Дефіцит комбайнерів і бічбоїв: як Одещині вийти з кадрового глухого кута, і що б зробила королева

На четвертому році війни в Одесі та області гостро відчувається брак фахівців найрізноманітніших професій — від автомеханіків і кур'єрів до вчителів, комбайнерів і бухгалтерів.

Причини зрозумілі: мобілізація, еміграція, страх перед ТЦК. «Думська» проаналізувала ситуацію на ринку праці та з'ясувала, кого в нашому регіоні шукають роботодавці та чому навіть підвищення зарплат не рятує бізнес.

Згідно зі спільним дослідженням Держслужби зайнятості України та Агентства ООН у справах біженців, у 2024 році на Одещині спостерігався гострий дефіцит фахівців із цілої низки професій. У списку найбільш затребуваних — водії, особливо далекобійники, вчителі (фізики, хімії, біології, фізкультури, української мови та літератури), бухгалтери, медики, адміністратори, кухарі, слюсарі, автомеханіки, прибиральниці, швачки, вантажники.

При цьому серед працездатних жителів регіону лише 14% - чоловіки, решта 86% - жінки.

«Моїй машині необхідний невеликий ремонт, а для цього потрібен фахівець. Звернувся на СТО, але там заявили, що потрібно записатися в чергу до автомеханіка. Мовляв, із п'яти механіків у них залишилося лише двоє, які просто не встигають ремонтувати машини. Я спробував пошукати фахівця на інших станціях, але там та сама ситуація — автомеханіків немає», — розповів «Думській» одеський автовласник Євген Кривенко.

З чим це пов'язано, зрозуміло. Хтось із чоловіків змінив робочий комбінезон на уніформу Збройних сил України, хтось виїхав за кордон, а хтось просто перестав виходити на роботу, побоюючись мобілізації, сидить удома, скинувши турботи з підтримання сімейного бюджету на дружину або батьків.

Однак є критично важливі спеціальності, які навіть у воєнний час потрібні в тилу. Це водії будівельної техніки, вантажівок, докери та фахівці-енергетики. А також працівники сільського господарства.

Нагадаємо, аграрний сектор України завжди був ключовим для економіки. Він орієнтований на експорт, і країна його коштом отримує значні валютні надходження. На жаль, до збиральної кампанії цього року сектор підійшов знекровленим у кадровому плані. За словами керівника бессарабського фермерського господарства «Дінекс-Агро» Олександра Петкова, ситуація з працівниками — катастрофічна.

«На жаль, працювати нікому. Не вистачає всіх, від трактористів і комбайнерів до комірників і водіїв вантажівок. Збирати врожай нікому. Зараз діє норма, за якою можна забезпечити бронь на гостро необхідного працівника, однак платити йому в такому разі потрібно не менше 20,5 тис. грн, плюс за кожного заброньованого потрібно перераховувати до бюджету по 10 тисяч гривень. Ми не можемо витягнути цього просто з економічних причин», — зітхає фермер.

Крім аграрного сектору, не вистачає працівників і в інших ключових галузях — наприклад, у транспортній. НR-фахівець регіональної філії «Укрзалізниці» Лариса Маслова розповіла нам, що наразі в них рекордна кількість вакантних місць.

«Не вистачає не тільки робітників, багато вакансій інженерів, економістів і навіть бухгалтерів. Крім того, потрібні люди на посади машиністів, помічників машиністів, оглядачів вагонів, чергових по станціях».

Доцент Одеського національного університету імені Мечникова, кандидатка соціологічних наук Тамара Мосійчук говорить про серйозний дефіцит фахівців середнього рівня, синіх комірців, людей із професійно-технічною освітою.

«Зараз це велика проблема, але вона буде ще більшою. Чоловіки, які працювали, зараз воюють на фронті. Знайти хорошого екскаваторника, комбайнера практично неможливо. Найгірше справи йдуть у селах — чоловіків практично не залишилося, крім старшого віку. У результаті нікому навіть скопати город, не кажучи про те, щоб поле зорати. Але проблема не тільки у війні. У нас ще до війни було фактично знецінено професійно-технічну освіту, яка за фактом занепала. Усі хочуть бути з вищою освітою. При цьому, здобувши вищу освіту, потім працюють у «Таврії» або продають взуття. На жаль, створилася ситуація, коли сантехніка знайти було важче, ніж професора».

За словами фахівця, держава має серйозно зайнятися відновленням професійної освіти, стимулювати приплив молоді в такі навчальні заклади. Без цього ситуація тільки погіршуватиметься.

Проблему дефіциту робочих рук не вирішують навіть спроби багатьох підприємців заповнити порожні вакансії, підвищивши зарплати. У 2025 році оплата праці, за словами опитаних бізнесменів, зросла від 20 до 30% залежно від сфери. Наприклад, якщо у 2024-му комбайнери й трактористи в сезон заробляли від 30 до 40 тисяч гривень на місяць, то зараз 35-50 тисяч. На міських СТО зарплати автомеханіків та автоелектриків зросли з 2024 року з 25-35 тисяч гривень до 40-45 тисяч.

Йдеться, зазначимо, про гроші «в конверті» — якщо навіть люди й офіційно працевлаштовані, по-білому вони отримують найчастіше мінімалку.

За словами співвласника великого розважально-курортного одеського центру, який попросив не називати його імені, на пляжах катастрофічно не вистачає персоналу, що обслуговує — від офіціантів і кухарів до біч-боїв. Вільно майже 70% робочих місць. І це попри те, що зарплати тут зросли порівняно з минулим роком теж на чверть-третину.

«Підвищення зарплат одразу спричиняє підвищення цін на сервіс, на оренду лежаків, парасольок тощо. Але проблема в тому, що цей курортний сезон в Одесі з об'єктивних причин провальний: відпочивальників порівняно з минулими роками, навіть із 2022-м — відчутно менше. Загалом, це замкнене коло — ми підвищуємо зарплати, потім підвищуються ціни на послуги, а відпочивальників усе менше. І у людей набагато менше грошей, ніж у минулі роки. У підсумку на плаву залишаються лише великі курортні об'єкти, тому що у них є резерви. Дрібний бізнес йде на дно, багато дрібних точок навіть не відкрилися в сезон. При цьому всякі служби, податкова, санітарна тощо, апетитів зовсім не зменшили. Перевірки тривають, курортний бізнес доять усі, кому не лінь…» — розповів підприємець.

Як бачимо, негативні процеси на ринку праці мають системний характер. Якщо не вжити термінових заходів, ситуація ставатиме дедалі гіршою. Це загрожує колапсом економіки, яка і так виснажена війною.

Що ж робити? Експерти, з якими ми говорили, практично одноголосно висловилися за негайне втручання держави. Необхідне хоча б часткове переведення деяких сфер на військові рейки, збільшення квот з бронювання працівників насамперед для аграрного бізнесу, ймовірно, навіть залучення якихось категорій громадян до обов'язкових робіт.

Під час Другої світової війни в Британії, наприклад, частину призовників відправляли не в армію і на флот, а у вугільні шахти, причому ця практика тривала аж до 1948 року. З 1941 року всіх незаміжніх британок віком від 20 до 30 років зобов'язали приєднатися до одного з жіночих допоміжних корпусів, серед яких був транспортний і земельний — для допомоги аграріям. У Жіночому допоміжному територіальному корпусі (англ. Auxiliary Territorial Service — ATS) служила простим водієм майбутня королева Єлизавета II. До різних робіт залучали навіть школярів.

Звісно, не всі заходи, нормальні для середини XX століття і найстрашнішої війни в історії, підходять для сьогодення, але щось на озброєння взяти, напевно, варто.

Альтернатива — посилення кризи і крах.

Автор — Георгій Ак-Мурза