День, коли в Одесу прийшла війна: 2 травня 2014 року — що це було? (колонка)
День, коли війна прийшла в Одесу Ні, війна вже вирувала. Було захоплено Крим, на сході країни щосили орудували Гіркін з Безлером, але одесити все ж таки сприймали це дещо відсторонено — врешті-решт, основні події розгорталися далеко, та й здавалися вони просто продовженням того, що зовсім недавно було на Майдані. Політика і політика До 2 травня проукраїнські та проросійські групи навіть переговори якісь вели між собою, мало не спільні патрулі збиралися влаштовувати для підтримання порядку. І тут грянуло
Найстрашніший спогад про 2014-й — це небо. Одеське небо 2 травня. Раніше я думав, що письменницькі метафори з приводу небес, почорнілих від стріл та інших снарядів — це літературне перебільшення. Поки сам не став свідком такого. Коли травнева блакить над Грецькою площею в буквальному сенсі цього слова почорніла від каміння, плитки та пляшок із запальною сумішшю.
Друга моторошна мить — коли почали падати один за одним люди. Я, простодушний, думав, що це від каміння. І навіть коли перший шматок металу пробив руку, яка тримала фотоапарат, вирішив, що просто отримав кругляком чи шматком плитки
Третя моя мить була в Єврейській, переповненій постраждалими й розгубленими лікарями, які снують туди-сюди. Медсестра на рентгені, що повторює майже шалено: «Хлопчики, навіщо, хлопчики?» Важке, з хлоркою, повітря. Підлога, заплямована кров'ю. Залитий нею ж стіл в операційній залі з високими стелями та величезними вікнами.
- Хлопця красивого щойно тут оперували, не врятували бідненького, — розповідає мені серйозним тоном молода санітарка. Видно, що вона майже на межі. Я теж не в найкращому стані. Майже голий, стою босими ногами на крижаній плитці, їжуся від холоду і вагомо киваю їй. Мовляв, усе під контролем. За 15 хвилин — лежу на тому самому столі, вже відмитому, і хиткі від утоми хірурги, в яких я чи то десятий, чи то двадцятий, розповідають бородаті анекдоти, пробиваючи вдруге ногу для дренажу.
У приймальному покої смикався, немов уже почалася агонія, літній дід із важкою травмою голови. Винувато посміхався, тримаючись за прострелену руку, міліціонер. Браталися, сидячи на каталці, недавні супротивники з українського і проросійського таборів.
- Ти ж розумієш, що цей п дец — це все путін влаштував? — говорив м'яко українець.
- Та все я розумію, але ви ж теж Ви влаштували — без особливого ентузіазму заперечував йому «росіянин».
- Скільки загиблих? — запитую з надією у Михайла Шмушковича, який іде поруч із каталкою. Це було вже після операції. Може, все обійшлося, і жах, який я кілька годин тому бачив, — це апофеоз трагедії?
- Сорок вісім, — відповідає він. І блідне.
Зовсім пізній вечір, уже начебто всі вгамувалися. Боязкий стукіт у двері палати. Входять двоє в цивільному, сіренькі-сіренькі.
- До вас Юлія Володимирівна має зараз зайти Ви, це, маєте спокійно відповідати на запитання, не ставити своїх
Посилаю їх за відомою адресою. Більше того дня ніхто не приходив. А наступного Навіть Гурвіц був, стояв у дальньому кутку палати і непривітно дивився на мене. Ще пам'ятаю величезну лапу Кличка і банани від Порошенка. Після їхнього візиту в мене хтось спер електронну книжку.
Моторошно хотілося курити. Перший раз дошкандибав до виділеного приміщення на плечі у все того ж Шмушковича. Потім хто мене тільки не перетягував у курилку.
Повернувшись додому, відключив усі телефони і почав збирати дерев'яний кораблик
Поза всякими сумнівами, це був один із тих моментів в історії міста і країни, які заведено називати «переломними».
Він ознаменував собою, по-перше, остаточну перемогу тут проукраїнського, продержавного табору (яка, втім, генерально позначилася ще 3 березня 2014 року, коли вдалося зірвати «референдумну» позачергову сесію облради), а по-друге, — перехід протистояння з прихильниками і найманцями російської федерації від умовно «мітингової» до кривавої фази.
Саме 2 травня 2014 року розв'язана москвою війна прийшла на нашу землю. І всі подальші події, включно з ракетними обстрілами і дроновими атаками, загибеллю десятків, а то й сотень тисяч людей, багато в чому беруть початок із наших Грецької площі, Дерибасівської та Куликова Поля.
Зі зловісного Будинку профспілок.
Міф про «одеську Хатинь», що вирощувався з перших годин після трагічного бойового зіткнення російською пропагандою, привернув до лав путінських бойовиків чималу кількість добровольців з того боку. Вивів конфлікт на новий рівень, надав йому додаткового виміру. Запустив ланцюгову реакцію насильства, апофеозом якої став фатальний день 24 лютого 2022 року. Ну і всі наступні дні теж.
Судячи з усього, на те й був розрахунок російського нацистського режиму, який створив в Одесі класичну ситуацію він-він: увінчайся розпочатий Долженковим-молодшим, Кваснюком-молодшим та іншою наволоччю заколот успішно — чудово; поразка — теж непогано, можна буде використати заготовку про «Хатинь». Так і сталося. До речі, цю саму «Хатинь» запустили масово в останні хвилини дня, що красномовно свідчить: вони, дійсно, готувалися.
Однак якщо з росіянами все більш-менш зрозуміло (хоча питання, звісно, є - наприклад, коли було ухвалено рішення напасти на український марш; чому бойовиків сповістили про нього в останній момент, не давши нормально підготуватися тощо), то ось щодо того, що думала й планувала українська влада — суцільний туман.
Чому міліціонери стояли щитами в бік куди менш агресивної української групи, захищаючи явних нападників із проросійського боку? Невже була змова? Чому тоді вона не стала предметом ретельного розслідування?
Так, червоний скотч. Висновки «групи 2 травня» з приводу нього виглядають непереконливими.
Чому те, що трапилося, кваліфікували за завідомо мертвою 294-ю статтею, яка передбачає відповідальність за організацію та участь у масових заворушеннях? Якщо події 2 травня — «масові заворушення», то залучати треба було обидві сторони. Зібрані докази мали бляклий і непереконливий вигляд, обвинувачі відверто бекали
Підсумком стало виправдання групи Долженкова — цілком правосудне рішення, винесене відповідно до Кримінального процесуального кодексу. Суд не вийшов за рамки обвинувачення. Ну ось так сталося.
Справа Ходіяка — взагалі ганьба. Людину звинуватили в убивстві та замаху на вбивство двох і більше осіб. Це загрожує довічним. Так, він, найімовірніше, стріляв, але стріляв у ворогів своєї країни, адже так? Може, слід його виправдати? Або в нього був умисел на вбивство невинних? Тоді доведімо справу до вироку і посадимо мерзотника — тим більше, що він, мабуть, таки мерзотник — просто за іншими епізодами, не за 2 травня. Але ні, справа в суді, який відверто не хоче займатися подібною хернею. Чи це не прояв безсилля?
Держава Україна не спромоглася відрефлексувати на ті події, не змогла — в особі своїх уповноважених органів — їх реконструювати. Не дала виразних пояснень, що це було: заворушення, антидержавний заколот, громадянське зіткнення? А може, епізод війни? Не покарала своїх колишніх і нинішніх службовців, винних у десятках смертей — не сів жоден міліціонер, жоден пожежник. Тодішній начальник облуправління ДСНС Володимир Боделан чудово почувається в росії, працює в окупаційній адміністрації, навіть представляє її в столиці держави-агресора. Його роль у подіях 2 травня загальновідома, але висунуті проти сина ексмера звинувачення були настільки слабкі, що Що він, повторюся, чудово почувається у господарів.
Тому сьогодні, у десяту річницю, називати те, що сталося, «днем звільнення» — це не просто перебільшення, це знущання. Доки не винесені справедливі й суворі, нехай і заочні, вироки, доки сама держава не визначилася, що це було, бравурні вигуки громадськості виглядають відверто слабко.
Ми не закрили гештальт 2 травня. Той ясний (як зараз пам'ятаю) і теплий день став фатальним для Одеси та решти України. І суспільство має отримати відповідь хоча б на одне запитання.
Що це було?
Автор — Олег Константинов, спеціально для «Думської»
СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!
Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter
« Політика і політика… До 2 травня проукраїнські та проросійські групи навіть переговори якісь вели між собою, мало не спільні патрулі збиралися влаштовувати для підтримання порядку.»
Во-во! В Николаеве в первый-же зимний вечер подпалили антимайдан, случайно завалили одного упоротого дурика, который попытался сопротивляться и на этом всё и кончилось.
Дякую, пане Константинов, за статтю. Особливо за правильні запитання, які ви ставите, тим, хто мав уже давно на них відповісти. Свого часу ознайомився з матеріалами по цій події — все вказує на те, що вона готувалася заздалегідь. Все було продумано і фігури були розставлені, згідно зі складеними у московських кабінетах планами. Дивує, що досі, чи то по дурості, чи то в власних інтересах, багато представників українських медіа, називають ті події «трагедією 2 травня в Одесі», таким чином, підігріваючи російській пропаганді. Виходячи з цієї логіки, можна дозволити собі стверджувати, що не існує ніякої національно-визвольної війни, з безжальним агресором, а є просто трагедія, колись роз'єднаного, цілого народу, частина якого, за своєю наївністю, повірила в західні цінності та виступила в ролі « антиросії». Знову ж таки, дуже правильне зауваження щодо поведінки правоохоронних органів у ті дні. Ніхто з них не відповів, за законом, хоч і відверто захищали вбивць та провокаторів. Цей факт дуже важливий, тому що доказ провини та виконання покарань щодо представників влади, згідно із законодавством України, був би справедливим і зрозумілим для громадськості кроком, який би, хоч і частково, але визначив би майбутні події.
помню этот день, который потряс город на одной из улиц видел автомобиль, у которого буднично одевали форму цвета хаки два чувака и снаряжали охотничье по виду оружие — подъехал на Садовую, где стояли пару «Богданов» с милицией и сказал об этом офицерам — реакции «ноль», даже никто и ухом не повёл а, на Дерибасовской уже разбирали брусчатку — напротив, в переулке В.-Адм.Жукова ощетинилось оцепление и, странное зрелище, среди них были люди в балаклавах в гражданской одежде и касках, из Горсада не разглядел их оружия, но, как оказалось позже, вероятно, их выстрелами был убит прохожий на углу Дерибасовской/Преображенской началось; субботняя прогулка быстро закончилась, ретировался из центра города и о дальнейших событиях наблюдал по стримам, онлайн на местном ТВ;
кстати, на Греческой, в суматохе, обратил внимание, как спина к спине, выполняя свой журналистский долг, автор данной статьи сидел с неким Димитриевым, работавшим тогда на канале вместе с Кваснюком-старшим, уже и запамятовал как этот тв-канал назывался, вроде, Марков спонсировал
єфектні тоді проросійські смажені реберця вийшли! сморід стояв на все місто :) це був урок для всієї русні, що на них чекає тільки смерть на землі українській! особливо в нашій українській Одесі! ми 2 травня відзначаємо як Одеський день перемоги над рашистами, сепаратистами та колаборантами! Влаштовуємо як завжди травневий шашлик! Так багато одеситів відзначають, хто має можливість виїхати на шашлик або вихідний взяти!
Не було ніяких смажених ребер. Більшість отруїлися чадним газом від горючих речовин. Які, до речі, кимось, старанно були занесені до будівлі будинку профспілок, якраз напередодні основних подій. Решта, меньша частина сепаратистів, розбилась, вистрибуючи з вікон. Коли були оприлюднені перші знімки з місця основних подій, то на деяких з них було видно, як окремі тіла хтось спеціально перетягував ближче до осередків вогню. Таким чином, мабуть, хотіли посилити суспільний ефект, подаючи дані події саме як спалення. Тож не треба вторити російській пропаганді про Одеську «Хатинь». Якщо ви не знаєте деталей, то краще не висловлюватись з цього питання.
а я кажу смажені реберця вийшли! сморід стояв на все місто :) мені відніше ніж вам! валялися навіть обгорілі трупи по всій будівлі. коктейлі молотова, самі сепаратисти і занесли туди, коли дізналися, що до них йде колона зносити бошки з центру міста за вбивство наших хлопців! Тому сидіть і слухайте як било, а не як вам хочеться!
Мені хочеться, щоб брехні та лицемірства у цьому світі поменшало. Мені хочеться, щоб провокаторів та пропагандистів, за їхні злочини, наздоганяла моментальна карма. На жаль, на даний момент це неможливо. Однак, незважаючи ні на що, для кожного з нас, можливо інше, а саме — об'єктивний аналіз подій, за яким йдуть закономірні висновки та рішення.
Тоді почни з себе і перестань ставити собі лайки через ботів. наліпив собі купу і думаєш що ти не лицемір після цього??? а що до сепаратистів, проросійських півнів та колаборантів у нас у місті, то вони всі будуть знайдені і понесуть покарання, а хтось із них просто згниє глибоко у в'язниці! багато хто вже знайдений, хтось досі в бігах, а хтось ховається по схованках! Але результат для них буде один!
На Одеській Слободці є памʼятник загиблим захисникам Одеси, котрих поділили на підпільників і не підпільників. У цьому монументі бачу кроваві вчинки сталінського НКВС.
Друге травня 2014 року(десять років потому).Триста, дуже гарно організованих сепаратистів забарикадували Дім Профсоюзів на Куліковому Полі. У результаті дії сепаратистів загинули 42 одесита.Серед них не було міліції та військових. Висновки:державні люди набагато більше патріотичні ніж поліцаї і військові.
По долгу службы я часто посещал Дом профсоюзов в марте-апреле 2014 года. Когда на Куликовом поле уже стояли палатки и по площади ходили казаки с медалями на кителях и шашками на боку, когда многие люди, которые работали в разных организациях, арендовавшие кабинеты в Доме профсоюзов, за 500 грн стояли каждый день на митингах и размахивали флагами РФ, а за 800 грн ночевали в палатках, было ясно, что назревают нехорошие события. Кстати, где-то 28 или 29 апреля будучи в этом доме на 4 этаже обратил внимание, что почти половина этажа ( та, которая в сторону ЖД вокзала), передана в распоряжение куликовцев, там был медпункт, их штаб, столовая и что мне бросилось в глаза вдоль стены стояли штук 30 пластиковых 20-ти литровых канистр, по запаху можно было определить, что это был бензин. А в картонных ящиках было много пустых бутылок. Уже после 2-го мая я понял, для чего делались эти запасы.
Дем'ян Ганул в місті Одеса, Україна При «Червоний скотч! « і продажних керівників. Одна з головних деталь про яку ми забуваємо обговорюючи події 2 травня 2014 року, це червоний скотч. Так, зараз ця деталь грає яскраво як ніколи, та підтверджує мою теорію про війну в Одесі, а не про якісь там масові заворушення. Знак розпізнавання який 2 травня 2014 року був на проросійських найманцях та на поліції це саме червоний скотч, так вони ідентифікували свій/чужий. Точно такий самий червоний скотч ми бачимо на російських військовополонених, методичка за 8 років не змінилася як і розпізнавальні знаки. Десять років тому в Одесі відбулася військова операція, з застосуванням вогнепальної зброї та громадян іншої країни, це ніякі не заворушення, це частина війни яка триває досі. Дякувати Богу та патріотам України ми того дня перемогли 🇺🇦 Хтось має сумніви що операцією 2 травня 2014 керували кадрові фсб-шники, чи може ви сумніваєтесь що поліція того дня була з сепаратистами? Цікаво, багато з правоохоронців які того дня начепили червоний скотч досі працюють в органах? Тримайте фото, як доказ моїх слів! https://www.facebook.com/GanulDemian/posts/pfbid0tVhaGV4ZeSm64JA1YxcJRwMJ7MQnFfhVtWT2J3mB37suXxuzAMrfFBB4Aj3VE2Rnl
Фото 2 травня 2021, 18:06 Події 2 травня 2014 року в Одесі: сто недитячих питань з майбутнього https://dumskaya.net/news/_2324-142453/ua/
У доповнення, коли куліковці вже розбігалися, хтось з них з верхнього поверху Афіни стріляв з пістолета просто в людей, які не приймали участі у сутичці, а просто не могли пройти осторонь, я це бачила. І тут міліція вже хоробро кинулася його нейтралізувати. А до того, коли виносили ноші до «швидкої» з пораненими хлопцями (швидкі стояли на Дерибасівській) один мент розвернувся і пішов у бік Катерининській. Я побігла за ним, наївна, з криком «чого ви нічого не робите, люди гинуть! » і почула «вы что хотите, чтоб я полез в эту бойню?». Я відповіла «да, хочу, мы платим вам за это зарплату! » -він мовчки розвернувся і пішов. Все, що треба знати про Олеську владу. І не тільки одеську.
В то время была такая ситуация у меня: В конце апреля того года, на склонах у моря( там где заканчивается канатная дорога) часто «тренировалась» группа из 50+ человек в военной форме. Многие с георгиевскими лентами и скотчем на рукаве. Вызвал милицию. Приехали 2 машины на трассу здоровья — подошли к этой толпе, поздоровались, посмеялись, пошутили. Минут через 10 сели в машины и уехали обратно, мимо базы Черноморца, в город. Никаких вопросов, кого «охраняли» твари в погонах 2 мая, лично у меня, даже не возникало!
очень показательный пример, если Долженков (капитан Какао) был ментом в недавнем прошлом (со связями), то абсолютно понятно, на чью сторону встала бы основная масса милиции в то время;
Дуже потужно і відверто. Якісний матеріал та важкі питання. Хоча вони-питання риторичні, на кшталт: чому бідні — бо дурні, чому дурні — бо бідні. Бляха, бляха, довбані кацапи нехай поглине їх матінка земля усіх без виключення і такіх і нє такіх