Десять фактів про одеських риб: бички-багатоженці, вагітні тати і виродки з глибин  

«Думська» відроджує постійну рубрику «Десять фактів про Одесу», присвячену всіляким цікавим аспектам життя нашого міста і регіону. Як працює одеський водопровід? Скільки птахів годується на муніципальному звалищі? Де більше будинків — у Києві чи Одесі? Чи є у нас нафта і які економічні перспективи її видобутку? Про це та багато іншого читайте в минулих матеріалах рубрики.

Сьогодні ми розповімо про мешканців Чорного моря, яке останніми роками перебуває в центрі уваги вітчизняних і світових медіа. І не тільки тому, що це один із театрів бойових дій, на якому Україна досягла найбільшого успіху в боротьбі з агресором, а ще й через підрив дамби Каховської ГЕС, катастрофічні наслідки якого відчуваються досі.

Сотні вчених і, звісно ж, політиків розповідали про те, як війна вплине на екосистему Чорного моря. Чи можна купатися? Чи варто їсти морепродукти? Якщо ні, то коли можна? Утім, у цьому матеріалі не буде політики, як і міркувань про екологію. Ми вирішили простою і доступною мовою розповісти про те, які істоти населяють Чорне море, особливо околиці Одеси.

РОВЕСНИКИ ДИНОЗАВРІВ

В Чорному морі плавають риби, що мешкають тут ще з часів іхтіозаврів і плезіозаврів (200-90 млн років тому). Це насамперед сім видів осетрових, головний з яких — білуга. Решта шість належать до власне роду осетер. Усіх їх занесено до Червоної книги України і зустріти вкрай складно. Проте періодично це вдається, в основному, на жаль, браконьєрам. Так, цього літа прикордонники затримали двох чоловіків, у човні яких знайшли 110-кілограмову білугу, всередині якої було близько 14 кілограмів чорної ікри.

Руський осетер

Якщо осетрові живуть далеко в морі й оку простої людини недоступні, то про скатів такого не скажеш. Соцмережі цього літа рясніли повідомленнями про те, що ці стародавні риби регулярно запливали на одеські пляжі. Деякі не особливо розумні відпочивальники навіть намагалися з ними погратися. На щастя, обійшлося. Річ у тім, що скат-хвостокол (морський кіт) своїм гострим хвостом здатний завдавати ударів, які можуть навіть призвести до смерті людини. В цьому на своєму гіркому досвіді особисто переконався легендарний австралійський натураліст Стів Ірвін, якому скат проткнув серце.

Крім морського кота, біля берегів Одеси можна зустріти і ще один вид скатів — морську лисицю. І так, скати теж ровесники динозаврів.

БИЧКИ-БАГАТОЖЕНЦІ

Для одеситів бички — буденність, для приїжджих — делікатес, проте ані ті, ані інші не знають про те, наскільки ґрунтовна і серйозна ця риба в питаннях продовження роду. У період нересту вона перебирається ближче до берега, і тут усі питання бере на себе самець. Саме він вибирає печеру в камінні, облаштовує її, викидаючи все зайве і проганяючи сусідів. Коли все готово, він запрошує в «хату» самку, причому не одну, а кількох. Після любовних утіх і появи ікри, він проганяє самок, а сам залишається в печері. І справ у нього, повірте, багато. По-перше, він охороняє кладку від креветок, крабів та інших недругів. По-друге, регулярно оглядає потомство і очищає його від мертвих ікринок. У цей період бичок змінює забарвлення й стрімко чорніє. І коли у ваших руках під час риболовлі опиняється дуже чорний самець, це означає, що кладка залишилася без господаря, і, найімовірніше, її буде знищено.

ВАГІТНІ ТАТУСІ

Продовжуючи тему розмноження, не можна оминути таких чудових мешканців одеського моря, як морські коники та морські голки. Річ у тім, що потомством, як і у випадку з бичками, тут опікується самець. Взагалі, сам процес спарювання у цих рибок дуже хвилюючий. Пара морських коників, зваблена пристрастю, зчіплюється своїми гнучкими хвостиками, після чого самець відкриває своєрідну сумку на животі, куди самка метає ікру. Далі вона залишає свого супутника, а він, перетворившись на вагітного тата, виношує потомство. Вже після народження, ковтнувши повітря, мальки ще мають змогу певний час ховатися від небезпеки в сумці батька.

У 1980-90-ті роки доля морського коника висіла на волосині — його масово виловлювали з метою створення сувенірної продукції. Однак після внесення до Червоної книги та заборони на вилов популяція відновилася. Сьогодні ця унікальна рибка — частий гість на одеських пляжах.

ОТРУЙНІ ТА НЕБЕЗПЕЧНІ

Від милоти давайте перейдемо до трешу. Перебування в морі біля одеських берегів і спілкування з його мешканцями може бути небезпечним для людини. Вище ми говорили про скатів, які можуть завдавати колючих ударів, а тепер поговоримо про отруйних риб. Перше місце тут посідає морський дракончик, який нерідко потрапляє в рибальські тенета. Риба смачна, але небезпечна. Річ у тім, що в зябрових кришках, а також першому колючому шипі спинного плавця є отруйні залози. Укол цими шипами вкрай болючий, аж до больового шоку. В людини швидко падає тиск, з'являється нудота, можлива блювота. Смертельні випадки в Чорному морі не фіксувалися, але лікарня і зірвана відпустка гарантовані.

Аналогічну небезпеку несуть також морська корівка, або звіздар, а також скорпена, проте больові відчуття тут не настільки яскраві.

НАЙЧИСЛЕННІШІ

Говорячи про найчисельніших мешканців одеського моря, маємо на увазі пелагічних риб, тобто тих, які мешкають не в придонній зоні, а вище (пелагічну зону протиставляють донній, яка охоплює грунт моря, та придонній, яка перебуває безпосередньо над грунтом, а також літоральній зоні біля узбережжя). У нашому випадку це ставрида, шпрот, хамса, яку виловлюють у промислових масштабах.

Морський дракончик

До слова, першим масовим виловом чорноморської риби зайнялися ще стародавні греки, які зрозуміли, що вона смачніша за середземноморську, хоча йшлося про одні й ті самі види. Це зумовлено тим, що мілководні, сильно опріснені ділянки в північно-західній частині Чорного та Азовського морів сприяли гарному росту і накопиченню жиру. Зважаючи на зменшення запасів камбали, калкана і катрана основою рибальства на Чорному морі залишається хамса.

ГАСТРОНОМІЧНИЙ РАЙ

Стародавні греки, як зазначалося вище, дурнями не були і гідно оцінювали смак чорноморської риби. У ті часи біля одеських берегів масово добували тунця, скумбрію і, звичайно ж, осетрових. Перших два види тут давно зникли, останні стали рідкістю. Проте поласувати ще є чим. Найбільший гастрономічний інтерес як у гостей Одеси, так і в її жителів викликають барабуля, або султанка, а також кефаль і камбала.

Атерина

Камбала калкан

Що ж стосується катрана, він же чорноморська акула, він же звичайна колюча акула, він же тупорила колюча акула, він же морський собака, то, приміром, до революції 1917 року балик із цієї риби в деяких ресторанах видавали за осетровий. І люди велися, що свідчить про видатні смакові якості виду.

БЕЗПЕЧНІ АКУЛИ

Власне, продовжимо про акул. Біля берегів Туреччини, в районі Босфору, періодично трапляються акули-лисиці, які запливають через протоки із Середземного моря. Це дуже великі тварини, що досягають 6-7 метрів завдовжки, проте абсолютно неагресивні по відношенню до людини внаслідок своєї полохливості. А ось корінним місцевим видом є вищезгаданий катран, що досягає в довжину 1,6-1,8 м.

Зуби у цих акул дуже дрібні, тому люди можуть не побоюватися зустрічі з ними. Але це не означає, що можна пхати руку в пащу цієї милої рибки — вкусить і не озирнеться. Одеські рибалки досить регулярно зустрічаються з катранами, ловлять їх і насолоджуються смачним м'ясом.

НАЙШВИДША РИБА

І хоча шансів зустріти її біля берегів Одеси практично немає, не можна не згадати про меч-рибу. У Чорному морі вона, скоріше, рідкісний гість, проте поява цієї тварини біля берегів Болгарії, Туреччини, Грузії, Румунії все ж таки не є дивом. Є відомості про заходи меч-риби в Азовське море. Дорослі особини досягають 6-7 метрів завдовжки і можуть розвивати швидкість до 97 кілометрів на годину. Завдяки цьому меч-риба здатна проткнути обшивку човна своїм «мечем», який, насправді, є сильно подовженою верхньою щелепою. До 2015 року випадки нападу на людину не фіксувалися, але того року велика особина наскрізь пробила груди шкіпера рибальського катера — чоловік загинув на місці. Щоправда, було це на Гаваях.

ПОТВОРА З ГЛИБИН

З естетичної точки зору наймерзеннішим мешканцем Чорного моря можна сміливо назвати європейського вудильника, або, як влучно прозвали його, морського чорта. Щоправда, шансів зустріти цю атлантичну рибу біля берегів Одеси практично немає. Причина в тому, що вона веде донний спосіб життя і потрапити в рибальські сіті ніяк не може — в Атлантиці морського чорта ловлять донними тралами.

Що ж це за гусак такий? Морський чорт — хижа риба, що досягає до метру у довжину. Між очима у нього є довгий відросток, що нагадує вудку з гачком. «Риболовля» полягає в наступному: вудильник тихенько сидить на дні, прикидаючись каменем або зариваючись у пісок. Жертва у вигляді дрібної рибки бачить незрозуміле ворушіння, наближається до вудки, і тут морський чорт залишає засідку і проковтує свою здобич.

ПІДВОДНІ ВІЙНИ

Життя, як відомо, боротьба, виживає найсильніший, і все таке. У морських безоднях хтось весь час когось з'їдає. Це природний процес. Однак часом трапляються події, які теоретично не мали б статися, якби на середовище не впливав антропогенний фактор. Приміром, хижий черевоногий молюск рапана не мав би з'явитися в Чорному морі, якби не баластні води суден, у яких він наприкінці 1940-х років здійснив подорож із Японського моря. Не повинен був. Але з'явився! Та так, що винищив усю популяцію устриць і завдав нищівного удару по мідіях.

Види, які з різних причин потрапляють не у свій ареал проживання, називаються інвазивними, а їхні представники — вселенцями.

Один із найвідоміших випадків інвазії — події 1982 року. Разом із баластними водами суден до Чорного та Азовського моря потрапив гребневик мнеміопсис. Виглядає він як медуза, але це не медуза. Утім, неважливо.

Головне, що ця плідна і неймовірно ненажерлива істота почала буквально винищувати зоопланктон, ікру і личинки риб, підриваючи кормову базу для інших видів. Усе це призвело до катастрофічних результатів — до кінця 1980-х вилов хамси впав до критичних значень. Воно й зрозуміло, адже завдяки мнеміопсису кількість їжі для риб зменшилася в 30 разів. Вирішити проблему вдалося тільки на початку 1990-х завдяки появі північноамериканського гребневика берое, який виграв війну з конкурентом.

Проте, на думку вчених, відновлення кількості зоопланктону до показників 1978-1982 років неможливе.

Автори — Ростислав Баклаженко, Сергій Хуторной, фото Олександра Куракіна