Деколонізація чи профанація? Як у Білгород-Дністровській фортеці Московський патріархат захищають

Кілька російськомовних табличок демонтували в Аккерманській фортеці, що в Білгороді-Дністровському, проте найбільшу, встановлену Московським патріархатом ще й із порушеннями, залишили.

Як передає кореспондент «Думської», зняли дві плити з написом «Вежа Пушкіна», «Античне місто Тіра», «Місто майстрів» та інші.

«У нас не було спеціальних процесів деколонізації, просто з початком повномасштабного вторгнення ми почали прибирати різні написи російською мовою, які потрапляли на очі», — заявив «Думській» Ігор Язаджі, директор КП «Фортеця», що управляє фортецею.

Зазначимо, що жодної історичної цінності таблички не несли. Щодо вежі Пушкіна — це ще й не історична, а штучна назва вежі Емерлер Кулісі (так її іменували османи).

«Її вигадав один із фотографів початку XX століття, видаючи свої листівки із зображенням вежі Емерлер Кулісі, тобто вежі воєначальника. Ну він не знав, що вона так називається. Фотограф підписував ці листівки такою довгою фразою романтичною: це вежа, в якій Пушкін провів усю ніч, мріючи… чи ще там щось роблячи. Ну легенда легендою, назва прижилася», — розповідає доктор історичних наук, археолог Андрій Красножон.

При цьому гранітну табличку, що чимось нагадує могильну, з російськомовним текстом, фактологічними помилками та ім'ям митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела, представника Української провославної церкви Московського патріархату, встановлену біля мінарету, не прибрали, а прикрили.

«Камінь є, він підтверджує наявність тут християнського храму XIII століття, зруйнованого османами двома століттями пізніше. Підтверджено розкопками 1960 року. Цей пам'ятний знак стосується часів задовго до росії. Демонтувати його ми не можемо, це історична пам'ятка, ніяк не пов'язана з росією, по-друге, для цього потрібен дозвіл Міністерства культури. Ми не можемо просто взяти і демонтувати те, що було до нас. Російські тексти ми прибрали, а ось елементи архітектури, це нехай розпорядиться Мінкульт. У нас охоронний договір. Неважливо, хто цей камінь встановлював. У 2000 році, коли Агафангел це робив, у нас була інша історія», — виправдовується Язаджі.

Ігор Язаджі десь лукавить, десь наводить неточні дані. За інформацією «Думської», цей камінь не є об'єктом, що охороняється, тому що його встановили без будь-яких погоджень із тим самим Мінкультом. Ну, а за змістом — розкопки відбувалися не в 1960-му, а в 1977 році.

Думку редакції поділяє й Андрій Красножон, який «копав» разом з Іриною Тесленко якраз на цьому місці 2017-го.

«Камінь не автентичний. Чому треба наполягати на його присутності на цьому місці, незрозуміло. Тим більше з хронологічною помилкою. У XII столітті не існувало не те що цього храму, у XII столітті самого середньовічного Бєлгорода ще не існувало. Адміністрація КП «Фортеця» прикриває під камуфляжним написом оригінальний, явно не збираючись сваритися з тими, хто цей камінь колись поставив», — наполягає Красножон.

Зазначимо, що формально закон про деколонізацію таким чином виконали. Однак що робити із законом про охорону пам'яток, який порушено від самого моменту встановлення каменю? Фортеця є предметом охорони, а цей камінь порушує історичний вигляд. Його поставили на початку нульових на руїнах мечеті, яка сіла на фундаменти молдавської церкви XV століття.

«Спочатку на камені було написано, що на цьому місці була церква ХІІІ століття (насправді, XV). Що зробив у цьому випадку Агафангел? Він зафіксував присутність «русского мира» в самому центрі Аккерманської фортеці і позначив молдавську церкву XV століття мало не російською спадщиною», — нарікає Красножон.

Про відновлення церкви мови бути не може з погляду доцільності, законів, зокрема й про реконструкцію, додав учений.

Ці дії - це якийсь напівзахід на тлі того, що сама назва міста Білгород-Дністровський залишається елементом російської історії, російської топографії XVIII століття, продовжує вчений. Цю назву місту дав Кутузов, причому з політичною метою. Біла фортеця, турецький Ак-Кермен і слов'янський Білгород — це одне й те саме. Кутузов у листуванні з Потьомкіним почав навмисно називати начебто на старовинний і слов'янський манер «Білгород». Щоб відрізняти від російського Бєлгорода, приставили довге і незручне — «Дністровський». І природно ця довга і незручна назва не прижилася. Місто продовжували називати Аккерман і така назва залишалася офіційно аж до 1944-го, доки радянська влада все ж не перейменувала його остаточно. Сама назва цього міста залишається викликом процесу деколонізації.

Джерела «Думської» запевняють, що в приватних розмовах, зокрема і з керівництвом Білгорода-Дністровського, адміністрація КП «Фортеця», і директор Ігор Язаджі зокрема, заявляв, що «пальцем не поворухне, щоб прибрати камінь». Причин такої категоричності він не називає.

Зазначимо, що виконувачем обов'язків керівника «Фортеці» 51-річний підприємець і депутат місцевої міськради від «Слуги народу» Ігор Язаджі став у березні 2023-го. До цього він три роки був заступником керівника КП, кілька місяців тимчасово виконував обов'язки директора.

За «загадковим» збігом обставин, саме в момент, коли він був т.в.о., на території фортеці вперше за багато років почали орудувати «чорні археологи» — тобто люди, які займаються незаконними розкопками, видобуваючи артефакти, які становлять наукову цінність і є загальнонародним надбанням.

У Білгороді-Дністровському Ігор Язаджі відомий за сумнівними епізодами його ранньої біографії — городяни стверджують, що в 1990-ті майбутній депутат був членом якогось бандитського угруповання і навіть відсидів за участь у розбійному нападі.

Утім, після цього він здобув вищу економічну освіту, зайнявся агробізнесом (подейкують, що він перетворив кілька веж фортеці на курники) і політикою, ставши депутатом міськради.

При цьому не можна забувати, що старовинна фортеця — далеко не в найкращому стані. Востаннє масштабні протиаварійні роботи велися тут у 2016-2019 роках. Тоді було побудовано потужні контрфорси, які запобігли руйнуванню Північної стіни.

2023 року облрада планувала витратити ще 22,8 млн грн на реставрацію, проте підрядник, який виграв тендер, виявився дещо, скажімо так, сумнівним, і контракт зірвався. Більше про Аккерманську фортецю читайте тут.

Ну і наостанок, досліджуючи різні таблички і вивіски на території фортеці, ми виявили ось таку. Чесно кажучи, визначити мову, якою зроблено напис, не вийшло. Це не українська і не російська, не болгарська. Твердий знак («еръ») наприкінці натякає, що напис зроблено російською, але з використанням дореформеної орфографії. Однак тоді він мав би виглядати так: «Провіантъ», с і. Словом, питання залишається відкритим.