Десяточка рекомендованих фільмів Одеського міжнародного кінофестивалю: мстива відьма, португальська мати та розстріляна кінозірка

П’ятнадцятий Одеський міжнародний кінофестиваль відбудеться у Києві з 12 по 20 липня, а ваша улюблена «Думська», як завжди, склала список із десяти фільмів, які надзвичайно цікаві.

Номер перший. Спеціальний показ українського фільму-помсти, повнометражного режисерського дебюту Андрія Колесника «Конотопська відьма» в межах програми «Гала-прем’єри» ОМКФ – дещо вражаюче.

За сюжетом прадавня відьма з Конотопу, закохавшись у звичайного хлопця, давно зреклася своїх відьомських сил, але після того, як з початком повномасштабної війни російські солдати захоплюють місто і жорстоко вбивають її коханого, вирішує помститися, повертає свої сили і обрушує жахливі та криваві кари на голови та інші частини тіл убивць її нареченого.

Автором ідеї та сценаристом виступив Ярослав Войцешек, продюсеркою стрічки — Ірина Костюк. Головні ролі у фільмі зіграли Тетяна Малкова, Тарас Цимбалюк, Олена Хохлаткіна та інші.

Номером другим іде в нас спеціальний показ фільму однієї з членкинь журі Національного конкурсу Лізи Марі Руссо.

Ліза Марі Руссо стала виконавчою продюсеркою стрічки Nothing Compares («Ніщо не зрівняється») – захопливого портрету Шинейд O’Коннор. Фільм Кетрін Ферґюсон описує феноменальний підйом, а згодом витіснення культової ірландської співачки з мейнстріму попмузики.

Кіно сфокусоване на ключовому періоді життя Шинейд О’Коннор (з 1987 по 1993 рік), коли вона залишалася відвертою – як у висловлюваннях, так і в своїх піснях, – попри надзвичайний успіх та славу.

Режисерка аналізує шлях виконавиці крізь призму сучасного фемінізму, використовуючи вражаючу бібліотеку архівних матеріалів, зокрема музичні відео, що закріпили за співачкою культовий статус. Фільм також підтверджує факт небажання Шинейд О’Коннор іти на компроміси в галузі, котра часто вимагала цього…

Ще один спеціальний показ — фільм «Слухай» португальської режисерки Ани Роши де Соуза, який займає у нас третє місце.

Дія фільму розгортається на околиці Лондона навколо Бели та Жота, пари з Португалії. Вони виховують двох дітей та намагаються звести кінці з кінцями. Коли в школі виникають проблеми з їхньою дочкою, що має вади слуху, за безпеку дітей починають хвилюватись британські соціальні служби.

Фільм «Слухай» показує невтомну боротьбу батьків-іммігрантів проти закону, щоб зберегти свою сім’ю.

Ана Роша де Соуза – португальська акторка та режисерка, навчалась у Лондонській кіношколі, де створила свої перші короткометражні ігрові фільми та документальні стрічки. У 2020-2021 роках її дебютний ігровий повнометражний фільм «Слухай» мав прем'єру на кількох міжнародних кінофестивалях, зокрема у Бусані, Raindance, на кінофестивалі у Санта-Барбарі, та здобув приз Lion of the Future і спеціальну відзнаку журі програми «Горизонти» 77-го Венеційського міжнародного кінофестивалю.

Цьогоріч Ана Роша де Соуза увійшла до складу журі Європейської конкурсної програми 15-го ОМКФ.

На четвертому місці – документальний фільм, створений за підтримки Інституту Адама Міцкевича та Польського Інституту в Києві. Стрічка Putin’s Playground («Ігровий майданчик Путіна») режисера Конрада Шолайскі (2024) присвячена драматичним подіям російсько-української війни.

І знову документалка: п’ятим номером іде у нас стрічка зі спеціальної програми щорічного міжнародного кінофестивалю глядацького документального кіно Doc. Kyiv. Fest, започаткованого ГО «Кінофест» за підтримки Одеського міжнародного кінофестивалю та Starlight Media.

Все про віртуальну реальність та конспірологію – у фільмі Matrix: Generation французького режисера Бенжамена Клавеля (2023).

Шостий номер (як і всі подальші) ми знайшли у програмі «Фестиваль фестивалів», до якої увійшли стрічки-учасниці провідних міжнародних кінофестивалів.

Це драма Un silence («Мовчання») режисера Йоахіма Лафоса (2023). Дружина відомого адвоката Астрід, яка зберігала мовчання протягом 25 років, стає свідком руйнування своєї сім’ї, коли її діти починають шукати справедливість. Даніель Отей та Емманюель Дево склали вражаючий дует.

Сьомий, щасливий номер — Los pequeños amores («Маленькі любові») режисерки Селії Ріко Клавельїно ( 2024).

Іспанська стрічка про двох жінок різних поколінь, які обрали, здавалося б, протилежні життєві шляхи, втім, знову опинилися в одному місці, переживаючи гіркий досвід кохання та самотності. Тереса опікується матір’ю, яка дуже постраждала фізично внаслідок катастрофи і може спертися хіба що на дочку.

Данська тюремна драма Vogter («Сини») режисера Ґустава Мьоллера (2024) отримує у нас восьме місце.

Головна героїня — Єва, тюремна офіцерка. До в’язниці, де вона працює, переводять молодого чоловіка з її минулого…

Музична драма, натхненна історією гурту Los Planetas, має назву

Segundo premio («Друга премія») та виходить на дев’яту позицію в нашій десяточці. Твір іспанського (каталонського) режисера Ісакі Лакуеста (2024) розповідає про проблеми творчих людей, але не тільки…

І завершує нашу десяточку Maria's Silence («Мовчання Марії») режисера Давіса Сіманіса (2024), стрічка, заснована на реальній історії латвійської зірки театру та німого кіно Марії Лейко.

Уродженка Риги, вона працювала в німецьких театрах, багато знімалася, в тому числі у фільмі Фрідріха Вільгельма Мурнау «Сатана». Її дочка Нора вийшла заміж за співробітника радянського посольства та поїхала до СРСР. Нора померла при пологах, і Марія Лейко вирішує забрати маленьку онучку. У Москві вона зустрічає свою подругу, актрису й режисерку Асю Лацис, і отримує пропозицію працювати разом із нею в театрі «Скатуве».

Авангардистська вистава користується успіхом у глядачів, але не подобається цензурі. Асю Лацис заарештовано, Великий терор знищує театр, ідуть хвилі арештів, чекісти забирають чоловіків, і на сцені залишаються одні жінки, потім приходить і їхня черга. Марія Лейко домагається можливості повернутися до Латвії, використовуючи знайомство із чекістом Яковом Петерсом. ЇЇ не випускають із країни, а у грудні 37-го заарештовують та розстрілюють. Доля її онучки не з’ясована досі.

Мріємо про повернення ОМКФ до Одеси та нагадуємо, що фестивальні абонементи доступні тут.

Автор — Ірен Адлер