офіційні рішення в судах — залишити державі роль, яку вона і має виконувати, медіатора і судді та нести за це відповідальність. А будь-які спроби самозванців, що з одного, що з іншого боку, взяти на себе функції держави — це шлях у нікуди. Це не боротьба за справедливість, а ерозія інституцій, розпорошення меж закону і посилення радикалізації в українському суспільстві.

Автор — Юрій Александров