Погані перегини: «Нова пошта» відмовляється пересилати книжки, видані в СРСР — навіть пристойні   

Журналіст Дмитро Бакаєв дізнався про дивне нововведення в політиці «Нової пошти». Вона тепер відмовляється пересилати книжки, видані за часів СРСР — узагалі всі, навіть ті, що не містять комуністичної чи російської імперської пропаганди.  

У нас у місті є «Музей совка». «Думська» писала про нього тут. У музеї з гумором і в міру жовчно вам розкажуть про життя в радянській імперії. Про цензуру, ГУЛАГ, доноси, а ще, що робити, якщо ваш сусід Чикатило. Є й однойменна група у «Фейсбуці», у якій публікують цікаві матеріали, проводять різноманітні конкурси на знання історії «совка».  

От ви знаєте, чому популярне у 1980-х ліжко називалося «вертольотом»? І на це запитання підписники відповідали по-різному.

Що, мовляв, у СРСР на військовому вертолітному заводі виготовляли ліжка, а там, де робили снаряди — матрьошок.   

Інша версія: вертольотом назвалися дошки, прокладені між шконок у таборі для ув'язнених. І назву ліжку дали колишні зеки.

Виграла приз українка, яка зараз перебуває в Німеччині.

А треба сказати, призи теж бувають різні.

Уламок Берлінської стіни, листівка УПА, копія відзнаки НКВС або, як цього разу, книжка Юрія Коваля «П'ять викрадених ченців».

Чому ця книжка? Бо це те небагато, що було хорошого в радянському минулому. Ми в дитинстві зачитувалися Юрієм Ковалем, його «Недопеском» і «Пригодами Васі Куролесова». Його любили всі, і недарма книгу перекладали багатьма мовами світу. Зокрема й українською.  

Я хотів відіслати переможниці перше видання, 1979 року. І тут почалася катавасія. На «Новій пошті» менеджер запитує, що за книга. Я відповідаю:

- Дитяча. 1979 року.   

- Написана російською?

- Ну так.

- Не можна.

-Так вона ж радянських часів…

- Не можна.

Удома я спробував прояснити ситуацію. Ми зателефонували на гарячу лінію «Нової пошти», і там нам сказали, що сталася помилка. Якою мовою книжка, це не критично. Вона ж стара. Не приймаються сучасні російські книжки.

Гаразд. Дай, думаю, ще перевірю. Відсилаю запит у групу «Нової пошти» у «Фейсбуці».

І приходить бентежна відповідь:  

«Доброго ранку, Дмитре! Зазначимо, що в Німеччину заборонено відправляти антикварні книги віком старше 100 років. Також заборонена видавнича продукція, що має походження або виготовлена на території держави-агресора чи тимчасово окупованої території України. Саме тому цю книгу відправити немає можливості».

Я запитав у менеджерів «Нової пошти»: «У 1972 році видавництвом «Художественная литература» було випущено російський переклад «Кобзаря». Його теж не пропустите?» Мовчать. Скриплять мізками.

А як на мене, це чисте «гагарство». Так Юрій Коваль називав дурість або непорозуміння. Треба все ж таки інструктувати працівників «Нової пошти», де книжки Прилєпіна, а де веселі недопіски.  

Автор — Дмитро Бакаєв