День дурня чи свято гумору? Одеський міф і говірка, і чому Гуморина наказала довго жити

Сьогодні 1 квітня і саме час згадати про одеського морячка з рятувальним кругом, на якому виведено яскравою фарбою «Гуморина». Поговорити про одеську мову і гумор. Їх намагалися поховати ледь не щороку з часів Бабеля, але, здається, зараз їм справді прийшов кінець. Виходьте, громадянине! Приїхали!

Чи ні? Спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов вирішив поговорити з тими, хто тримав у 1990-ті марку столиці гумору.

Так, ми знаємо, що «перше народження» Гуморини припало на 1970-ті. Але в сучасному вигляді вона постала лише після розвалу Союзу. Утім, зараз не про це. Чи потрібна Одесі «одеська мова»? Чи є в неї майбутнє? І що буде з Гумориною?

«Ответь мне как чекист, <…> ответь мне как революционер – зачем нужен этот человек в будущем обществе? – Не знаю, <…> наверное, не нужен…»

Ісаак Бабель, «Одеські оповідання»

Ось так, як Фроїма Грача, комісари з Москви розстріляли стару Одесу! Сумно! — кажу я, закриваючи книжку Бабеля.  

Ось навіщо нам вся ця постімперіалістична лабуда? Усі ці Бені Крики, шлімазли, гембелі, зусмани, цугундери і цимеси? Одеська «особлива мова», якої насправді не існує (або запозичена з ідишу). Вона є тільки в російських серіалах на кшталт «Ліквідації». Навіщо нам очільник одеських злодіїв Фроім Грач чи «благородний розбійник» Карабас, який обкрадав народ біля торгсину?

Навіщо нам усе це? Захоплення від блатної культури. Навіщо нам Гуморина? У нас був до повномасштабної війни чудовий фестиваль «Фан Експо», в просторіччі «Комік Кон». Стильно, модно, молодіжно. Навіщо нам ваші біндюжники? Їх уже Ганькевич не бачив.  

Про це і не тільки говоримо з Олегом Філімоновим (сьогодні депутат міськради, а колись «одеський джентльмен»), його колегою з «Джентльмен-шоу» Яковом Гоппом (сьогодні актор одеських театрів) і Олексієм Агоп'яном (грав у «Каламбурі», а сьогодні теж у театрах).

«Думская». «Маски», «Джентльмен-шоу», «Каламбур». 1990-ті це розквіт одеського гумору! Але немає ж молодих і талановитих! Я дивлюся на Борю Барського, на його фотографії у фейсбуці, він усе тонший і сивіший. Як Дон Кіхот. Невже це останні носії одеського гумору?

Олег Філімонов. «Маски», «Джентльмен-шоу», «Каламбур» — це був доволі потужний телевізійний прорив з Одеси на екрани центрального телебачення (росії), яке транслювалося по всьому колишньому СРСР. Це були золоті часи одеського гумору. Ми на той момент завоювали всі телевізійні призи, які тільки існували на пострадянському просторі. Одеський гумор цінували. Його і зараз цінують у всьому світі. Він трансформується. Змінюється. На зміну «джентльменам» приходять стендапери. Молоді хлопці.

Яків Гопп. Неймовірні рейтинги телевізійні. У «Джентльмен-шоу» був рейтинг на рівні «Поля чудес». А в 1997 відродили Гуморину. Це все працювало на підтримку легенди. Тієї Одеси, якої тоді вже й не було.

Ця хвиля йшла, йшла, йшла, а потім набула такої висоти в 1990-х — на початку 2000-х, що дехто вже почав говорити: «Та задовбало це одеське все!» І Одесу згадали заново після зйомок серіалу «Ліквідація». Але все, що було пов'язано з «Ліквідацією», набуло дуже поганої форми. Це не наш погляд на те, як розмовляли в Одесі. Це погляд москалів. Це вони самі собі придумали. Як і мову.

Я згадую, як навчав московських артистів на серіалі «Мішка Япончик» певних фраз. Висіли списки фраз, які можна вживати під час зйомок. Обирай собі фразу, і можеш всунути її в текст, який ти будеш говорити.

Коли я приїхав до США 2000-го, я почув на Брайтоні ту говірку, ті звороти мови, яких давно вже не чув в Одесі.

«Д». Я не пам'ятаю серед стендаперів одеситів. Раніше Барського, Філімонова, Делієва, Яшу з комуналки, я вже не кажу про Жванецького і Карцева з Ільченком, їх знали всі. А зараз?

О. Ф. Діма Романов. Він дуже відомий. Він у «Камеді клаб» був. Потім виділився в окрему одиницю і продовжує існувати як стендапер.

Я. Г. Я не дуже стежу за стендаперами, але письменницький, авторський гумор теж не сильно-то в Одесі розвивається. Тобто Одеса втратила статус пупа землі в гуморі. І стає таким, улюбленим багатьма, звичайним українським містом.

«Д». А чи жива ще «одеська речь»? Її можна десь почути?  

Олексій Агоп'ян. На жаль, у нас у країні ситуація така, що дуже багато переселенців. На вулицях я став більше чути української мови. Причому чистої, гарної. Можна порівняти з Нью-Йорком. Хочете почути китайську мову, йдіть у Чайна-таун. Хочете почути одеську мову, йдіть на Брайтон. Хочете побитися з людьми іншого кольору шкіри, йдіть у Гарлем. Так само і в нас. Хочете почути стару одеську мову, вам на Молдаванку!

О. Ф. Не так давно був на Новому базарі. І жінка, яка солоні огірки продавала. Вона з Молдаванки. Зав'язався діалог.

- Філімонов, як тобі подобається те, шо відбувається?

- Тьотю Маню, мені дуже не подобається те, що відбувається.

- Ти знаєш, мені бабуся розповідала, що коли 1947-го вели німців через Одесу на роботи, відновлювати будівлі, то вона їм давала шматочок хлібця. Вони задрипані такі були. Найкраща армія світу.

І після невеликої паузи продовжує.

- Знаєш, що якщо, дай Боже, ми переможемо і гнатимемо росіян відновлювати Спасо-Преображенський собор, я не пошкодую грошей на бутерброд із чорною ікрою.

Ну як так можна сформулювати? Або нещодавно мій приятель зняв оголошення в районі Молдаванки:

«Продается комната. Восемь замечательных соседей! Шикарная кухня на четыре плиты! Туалет в калидоре прекрасно оборудован».

І останнє, увага!

«Нешахедная сторона!»

Це говорить про що? Що Одеса жива!

Я. Г. Коли одесити хочуть, щоб їх почули, вони говорять «одеською мовою».

Припустімо, їм кажуть: «Одеса російське місто! Це російська земля!»

А одесити відповідають: «Яка російська земля? Ваша земля на кладовищі!»

«Д». Багато скептиків різного віку і соціального становища, вони кажуть, що одеський міф уже осточортів!

О. Ф. Він осточортів цим комісарам. Одеський міф існував і буде існувати ще довгі роки. Тому що ця земля народжує таких людей. Про це Жванецький дуже добре сказав. Значить, є щось у цьому повітрі, яке народжує капітанів, музикантів, лікарів, злодіїв. Це змішання рас. Змішання національностей. Змішання культур. Змішання кухонь. Melting Pot, як кажуть англійці, плавильний котел, у якому сплавився конгломерат під назвою одеський народ.  

Я. Г. А з приводу Гуморини… Я вважаю, що вона вже давно померла. Я думаю, це свято вже ніколи не відзначатимуть.  

Ось наш символ Гуморини — Морячок із рятувальним кругом. Морячок уже не либиться на весь рот, а, пригорюнившись, сидить на пірсі й думає, що сьогодні бойове чергування. Знову виглядатимуть дрони і ворожі ДРГ. А напис «Гуморина» на рятувальному колі вже вицвів. Та йому й не до Гуморини. Як і всім нам.

Нещодавно пишу пост у російськомовній групі Фейсбуку. Там тусуються всі. З усього світу.

«Що я можу сказати вам за Путіна, по-перше, він поц…»

Тут же якийсь граммар-наці з'являється: «Ви абсолютно безграмотні. Ви неправильно використовуєте прийменники.»

А інша людина йому відповідає: «Подивися його профіль! Він же одесит. Там усі так говорять».

Нехай поки в усьому світі День дурня, в Одесі відзначають свято гумору. А ось яким воно буде, залежить тільки від нас.

Автор — спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов