День оборони: справа про одеські події 2 травня знову в суді — здавалося б, до чого тут Труханов? (колонка)

2 травня — знаковий для Одеси день. 12 років тому місто ледь не опинилося в руках проросійських бойовиків, які не приховували, що їхня мета — повторити у нас сценарій, реалізований на сході країни.

Одеса — стратегічно важливий обласний центр, порт і — з 2014 року — головна військово-морська база. Якби росія встановила над нею контроль, Україна, найімовірніше, втратила б вихід до моря, отримавши найважчий удар по економіці. На щастя, у місті знайшлося достатньо людей, які зуміли дати відсіч ворожим проксі.

Події 2 травня стали кульмінацією напруги, що накопичувалася в місті протягом кількох місяців, і важливим епізодом першого етапу російсько-української війни. Протистояння було гострим, хаотичним і трагічним. Воно забрало життя людей і залишило глибокий слід у суспільній пам’яті. Але водночас продемонструвало готовність значної частини одеситів не допустити повторення донбаського сценарію.

На жаль, воно показало й незрілість держави, яка досі, через понад десять років, так і не дала чіткої правової оцінки тому, що сталося. Досі це не збройний заколот, а «масові заворушення» — саме за цією статтею судили проросійських учасників, «дружинників» Сергія Долженкова (a.k.a. Капітан Какао).

Судили — і, якщо пам’ятаєте, виправдали. Багато в чому через неправильну кваліфікацію їхніх дій. Минулого року справу повернули на новий розгляд у першій інстанції. Це можна було б назвати гарною новиною, якби не низка «але».

Перше: майже всіх фігурантів давно обміняли на українських військовополонених. На лаві підсудних залишився лише один із рядових «активістів».

Друге: є підстави вважати, що скасування виправдувального вироку мало політичне підґрунтя. У 2014 році в матеріалах справи фігурував майбутній мер Одеси Геннадій Труханов. Слідство намагалося пов'язати його з подіями 2 травня. Певну роль він тоді, безумовно, відіграв, але не ключову. Та й сам факт передачі грошей за переїзд «дружинників» з Куликова поля на 411-у батарею (що в підсумку не призвело до деескалації) навряд чи можна назвати антиукраїнським діянням.

Проте Труханова намагалися «вкинути» — тоді, у 2014-му, в контексті виборів, які він у підсумку виграв. У 2025-му, цілком можливо, комусь знадобився додатковий аргумент, щоб усунути його з посади. Зняли, як відомо, з інших підстав, але заготовка, судячи з усього, була.

Те, що її не реалізували, обернулося черговим затягуванням справи. Спочатку матеріали повернули до Чорноморська — тамтешній суд відмовився розглядати. Апеляція перенаправила кримінальну справу до Приморського районного суду Одеси, але й той, схоже, не поспішає: нещодавно було задоволено клопотання одного з суддів про самовідвід. Історія повторюється — раніше цю справу затягували подібним чином.

І в цьому — головний підсумок.

2 травня показало, що Одеса здатна себе захистити. Але за минулі роки держава так і не змогла захистити правду про ці події — юридично точно, послідовно і до кінця.

Поки цього не сталося, історія залишається незавершеною, а отже, вразливою — полем для ворожих пропагандистських вкидань і політичних маніпуляцій.

Автор — Віктор Босняк