Від мітингів та ярмарок до контейнерів з гуманітаркою: як новозеландські українці батьківщині, що воює, допомагають  

Українці, які живуть в інших країнах, не забувають про батьківщину і в міру сил намагаються їй допомогти в цей непростий час. Вони регулярно проводять мітинги проти російської агресії, перераховують гроші Збройним силам і висилають гуманітарні вантажі.

Допомога надходить навіть із найвіддаленіших місць земної кулі. Приміром, днями контейнер із гуманітаркою для української армії та дітей вимушених переселенців було відправлено з Нової Зеландії. «Думська» познайомилася зі співвітчизниками, які організували волонтерський рух на іншому боці нашої планети.   

Здавалося б, де Україна, а де Нова Зеландія — країни розділяють 17 тисяч кілометрів по прямій і два океани. Проте тільки в Окленді, найбільшому місті тихоокеанської держави, проживає близько півтори тисячі українців. Багато з них зберігають зв'язки з батьківщиною, а після початку повномасштабної війни стали волонтерами.

Уродженець Києва й член правління української громади в Окленді Едуард Паткевич розповів «Думській», що переїхав до Нової Зеландії 15 років тому, але душею залишився в Україні.

«Спортсмени кажуть: тому, хто перебуває на полі, набагато легше, ніж тому, хто сидить на лавці запасних і ніяк не може допомогти грі. Так і в цій ситуації. Коли ти знаходишся далеко і не можеш допомогти, психологічно це на тебе тисне, хоча я розумію, який смішний вигляд це має на тлі людей, які перебувають під обстрілом і на передовій. Я намагався записатися в територіальну оборону, але там були величезні черги, і в Інтернаціональний легіон, але туди брали лише з військовим досвідом. Тоді в мене залишився один варіант — допомагати звідси», — каже новозеландець.

Насамперед новозеландські українці організували регулярні мітинги на підтримку нашої країни. Вони проходять у центрі Окленда щонеділі, о 15:00. У такий спосіб вони намагаються чинити тиск на уряд, щоб той посилив санкції проти Росії і визнав її країною-терористом.

Крім членів української громади та місцевих, не пропускають мітинги й адекватні росіяни, які покинули рф через незгоду з путінською політикою.

Паралельно ведеться збір фінансової допомоги для України. Гроші акумулюють як через благодійні фонди, так і за допомогою маркетів і ярмарків з українською кухнею. За день волонтерам вдається збирати 5-6 тисяч новозеландських доларів, що еквівалентно 2-3 тисячам доларів США.

Перший час фінансова допомога, у зв'язку зі складною логістикою і високою вартістю доставки, здавалася єдиним варіантом. Однак після того, як на волонтерів вийшли медичні корпорації і стали безкоштовно надавати дорогі медикаменти та обладнання для України, ідея з передачею гуманітарного вантажу стала здаватися не такою вже недосяжною.  

Волонтери замовили контейнер, який наповнили теплими речами для дітей зі спаленого Маріуполя, а також шкарпетками, спальниками і похідними розкладачками для українських солдатів. Днями вантаж було благополучно відправлено. У кінцеву точку він прийде, на жаль, не раніше ніж через два місяці: такі особливості морських доставок.

«Це був перший контейнер. Він сколихнув і об'єднав тут велику кількість людей, і вони зараз телефонують і запитують, коли наступний, що далі робимо. Тепер усе зрушиться з мертвої точки. Тепер на мене виходить багато місцевих, вони хочуть теж допомагати, тому думаю, скоро почнемо збирати наступний контейнер», — продовжує Едуард.

До речі, щоб місцеві жителі не забували, що в Україні триває війна, у місті часто проводяться фотовиставки. З кольорових і чорно-білих знімків на містян дивляться зяючі дірки від ракет на місці дитячих майданчиків, складені, наче стіни карткового будиночка, плити панельних багатоповерхівок й очі маленьких дітей, яким умить довелося подорослішати. Фотографії надають українські автори, які зараз перебувають в Україні.

Авторка — Надія Маркевич