«Це все виявилося брехнею»: що думають одесити про 9 Травня  

Україна давно викреслила 9 травня зі святкового календаря. Нині, в умовах війни, розв'язаної росією, цей день сповнюється особливою гіркотою: агресор прикривається перемогою минулого, скоюючи нові злочини.

Наша країна робить вибір на користь правди, пам'яті та поваги до жертв — без пропаганди і фальші. Для нас це день, у якому сплелися біль і абсурд, потворності й патології культу «перемоги».

«Думська» звернулася до одеситів із простим запитанням: «До вас приходить донька, син, або онук, правнучка і питає: А що таке 9 Травня? А то всі навколо кажуть різне. Що б ви їм відповіли?»

Олег Філімонов, артист:

- Це дуже радісний день для нашої родини. Твоя прапрабабуся повернулася до Одеси з евакуації, а твій прапрадідусь повернувся з фронту. Вони познайомилися, і почалася наша сім'я.

Олена Філіппова, колекціонерка:

- Я б відповіла своїй онучці, що 9 Травня було виключно радянським святом. Але це була вже Друга світова війна, і в ній брав участь практично весь світ, уся планета. Загинули мільйони людей. Це трагічна подія, і переможці зазнали колосальних втрат — нарівні з переможеними. Я розумію, що в перші роки після Перемоги цей день дійсно був більш щирим. Але через 70-80 років — занадто багато спекуляцій і награності навколо цієї дати. Тому для мене це з усіх боків — день скорботи. З кожним роком я дедалі сильніше сприймаю його як нагадування про кошмари війни, про знищення цілих народів в ім'я хворої надідеї та загарбництва.

Я обов'язково поясню онуці: будь-яка ідея наднації завжди несе за собою смерть і порожнечу для всього світу. У 2000-х, коли ми почали активно спілкуватися з жителями різних країн Європи, ми дізналися про 8 Травня — як про день пам'яті загиблих у Другій світовій війні (саме світовій, а не «Великій Вітчизняній») — і перейнялися повагою до такого підходу. Найважливіше — це усвідомлення самими німцями того зла, яке сталося з вини їхніх співвітчизників. І про Першу світову європейці теж не забувають. Мені здається, це дуже важливо: зберігати пам'ять про історію, проводити екскурсії місцями, де мучили мільйони людей, щоб справді такого не сталося «ніколи знову». Тому що те, що відбувається зараз, а це і є Третя світова, сталося багато в чому тому, що пам'ять виявилася недовговічною. І сценарій фашизму з жертвами, вторгненнями і гаслами, на жаль, повторюється під іншим прапором, але з тими ж «переможцями».

Зоя Чернишевська, журналістка:

- Якби це була моя молодша восьмирічна донька, я б сказала, що раніше цей день святкували як день, коли наша країна перемогла у великій і кривавій війні, яку розпочала 1939 року Німеччина. Ця війна називалася Другою світовою, але в СРСР уряд її називав Великою Вітчизняною, бо не хотіли згадувати, як їм допомагали інші країни. Вони робили вигляд ніби перемогли самі.

У тій війні воював мій дідусь і брат моєї бабусі, і всі люди старшого покоління 9 травня вітали один одного і раділи, що війна закінчилася, що вони живі і можуть жити далі. Але зараз ми відзначаємо інший день — 8 травня, тому що насправді та війна закінчилася саме 8 травня. І ще тепер це День пам'яті, бо майже всі, хто тоді воював, уже померли. І 8 травня ми згадуємо померлих і загиблих учасників Другої світової війни, приносимо квіти до пам'ятників.

Олег Єлагін, кінознавець:

- Для тих, хто це пережив, це було дійсно свято зі сльозами на очах. Але таких людей все менше і менше. Для нас це насамперед день пам'яті за загиблими родичами і ненародженими двоюрідними братами і сестрами.

І щоб ця х…ня більше не повторювалася.

Борис Херсонський, поет:

- Цього дня в колишньому СРСР і в нинішній Росії святкували закінчення Другої Світової війни. Комуністи приписували собі перемогу над фашизмом. Тільки не питай мене, хто такі фашисти і комуністи і що таке колишній СРСР…

Олексій Гончаренко, політик:

- Колись для мене це був особливий день. День гордості за твого прадіда і прапрадідів, які воювали в тій страшній війні і перемогли. Але коли росія напала на нас, з'явилася відраза до всього цього, до їхнього «побєдобєсія». І сьогодні святим для мене буде наш День Перемоги над рашистами.

Михайло Голубєв, шахіст:

- Під час розмови з підлітками я б доніс до них думку, що 9 Травня — це ухвалена насамперед у СРСР, а нині в рф, дата святкування перемоги союзників над нацистською Німеччиною. Я переконаний і говорив про це публічно ще в «нульові», що набагато більш обґрунтованою, і історично, і політично, датою пам'яті про цю важливу епохальну подію є 8 Травня.

Я хотів би, щоб Україна слідувала саме цьому варіанту. Не вважаю допустимим забувати, що у війні проти гітлерівців загинув брат мого діда, Микола Єщенко. Якщо не вшановувати загиблих предків, то важко очікувати, що нащадки нинішніх українців вшановуватимуть героїв і жертв нинішньої війни.

Павло Козленко, директор Музею геноциду «Територія пам'яті»:

- Приходить до мене моя донька і каже: «Тату, а що таке 9 Травня для тебе?». І я відповів їй коротко.

Цього дня, 9 травня 1945 року, твій прадід Герш Янкелевич Крис, розвідник 597-го Берлінського стрілецького полку, залишив свій запис на будівлі Рейхстагу:

«Герш Крис із Балтського гетто. Я дійшов до Берліна. Я помстився за вас, мої сестри і брати. Ми перемогли».

Болеслав Капулкін, прес-секретар єврейської громади:

- Якби мене онука запитала, то я б з урахуванням дитячого сприйняття і знання історії сказав, що цього дня країна, яка розв'язала страшну війну і хотіла знищити всіх євреїв, здалася і визнала, що вона програла. Цього дня війна ще не закінчилася, але найголовніший і найсильніший ворог здався.

Потім були й інші, хто хотів нас знищити, і зараз вони теж є. Щоправда, зараз сил у них менше. Бажання — таке саме, а сил - менше. Але того разу вони встигли вбити багато мільйонів євреїв. І взагалі, тоді загинуло майже сто мільйонів людей — більше, ніж у будь-якій іншій війні. Це була дуже страшна війна. І виходить, що це день, коли ті, хто затіяв її, програли і були покарані. Значить, це дуже хороший день. Важливий день. Цей день треба пам'ятати. А святкувати? Ну дивись, 9 Травня — урок для всіх нас на всі часи.

Святкувати уроки, по-моєму, неправильно. Уроки потрібно пам'ятати, а для свят у нас із тобою знайдуться інші приводи.

Вікторія Колтунова, письменниця:

- Із трьох радянських державних свят — День Великої Жовтневої Революції, 1 Травня і 9 Травня — я любила з них тільки 1 Травня. Це свято символізувало початок літа і перші вилазки на море. У молодості — ще й наближення канікул.

А з 9 Травня пов'язані неприємні спогади. Його почали святкувати тільки 1965 року. Тоді на вулиці, на стовпах, висіли динаміки і всюди звучав дикторський текст. З одного боку, я раділа перемозі над німецьким фашизмом. З іншого, мене дивувало, що по динаміках розповідають про знаменитих воїнів Радянської армії і завжди перераховують найкращих, починаючи з російських героїв. Далі йдуть «за рангом» інші національності. Але ніколи не згадують євреїв. Але ж я сама особисто знала багатьох євреїв із грудьми, усипаними нагородами. У моїй родині багато хто воював. Навіть жінки. Але про них ніколи ні слова!

Навпаки, саме з моменту першого святкування 9 Травня виник і навмисно поширювався міф про нібито «відсиджування» євреїв у Ташкенті.

Олександр Осташко, журналіст:

- Знаєш, моє сонечко, — сказав би я своїй доньці, — іноді так буває, що це нічого.

Колись була страшна війна — приблизно така сама, як зараз, тільки учасників було набагато більше. Один людожер напав на іншого людожера тільки тому, що той не встиг напасти першим. І світу довелося заступитися за того, який не встиг.

9 Травня — це нічого, бо та страшна війна і почалася не 22 червня, і закінчилася не 9 травня. Це все було брехнею, як і те, що людожер напав без оголошення війни. Насправді, він усі причини написав на папері дуже докладно. Але потім зручніше було не читати цей папір, а просто брехати: і про оголошення війни, і про дати, і про кількість загиблих… І діти того, другого людожера, брешуть досі вже своїм дітям, роблячи їх теж людожерами.

Іноді людожери можуть вигравати в людей і тоді вони називають це «Великою Перемогою». А люди, тимчасово програвши, вчаться об'єднуватися і думають, як зробити так, щоб людожери одного разу програли назавжди. Багато років тому ми з твоїм прадідусем у цей день ходили в парк Шевченка, щоб покласти квіти. А потім тато повертався до школи і брав участь у військовому «Огляді строю і пісні». Напевно, сьогодні нікому не захочеться марширувати в школі просто тому, що це все через 80 років виявилося брехнею. Головне, що потрібно, щоб ти знала — людям ніколи не потрібно воювати, але їм потрібно вміти захищатися від людожерів.